29.Основні методологічні підходи до визначення політики(або влади)

У політології використовуються не тільки багатоманітні методи дослідження політичних явищ і процесів, а й різні підходи до вивчення політики. Такими підходами є, наприклад, інституціональний, біхевіористський, класовий, елітаристський та ін. На початку XX ст. виник груповий підхід до вивчення політики, який називається також теорією .груп тиску, теорією заінтересованих груп, теорією груп інтересів тощо. Родоначальником цієї теорії став американський соціолог і політолог Артур Фішер Бентлі (1870—1957). У праці «Процес здійснення державної влади: вивчення громадських тисків» (1908) він доводив, що діяльність людей завжди визначається їхніми інтересами і спрямована на забезпечення цих інтересів.

Реляціоністські теорії (від англ. relation - відносини) розуміють владу як взаємодію індивідів, в яких один індивід змінює поведінку іншого.

Цей підхід виражений кількома варіантами:

Системні теорії влади розглядають владу як безособову властивість будь-якої соціальної системи.

У межах цієї концепції виділяють кілька напрямів:

влада як атрибут макросоціальної системи. Так, для Т.Парсонса влада - це узагальнений посередник у політичній системі. Він порівнював її з грішми, які виступають узагальненим посередником економічного процесу. Влада розуміється як реальна здатність системи акумулювати свої інтереси, досягати поставленої мети;

мезопідхід (М.Кроз'є) розглядає владу на рівні підсистем (сім'я, організація). Вказується на безпосередній зв'язок влади з організаційною структурою;

мікропідхід трактує владу як взаємодію індивідів, що діють у рамках специфічного соціального середовища. Влада визначається як здатність індивіда впливати на інших. Сама здатність впливати випливає зі статусу виконуючих суб'єктом ролей;

комунікативний підхід (Х.Арендт, К.Дойч, Ю.Хабермас) розуміє владу як засіб багатостороннього інституціонального спілкування. Дійсний прояв влади полягає в здатності прийти до певної згоди і забезпечити інтеграцію суспільства;

поструктуралістський підхід, виражений теоріями М.Фуко і П.Бурд'є. М.Фуко відмовився від традиційного розгляду сутності влади через проблему насильства і співвідношення її суб'єкта і об'єкта. Влада безсуб'єктна, і її не можна присвоїти. Вона виступає не як відносини між суб'єктами, а як дія у відповідь на дію. Ця дія трансформує поведінку інших. Співвідношення сил буде постійно видозмінюватися. Бурд'є, взявши з фізики поняття "поле" і з економіки - "капітал", конструює поняття "символічної влади", яка є сукупністю капіталів (економічний, культурний капітал, репутація, престиж), які розподіляються між суб'єктами влади відповідно до їх позицій в "політичному полі". Самі позиції і капітали суб'єктів можуть змінюватися.

Біхевіоралістські концепції влади, як і реляціоністські теорії, розглядають владу як відносини між людьми, при яких одні володарюють, а інші підпорядковуються. Сутність влади корениться в природі людини: її біологічних чи психологічних особливостях.