2. Анатомо-фізіологічні особливості органів дихання в дітей

Дихальні шляхи поділяють на три відділи: верхній (ніс, глотка), середній (гортань, трахея, бронхи), нижній (бронхіоли, альвеоли). До моменту народження дитини їх морфологічна будова ще недосконала, з чим пов'язані й функціональні особливості дихання. Формування органів дихання закінчується в середньому до 7-річного віку, а в подальшому збільшуються лише їх розміри. Усі дихальні шляхи в дітей мають значно менші розміри та вужчий просвіт, ніж у дорослих. Слизова оболонка більш тонка, ніжна, легко пошкоджується. Залози недостатньо розвинуті, продукція ІgА та сурфактанту незначна. Підслизовий шар пухкий, містить незначну кількість еластичних і сполучнотканинних елементів, багато васкуляризований. Хрящовий каркас дихальних шляхів м'який та податливий. Це сприяє зниженню бар'єрної функції слизової оболонки, легшому проникненню інфекційних та атопічних агентів у кров'яне русло, виникненню передумов до звуження дихальних шляхів за рахунок набряку.Ніс і носоглотковий простір у дітей раннього віку мають малі розміри. Носові ходи вузькі, раковини товсті (нижні розвиваються до 4-річного віку), тому навіть незначні гіперемія та набряк слизової оболонки зумовлюють непрохідність носових ходів, спричинюють задишку, утруднюють ссання. З придаткових пазух до моменту народження сформовані лише гайморові (розвиваються до 7 років життя). Етмоїдальна, сфеноїдальна та дві фронтальні пазухи закінчують свій розвиток до віку 12, 15 та 20 років відповідно. Носослізна протока коротка, розташована близько до кута ока, клапани її недорозвинені, тому інфекція легко проникає з носа в кон'юнктивальний мішок.Глотка відносно широка та мала. Євстахієві (слухові) труби, що з'єднують носоглотку та барабанну порожнину, короткі, широкі, прямі й розташовані горизонтально, що полегшує проникнення інфекції з носа до середнього вуха. У глотці розташоване лімфоїдне кільце Вальдеєра-Пирогова, до складу якого входять 6 мигдаликів: 2 піднебінні, 2 трубні, 1 носоглотковий і 1 язиковий. При обстеженні ротоглотки застосовується термін " зів ". Зів – це анатомічне утворення, оточене внизу коренем язика, з боків – піднебінними мигдаликами та дужками, вгорі – м'яким піднебінням та язичком, ззаду – задньою стінкою ротоглотки, спереду – ротовою порожниною.

Надгортанник у новонароджених відносно короткий та широкий, може бути причиною функціонального звуження входу в гортань та виникнення стридорозного дихання.

