Юнацький вік

Рання юність (від 15 до 18 років) — вік безпосередньої підготовки підростаючої особистості до життя як дорослої людини, вибору професії, виконання соціальних функцій.

Закріплюються і вдосконалюються психічні властивості особистості. Водночас відбуваються якісні зміни всіх показників психічної діяльності, які є основою становлення особистості.

Одним з важливих аспектів психічного розвитку в юнацькому віці є інтенсивне інтелектуальне дозрівання, провідна роль в якому належить розвитку мислення. Навчальна діяльність створює сприятливі умови для переходу учнів до вищих рівнів абстрактного й узагальнюючого мислення.

Розвивається самоспостереження (за своїми діями, поведінкою, переживаннями, думками). Юнаки і дівчата заглиблюються у свій внутрішній світ, аналізують його, зіставляють дані своїх спостережень із спостереженнями за дорослими, ровесниками, з описами внутрішнього світу героїв літературних творів.

Розвивається репродуктивна і творча уява, критичність у ставленні до витворів уяви, посилюється самоконтроль, реалістичність у співвіднесенні образів уяви, особливо мрій, з дійсністю, своїми можливостями.

Довільне запам'ятовування стає набагато ефективнішим від мимовільного, відбуваються зміни у процесах логічного запам'ятовування, зростає продуктивність пам'яті на думки, на абстрактний матеріал.

Збагачується емоційна сфера. Нові емоції виникають не тільки завдяки конкретним об'єктам, а й через стосунки з іншими людьми, види діяльності, їх зміст, перебіг і результати. Нові життєві обставини, нові обов'язки й успіхи в їх виконанні породжують і нові переживання.

Усвідомлення й дотримання певних норм поведінки, прийнятих у суспільстві, вироблення свого ставлення до

суспільного життя породжують глибокі, міцні й тривалі моральні емоції.

33. Неуспішність — невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, фіксована через певний період навчання

Причини відставання у навчанні поділяють на такі групи:

1) недоліки фізичного та психічного ровитку (слабке здоров’я, нерозвинута пам’ять і мислення, відсутність навичок навчальної праці);

2) недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери поваги до знань, недоліки в методиці викладання, недостатння організація індивідуальної та самостійної роботи учнів, байдужість і слабка підготовка вчителя);

3) недостатній рівень вихованості (відсутність інтересу до навчання, слабка сила волі, недисциплінованість, відсутність почуття обов’язку і відповідальності);

4) негативний вплив атмосфери в сім’ї (низький матеріальний рівень життя сім’ї, негативне ставлення батьків до школи, відрив дітей від навчальної праці та ін.)

А.А.Бударний розрізняє, наприклад, два види неуспішності. Він слушно вважає, що неуспішність є поняття звісною мірою умовне, конкретний зміст якого залежить від встановлених правил переводу учнів в слідуючий клас. Висувають і друге поняття, яке відноситься не тільки до мінімальних вимог, а і до можливостей окремих учнів. Це називається відносною неуспішністю – недостатня пізнавальна нагрузка тих учнів, які могли б перевищити обов’язкові вимоги. Під час вирішення питання підвищення успішності в цілому, введеня поняття відносної неуспішності є необхідним.

Визначення видів неуспішності є в роботі А.М.Гельмонта, який виділив три види неуспішності в залежності від кількості учбових предметів стійкості відставання: І – загальне і глибоке відставання – з багатьох або з усіх предметів довгий час; ІІ – часткова, але стійка неуспішність з однієї-трьох найбільш складних дисциплін

( найчастіше це - мови, математика); ІІІ – неуспішність – епізодична – то з однієї, то з іншої дисципліни, яку відносно легко ліквідувати.

З метою профілактики неуспішності на різних етапах уроку потрібно акцентувати увагу учнів на певних особливостях навчання; контролювати засвоєння питань, що звичайно викликають в учнів найбільше утруднення; ретельно аналізувати й систематизувати помилки, які учні допускають в усних відповідях, письмових роботах, виявити типові для класу й зосередити увагу на їх усуненні; контролювати засвоєння матеріалу учнями, які пропустили попередні уроки. По закінченні теми або розділу узагальнити, підвести підсумки засвоєння школярами основних понять, законів, правил, умінь і навичок, виявити причини відставання.

Під час викладу нового матеріалу необхідно перевіряти в ході уроку ступінь розуміння учнями основних елементів викладеного матеріалу; стимулювати запитання з боку учнів, коли є утруднення в засвоєнні навчального матеріалу; застосовувати засоби підтримки інтересу до засвоєння знань; забезпечувати розмаїтість методів навчання, що дозволяють усім учням активно засвоювати матеріал.

В ході самостійної роботи учнів на уроці потрібно підбирати для самостійної роботи завдання з найбільш істотних, складних і важких розділів навчального матеріалу, прагнучи меншим числом вправ, але поданих у певній системі, досягти більшого ефекту; включати в зміст самостійної роботи вправи з усунення помилок, допущених у відповідях і в письмових роботах; інструктувати про порядок виконання роботи; стимулювати запитання до вчителя, коли є утруднення в самостійній роботі. Потрібно вміло надавати допомогу учням у роботі, всіляко розвивати їхню самостійність; навчати вмінню планувати роботу, виконуючи її в належному темпі, та здійснювати контроль.

В ході домашньої роботи забезпечити повторення пройденого матеріалу, концентруючи увагу на найбільш істотних елементах програми, що викликають звичайно найбільше утруднення. Систематично давати домашнє завдання – роботу над типовими помилками. Чітко інструктувати учнів про порядок виконання домашніх робіт, перевіряти ступінь розуміння цих інструкцій відсталими школярами. Погодити обсяг домашніх завдань з іншими вчителями класу, не припускаючи перевантаження, особливо відсталих учнів.