28. Вікова криза — нетривалий за часом (до 1 року) період розвитку людини, що характеризується бурхливими психологічними змінами.

Кризи проявляються в негативних симптомах поведінки, фактах важкої виховуваності, тимчасового зниження навчальної працездатності, маючи не тільки негативне, а й позитивне значення у розвитку особистості. На відміну від криз невротичного або травматичного характеру, відносяться до нормативних процесів, необхідних для нормального, поступального ходу особистісного розвитку. Можуть виникати під час переходу людини від одного вікового ступеня до іншого.

У дитячому віці виділяють: кризу першого року життя, кризу трьох років, кризу 6—7 років, підліткову кризу (10—11 років).

Криза першого року - це період життя, що знаходиться на стику дитинства і дорослішання. Малюк починає ходити, має вже цілком сформованими навичками. Він надзвичайно допитливий, постійно кудись - то повзе, лізе, дереться. Але варто йому перешкодити, як він тут же - впадає в божевільну істерику.

У цьому періоді у дитини формується "Я-образ", він закріплює свої відносини з предметним світом і оточуючими людьми. Тут же спостерігаються і характерні прояви цієї кризи: агресія, образливість, упертість, постійне непослух.

Ця криза проходить досить скоро, але потім з'являються нові етапи дорослішання дитини - кризи 3 і 7 років.

Криза трьох років не обов'язково проявляється саме в три роки, іноді вона може розвинутися наприкінці періоду раннього дитинства.

Негативізм трирічної дитини є своєрідним протестом проти спроб дорослого нав'язати йому свою волю, зумовлений прагненням до самостійності. Отже, криза трьох років обумовлена двома основними психологічними змінами в особистості дитини: усвідомленням свого "Я" та, як наслідок цього, бажанням виділитися в будь-який спосіб з-поміж людей, що її оточують. Перший пояс симптомів

Первинні психологічні прояви кризи трьох років називаємо першим поясом симптомів (за Л.С. Виготським). Сюди відносяться такі поведінкові ознаки, як негативізм та впертість. Другий пояс симптомів

До другого поясу симптомів Виготський відносить наслідки основних. Найчастіше це невротичні реакції, перебіг яких досить болісний. У дітей спостерігається

енурез (нічне нетримання сечі), вони стають неохайними. Іноді виникають гіпобулічні синдроми — дитина раптом падає на спину, починає бити по підлозі ногами та руками й голосно кричати. Характерним у поведінці таких дітей є крайній негативізм. На цьому етапі розвитку кризи в дитини можуть виникнути певні психопатологічні розлади.

На межі між дошкільним і шкільним віком у дитини проявляється ще одна криза — криза семи років. У цей період дитина дуже швидко росте, "витягується" вгору. В її організмі відбуваються важливі зміни: дозріває нер¬вова система, встановлюється гормональний баланс. Криза проявляється у певних особливостях поведінки дитини, не властивих для неї до настання цього віку: втраті дитячої безпосередності, вередуванні, манірності, клоунаді. Порушення розвитку особистості молодшого школяра найчастіше може відбуватися з однієї причини: розцінювання батьками та педагогами навчальної діяльності як пріоритетної щодо ігрової. Така позиція призводить до соціально-психологічної дезадаптації дитини, а з часом і до значних порушень в її поведінці.

Причиною фізіологічного, характеру може бути недостатній розвиток у дитини функціональних систем мозку, які забезпечують навчальну діяльність. Щоб знати, як правильно поводитися з дитиною за таких симптомів у тій чи іншій ситуації, слід звернутися до психолога. Знижується працездатність дитини, з'являється сонливість, порушуються прості рефлекси (посилюються або послаблюються), виникають неконтрольовані емоції, відчуття тривоги, нудьги, агресивність; труднощі з мовленням, читанням та письмом, плануванням подальшої діяльності; розпорошеність уваги, зниження пам'яті, втрата контролю і критичного ставлення до результатів власної праці.

Окремо слід зупинитися на підлітковій кризі, яку пов'язують з духовним зростанням особистості підлітка і зміною його соціального статусу. В психологічній літературі існують різні точки зору щодо характеру перебігу підліткової кризи: а) розуміння всього періоду підлітковості як однієї безперервної, тривалої кризи; б) погляд на кризу, як на точку, момент дуже нетривалих за часом змін; в) розглядання кризи, як результату неправильних виховних впливів; г) оцінка кризи, як необхідного і закономірного етапу психічного розвитку В одних підлітків яскраво виявляються основні симптоми кризи: впертість, негативізм, егоцентризм, зухвалість, протести проти авторитетів, відчуження (деперсоналізація), порушення оцінки образу фізичного "Я" та ідентичності, асоціальність поведінки. В інших особистісний розвиток відбувається без особливих екстраординарних зовнішніх проявів. Дослідники криз психічного розвитку виділяють в них три етапи: 1) передкритичну або негативну фазу — період зламу, порушення, розладнання звичних форм поведінки і раніше сформованих структур; 2) власне момент кризи; 3) посткритичну фазу, тобто період побудови нового.

У підлітковому віці в особистості з'являються різні проблеми, і вона не завжди буває спроможна виробити відповідно новій соціальній ситуації розвитку механізми подолання труднощів. Підліткова криза об'єднує в собі різні види поведінки і переживань, які пов'язані з труднощами особистісного зростання. Найчастіше вони характеризують кризу ідентичності. Останню можна розглядати як реакцію на втрату статуса дитини, на глибоку невідповідність біологічних можливостей соціальним

Найважливішим фактором, що впливає на виникненню кризи ідентичності, стає особистісна рефлексія на свій внутрішній світ і глибока незадоволеність собою.

Реакції протесту проти авторитетів можуть мати генералізований характер і бути спрямовані проти сім'ї, школи, інститутів соціалізації. Зміст їх — протистояння авторитетам (батькові, вчителю, тренеру), існуючим порядкам, структурі соціальних норм. Інколи спостерігається відмова від опору і уникнення його, що сприяє входженню до псевдорелігійних спільностей або неформальних угруповань.

Криза особистості в період дорослішання може бути пов'язана з переживанням "відчуження". Під останнім розуміють зміни у сприйнятті самого себе (деперсоналізація), інших людей або оточуючої дійсності (дереалізація). Для деперсоналізації характерна тривога, пов'язана зі змінами власного тіла. Підлітки можуть скаржитися на те, що їх ніхто не розуміє, що вони самотні, не знайшли свого місця у житті, не заслуговують на повагу, не мають власного "Я".

Заниження самооцінки, обумовлене переживаннями з приводу надуманих недоліків образу фізичного "Я". У багатьох підлітків переживання кризи пов'язане із зовнішніми проявами негативізму та егоцентризму. Негативізм — це відносно нетривалий за часом емоційний стан, який проявляється у діях і вчинках підлітка, що не несуть ніякого смислу. Точніше, це протидія іншому та невмотивовані протистояння дорослим (частіше батькам). Підлітковий егоцентризм являє собою неадекватно сильну сконцентрованість на власній особистості. Егоцентричні підлітки відрізняються переоцінкою своїх здібностей і можливостей, надлишковим честолюбством, надмірними і необумовленими очікуваннями у ставленні до оточуючих. Так, у взаєминах з оточуючими в егоцентрика спостерігається перебільшена сконцентрованість на собі, яка виявляється у почутті власної виключності і завищеній самооцінці, які досягають ступеня гротеску. Він може виявляти нечутливість до близьких, гостро реагувати на критику, заздрити успіхам оточуючих. Для його самооцінки властиві часті коливання між переоцінкою себе і відчуттям неповноцінності.