14. Відчуття

Відчуття - психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об'єктивного світу, а також станів організму за безпосереднього впливу подразників на відповідні орга­ни чуття.

Органи чуття - єдині канали, по яких зовнішній світ проникає в людську свідомістьМатеріальним органом відчуття є аналізаториОргани відчуття людини одержують, відбирають, накопичують інформацію і передають її в мозок. Відтак виникає адекватне відчут­тя навколишнього світу і стану самого організму.

Виникнення відчуття зумовлюється перетворенням специфічної енергії подразника, який впливає в даний момент на рецептор, на енергію нервових процесів, відбувається перетворення енергії зов­нішнього подразника на факт свідомості.

Як і будь-яке психічне явище, відчуття мають рефлекторну при­роду, їхньою фізіологічною основою є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на відповідний йому аналізатор.

Аналізатор складається з трьох частин:

1) Периферичний відділ (рецептори), який є спеціальним транс­форматором зовнішньої енергії в нервовий процес.

2) Аферентні (доцентрові) та еферентні (відцентрові) нерви -провідні шляхи, які з'єднують периферичний відділ аналіза­тора із центральним.

3) Підкоркові та коркові відділи (мозковий кінець) аналізатора, де відбувається переробка нервових імпульсів, що надходять із периферичних відділів.

Для виникнення відчуття необхідна робота всього аналізатора як цілого.

За характером відображення і місцем розташування рецепторів прийнято поділяти відчуття на 4 групи:

1) Екстрацептивні, які відображають властивості предметів і явищ зовнішнього середовища та мають рецептори на поверхні тіла (зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові).

2) Інтроцептивні, які мають рецептори, розташовані у внутрішніх органах і тканинах тіла та відображають стан внутрішніх органів (органічні - спраги, голоду тощо).

3) Кінестатичні й статичні, які дають інформацію про рух і поло­ження нашого тіла.

4) Проміжні й самостійні - температурні, вібраційні, рівноваги,

прискорення, больові відчуття.

Загальні властивості відчуттів. Якість - це основна особливість певного відчуття, що відрізняє його від інших видів відчуттів і варіює в межах цього виду. Так, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю; зорові - за насиченістю, кольоровим тоном тощо. Інтенсивність відчуттів є його кількісною характеристикою і визначаться силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора. Тривалість відчуття є його часовою характеристикою. її також визначає функціональний стан органу чуття, але головним чином час дії подразника та його інтенсивність. Під час дії подразника на орган чуття відчуття виникає не відразу, а через деякий час, який має назву латентного (прихованого) періоду відчуття.

Загальні закономірності відчуттів. Загальними законо­мірностями відчуттів є пороги чутливості, адаптація, взаємодія, сенсибілізація, контрастність, синестезія.

Чутливість. Чутливість органу чуття визначається мінімальним подразником, який у конкретних умовах стає здатним викликати відчуття. Мінімальну силу подразника, що спричинює ледве помітне відчуття, називають нижнім абсолютним порогом чутливості.

Подразники меншої сили, так звані підпорогові, не викликають виникнення відчуттів, і сигнали про них не передаються в кору головного мозку. Нижній поріг відчуттів визначає рівень абсолютної чутливості цього аналізатора. Верхнім абсолютним порогом чутливості називають максимальну силу подразника, за якої ще виникає адекватне щодо певною подразника відчуття. Подальше зростання сили подразників, що діють на наші рецептори, зумовлює в них лише больове відчуття (наприклад, надгучний звук, сліпуча яскравість).

Адаптація. Адаптація, або пристосування - це зміна чутливості органів чуття під впливом дії подразника. Види:• Адаптація як суцільне зникнення відчуття в процесі тривалої дії подразника.• Адаптація як притуплення відчуття під впливом дії сильного подразника. Описані два види адаптації можна об'єднати терміном негативна адаптація, оскільки в її результаті знижується чутливість аналізаторів. • Адаптація як підвищення чутливості під впливом дії слабкого подразника. Цей вид адаптації, притаманний деяким видам відчуттів, можна визначити як позитивну адаптацію.Взаємодія відчуттів - зміна чутливості аналізатора під впливом подразнення інших органів відчуття. Наприклад: слабкі звукові подразники підвищують чутливість зо­рового аналізатора, але якщо в якості звукового подразника застосову­ють голосний шум авіаційного мотора, то погіршується чутливість ока.

Сенсибілізація - це підвищення чутливості внаслідок взаємодії аналізаторів і вправляння. Фізіологічним механізмом взаємодії відчуттів є процеси ірраді­ації та концентрації збудження в корі головного мозку, де представ­лено центральні відділи аналізаторів.Синестезія - виникнення під впливом подразнення одного ана­лізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора. Найчастішими є зорово-слухові синестезії, коли під дією звуко­вих подразників у суб'єкта виникають зорові образи.Контраст відчуттів - це зміна інтенсивності та якості відчут­тів під впливом попереднього або супутнього подразника.

