Іі. Функціональне дослідження органів дихання
Дослідження функції зовнішнього дихання у практиці спорту дозволяє поряд із серцево-судинною систмою, оцінити функціональний стан спортсмена, його фізичну працездатність та резервні можливості організму. Обстеження проводять за загальноклінічною методикою, яка включає: збір анамнезу, огляд, перкусію та аускультацію, а також інструментальну діагностику (спірометрію, спірографію, газометрію).
Для оцінки функціонального стану дихальної системи потрібна інформаційна характеристика трьох етапів транспортування кисню із атмосферного повітря до тканин організму.
Перший етап: атмосферне повітря – легені.
Він характеризує газообмін між атмосферним повітрям та альвеолярним. Характеристику етапу можна отримати за допомогою таких показників: 1) частоти дихання (ЧД); 2) дихального об’єму (ДО); 3) хвилинного об’єму дихання (ХОД); 4) максимальної вентиляції легень (МВЛ); 5) життєвої ємності легень (ЖЄЛ); 6) максимально об’ємної швидкості вдиху (МОШвд) і видиху (МОШвид) та сили дихальних м’язів (СДМ).
Другий етап: легені – кров. Цей етап характеризує обмін газів у легенях (між альвеолярним повітрям і кров’ю капілярів малого кола кровообігу). Він може бути охарактеризований величиною споживання кисню організмом, що визначають методом спірографії та газометрії. 1-й та 2-й етапи характеризують систему зовнішнього дихання.
Третій етап: кров – тканини. Він зведений до обміну газів між артеріальною кров’ю капілярів і тканинами і (тканинне дихання). Дослідження вмісту кисню у тканинах потребує складних приладів (полярографів тощо), а тому ще не набуло широкого застосування у практиці спортивної медицини.
Дослідження зовнішнього дихання базоване на визначенні показників, які характеризують легеневу вентиляцію (метод спірографії), газообмін (метод газометрії) та артеріалізацію крові у легенях (метод оксигемометрії).
1. Дослідження легеневої вентиляції
Для дослідження легеневої вентиляції використовують різні прилади та обладнання: спірометри, спірографії, газолічильники (волюметри) тощо. Найбільш зручним у спортивній медицині є метод спірографії, за допомогою якого реєструють спірограму – криву дихання (мал. 11). За допомогою спірограми можна визначити такі показники легеневої вентиляції: ЧД, ДО, ХОД, МВЛ, ЖЄЛ, пробу Тіфно-Вотчала. Показники МОШ вдиху і МОШ видиху визначають пневмотахо-метром Б.Є. Вотчала; силу дихальних м’язів – пневмотонометрами різних конструкцій.
Мал. 1. Спірограмма: 1 – ХОД; 2 – ЖЄЛ; 3 – ДО; 4 – РО вдиху; 5 – РО видиху; 6 – проба Тісно-Вотчала; 7 – МВЛ
2. Частота дихання
Частота дихання (ЧД) – це кількість дихальних рухів (вдиху і видиху) за 1 хв. Дихальний цикл склада-ється із фаз вдиху (інспірації повітря) і ви-диху (експірації повіт-ря).
Доросла людина у стані спокою здійснює 12 – 20 (16) дихальних рухів за 1 хвилин, під час фізичного навантаження – 50 – 60 рухів і більше. За добу дорослий здійснює 23 тис. дихальних рухів. Під час такої кількості рухів людина вентилює через легені більше як 7 тис. літрів повітря. Співвідношення ЧД і ЧСС –1:4 – 1:5. Останнє потрібно враховувати під час проведення штучної вентиляції і непрямого масажу серця потерпілих. У разі захворювань частота та глибина дихання змінюються.
У практиці спорту ЧД можна визначити пальпаторним методом (шляхом прикладання п’ясті руки до грудної клітки), методом спірографії або за допомогою лічильників частоти дихання різних конструкцій2.