72.Сутність демократії:цінності, інститути, процедури

У перекладі з гр. означає "влада народу». Більш розгорнуте визначен д було дано америк презид. А.Лінкольном у його промові (1863): правління народу, вибране народом і для народу. Перше уявле про д як форму правл виникло в античній Греції. Аристотель визначав демократію як "правління всіх".

Сутність д конкретизується в певній сукупн цінностей, інститутів і процедур.

Головні з них такі: 1.Суверенітет народу.Народ є джерелом вл, саме він вибирає своїх представників вл і періодично їх змінює.

2.Періодична виборність головних органів влади дозволяє забезпечити чіткий легітимний механізм правонаступності вл.

3.Всезагальне, рівне виборче пр і таємне голосування. Демократичні вибори передбачають реальну змагальність різних кандидатів, реалізація принципу "один громадянин - один голос" розкриває зміст політичної рівності.

4.Гарантія основних прав людини. Права людини характеризують принципи відносин між державою і громадянином та визначаються як свободи.Свобода - це захищеність особистості від свавілля інших людей і влади, захист від зубожіння і голоду.

5.Громадянські права. Цими пр люди користуються як приватні особи, і вони захищають гр від свавілля влади.(рівність всіх гр перед зак, пр на приват життя, пр не піддаватися тортурам, покаранню без суду, свободу віросповідання).

6.Політичні пр дають гр можливість брати участь у процесі управління і впл на прийняття рішень законода і викон органами: пр вибирати і бути вибраним, свобода голосув, пр на демонстрації.

ІНститути демократії

Види інститутів демократії за вихідним призначенням у вирішенні завдань політики, влади й управління:

o Структурні:

- сесії парламентів і органів місцевого самоврядування;

- депутатські фракції;

- депутатські комісії;

- народні контролери та ін.

o Функціональні:

- депутатські запити;

- накази виборців;

- вибори;

- громадська думка та ін.

o Структурно-функціональні (змішані):

- територіальна автономія;

- національно-територіальна автономія

o Процедурно-регламентаційні:

- регламентація процедури виборів;

- регламентація порядку прийняття законів;

У системі інститутів безпосередньої демократії найважливіше місце належить виборам.

Вибори - форма особистої участі громадян в управлінні державою шляхом формування вищих представницьких органів, органів місцевого самоврядування, їх персонального складу.

Втілення демократичних принципів забезпечується відповідними демократичними процедурами, а саме:

1) виборами. Загальну або часткову сукупність виборців називають електоратом – від лат. elector, тобто виборець;

2) голосуванням. Воно може бути відкритим або таємним. Кількісні принципи голосування: проста більшість, кваліфікована більшість, консенсус;

3) референдумом – загальнонародним голосуванням з приводу будь-якого важливого питання держави і суспільства;

4) опонуванням та змагальністю, тобто відкритим обговоренням кандидатур на виборах, або питань референдума;

5) делегуванням повноважень. Застосовується практика як вільних, так і імперативних мандатів;

6) вивченням громадської думки, наприклад – соціологічними дослідженнями;

73.Сутність політики:основні теоретичні підходи Хоча сутність політики досліджується в науці більше 2 тис р, питання про те, що таке політ, залиш відкритим. Існують різні розуміння п: 1. Історично перше визнач п як управління сусп актуальне і в суч пол-гії. П трактується як діяльн з управління якими-небудь сусп процесами.(виріш всіх проблем, окрім морал (Істон,Алмонд), як авторитарне розподілення цінностей(Істон), як спосіб регул конфліктів. 2. Субстанціональний підхід, вказуючи на сутність п, підкреслює її прямий зв'язок із владою. П- це або управління з використанням влади, або боротьба за завоювання і утримання вл. Владні трактування виражені в роботах Н.Макіавеллі, М.Вебера, К Маркса. 3. Інституційний підхід робить акцент на організації, в якій матеріалізується влада. В одних трактуваннях п -це участь у справах держ, використання класами держ вл для здійснення своєї мети (В.Ленін). Але п здійснюється не тільки держ, тому інші визначення вказують на різні інститути й організації, які можуть виступати суб'єктами п.4. Соціологічний підхід пов'язаний з розглядом сусп як с-ри, що скл з різних груп, що мають власні інтереси і потреби, головним важелем реалізації яких є вл. П в такому випадку розгл як відносини, напрями і способи діяльності соц груп у відстоюванні своїх інтересів і задоволенні своїх потреб за допомогою різноманітних засобів, серед яких головну роль відіграє вл. 5. Теологічний підхід трактує п як особливу форму люд існування, пов'язану з ціледосягненням і організацією. Подібне трактування розширює кордони п, бо обдумування мети є в будь-якій сфері діяльності, і відповідно політику можна віднайти в найрізноман відносинах( між подружжям) 7. Конфліктний підхід розглядає політику як сферу боротьби, в якій перемагає найсильніший, як панування одних над іншими. Політика трактується як поле зіткнення інтересів соціальних груп і інститутів з приводу влади, з приводу контролю над механізмом розподілення сусп благ.