15. Сприйняття - це психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх властивостей і частин за безпосередньої дії їх на органи відчуття з розумінням цілісності відо­бражуваного. На відміну від відчуттів, які відображають тільки окремі власти­вості та якості предметів, сприйняття завжди цілісне і предметне, воно об'єднує відчуття, що йдуть від ряду аналізаторів. Гештальтпсихологи пояснюють цілісність сприймання не влас­тивостями цілісності предметів і явищ, а початковими цілісними структурами. «Сприйняття - це реконструкція світу», - стверджу­ють вони.

Фізіологічне підґрунтя сприйняття. Фізіологічною основою сприйняття є складна аналітично-синтетична діяльність усієї кори головного мозку.Важливу функцію в процесі сприйняття виконує друга сигнальна система, яка визначає зміст людського сприйняття. Вона робить предмет, який сприймають, словесним сигналом; визначає розуміння першо-сигнальних подразників, надає сприйманню людини довільного харак­теру, пов'язує сприйняття з активністю особистості. Друга сигнальна система сприяє усвідомленню та осмисленню предметів, які відобра­жаються. Вона регулює процес формування людського сприйняття.У сприйманні відображаються предмети дійсності в сукупності різноманітних властивостей, якостей та ознак. Взаємодія системи аналізаторів може виникнути внаслідок взаємодії комплексу подразників різних аналізаторів: зорових, слухових, моторних, дотикових тощо.

Сприйняття можуть бути: повними і неповними; глибокими і поверхневими; помилковими або ілюзорними; швидкими й по­вільними.

Залежно від переважної ролі того чи іншого аналізатора можна говорити про:• зорове сприйняття (розглядання скульптури, картини і под.);• слухове сприйняття (слухання оповідання, концерту і т. ін.);• тактильне сприйняття (обмацування, доторкування).

Буває сприйняття:• простору; часу; руху;• предмета; мови; музики;• людини людиною.

СПРИЙНЯТТЯ ПРОСТОРУ - це відображення у психіці людини розташування, величини, форми, об'ємності, віддаленості один від одного предметів та явищ на землі й у небі.СПРИЙНЯТТЯ ЧАСУ - це відображення об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. Завдяки сприй­манню часу відображаються зміни, що відбуваються в навко­лишньому світі.СПРИЙНЯТТЯ РУХУ - це відображення зміни положення об'єк­тів у просторі. Воно дає змогу орієнтуватися у відносних змінах у взаємному розташуванні та взаємовідношенні предметів навколишньої дійсності.У процесі пізнання навколишньої дійсності сприйняття може перейти в спостереження.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ - це цілеспрямоване планомірне сприйняття об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість.

Спостережливість — це вміння вирізняти характерні, проте ледь помітні особливості предметів і явищ. Вона формується в процесі систематичних занять улюбленою справою і тому пов'язана з розвитком професійних інтересш особистості.Основні умови успішного спостереження - ясність завдання і підготовленість до нього, а також активність мислення.

Спостереження як форма діяльності тісно пов'язана з орієнтуван­ням, себто з отриманням достатньо правильної уяви про що-небудь, умінням розбиратися в ситуації.

Найважливішими особливостями сприйняття є:предметність;цілісність;структурність;константність;апперцепція;осмисленість;вибірковість;ілюзія.

Предметність сприйняття виявляється в тому, що будь-який предмет або явище відображається не як механічна сума якостей і вла­стивостей, а як об'єкт, який має свій зміст, природу, призначення.

Цілісність сприйняття полягає в тому, що образи відобра­жених предметів та явищ постають у свідомості в єдності багатьох якостей і властивостей.Сприймаючи певний об'єкт, ми виокремлюємо його ознаки, аспекти, властивості й водночас об'єднуємо їх у єдине ціле, завдяки чому в нас виникає його цілісний образ.

Структурність сприйняття виявляється в тому, що, відобра­жаючи предмети та явища в цілісності, людина виокремлює в них різні елементи, компоненти, підсистеми тощо.

Константність — це відносна постійність величини, форми, кольору предметів та явищ, що сприймаються.

Апперцепція - це залежність змісту і спрямованості сприйняття від досвіду людини, ЇЇ інтересів, ставлення до життя, установок, багатства знань.

Осмисленість сприйняття полягає в тому, що відображені предмети та явища порівнюють з минулим досвідом людини, відомостями і знаннями про них, на основі чого виникає відповідне ставлення до них.

Вибірковість сприйняття полягає в тому, що під час відображення предметів та явищ відбувається виділення одних щодо до інших. Це відбувається під впливом попереднього досвіду людини, її нахилів, інтересів, установок і потреб.

Ілюзія - це спотворення відображення дійсності.