Гортань у дітей розташована вище і довша, ніж у дорослих, має лійкоподібну форму з чітким звуженням у ділянці підзв'язкового простору (у новонародженого 4 мм), яке поступово розширюється (у 14-річному віці до 1 см). Голосова щілина вузька, м'язи її легко стомлюються. Голосові зв'язки товсті, короткі, слизова оболонка дуже ніжна, пухка, значно васкуляризована, багата на лімфоїдну тканину, що легко призводить до набряку підслизової оболонки при респіраторній інфекції та виникнення синдрому крупу.Трахея відносно більшої довжини і ширини, лійкоподібної форми, містить 15-20 хрящових кілець, дуже рухлива. Стінки трахеї м'які, легко спадаються. Слизова оболонка ніжна, суха, добре васкуляризована.До моменту народження дитини бронхіальне дерево сформоване. Розміри бронхів інтенсивно збільшуються на 1-му році життя та в підлітковий період. їх також утворюють хрящові півкільця, які в ранньому дитинстві не мають замикальних пластинок, з'єднані фіброзною перетинкою. Хрящі бронхів дуже еластичні, м'які, легко зміщуються. Бронхи в дітей відносно широкі, правий головний бронх є майже прямим продовженням трахеї, тому саме в ньому найчастіше виявляються сторонні предмети. Для найдрібніших бронхів характерна абсолютна вузькість, чим пояснюється виникнення обструктивного синдрому саме в дітей раннього віку. Слизова оболонка великих бронхів вкрита миготливим війчастим епітелієм, який виконує функцію очищення бронхів (мукоциліарний кліренс). Незавершеність мієлінізації блукаючого нерва та недорозвинення дихальних м'язів сприяють відсутності кашльового рефлексу в маленьких дітей або дуже слабким кашльовим поштовхам. Накопичений у дрібних бронхах слиз легко закупорює їх і призводить до виникнення ателектазів та інфікування легеневої тканини.Легені в дітей, як і в дорослих, мають сегментарну будову. Сегменти розділені між собою тонкими сполучнотканинними перетинками. Основна структурна одиниця легені – ацинус, але термінальні його бронхіоли закінчуються не китицею альвеол, як у дорослих, а мішечком (sacculus), з "мереживних" країв якого поступово формуються нові альвеоли, кількість яких у новонароджених у 3 рази менша, ніж у дорослих. З віком збільшується і діаметр кожної альвеоли. Паралельно наростає життєва ємкість легень. Інтерстиціальна тканина легень пухка, багата на судини, клітковину, містить мало сполучнотканинних та еластичних волокон. У зв'язку з цим легенева тканина в дітей перших років життя більш насичена кров'ю, менш повітроносна. Недорозвинення еластичного каркасу призводить до виникнення емфіземи та ателектазів. Схильність до ателектазів виникає також внаслідок дефіциту сурфактанту – плівки, яка регулює поверхневий альвеолярний натяг і стабілізує об'єм термінальних повітроносних просторів, тобто альвеол. Синтезується сурфактант альвеолоцитами II типу і з'являється у плода масою не менше ніж 500-1000 г. Чим менший гестаційний вік дитини, тим більший дефіцит сурфактанту. Саме дефіцит сурфактанту лежить в основі недостатнього розправлення легень у недоношених дітей та виникнення респіраторного дистрес синдрому.Основні функціональні фізіологічні особливості органів дихання в дітей такі. Дихання в дітей часте (що компенсує малий об'єм дихання) і поверхневе. Частота тим більша, чим молодша дитина (фізіологічна задишка). Новонароджений дихає 40-50 разів за 1 хв, дитина у віці 1 року – 35-30 разів за 1 хв, 3 років – 30-26 разів за 1 хв, 7 років – 20-25 разів за 1 хв, у 12 років – 18-20 разів за 1 хв, дорослі – 12-14 разів за 1 хв. Прискорення чи уповільнення дихання констатують при відхиленнях частоти дихання від середніх показників на 30-40 % і більше. У новонароджених дихання неритмічне з короткими зупинками (апное). Переважає діафрагмальний тип дихання, з 1-2-річного віку він змішаний, з 7-8-річного – у дівчаток – грудний, у хлопчиків – черевний. Дихальний об'єм легень тим менший, чим молодша дитина. Хвилинний об'єм дихання також з віком збільшується. Однак цей показник відносно маси тіла в немовлят у 2-3 рази більший, ніж у дорослих. Життєва ємкість легень у дітей значно нижча, ніж у дорослих. Газообмін у дітей більш інтенсивний завдяки багатій васкуляризації легень, великій швидкості кровообігу, високим дифузійним можливостям.

 Бронхіальна астма – захворювання, яке характеризується приступами раптової задишки внаслідок спазму (звуження дрібних бронхів). 

У розвитку бронхіальної астми велике значення має підвищена чутливість до певних речовин – алергенів (алергенна реакція). Так, приступи бронхіальної астми можуть бути викликані запахом сіна, деяких квітів, вовни, пір’я, кінського поту, а також вживання деяких харчових продуктів: риби, яєць, суниць та ін.  Алергенами можуть бути і різні бактерії (стрептококи, стафілококи, пневмококи тощо). Охолодження організму, вогке приміщення, вологий клімат теж сприяють виникненню астматичного приступу.         Іноді перед приступом бронхіальної астми хворий відчуває стиснення в грудях і відмічає утруднене дихання, але звичайно приступ виникає раптово, частіше вночі, і супроводжується різкою задишкою.         Для полегшення дихання хворий сідає, спирається руками на ліжко, стіл або на свої стегна, щоб фіксувати плечовий пояс, завдяки чому допоміжні дихальні м’язи теж беруть участь у диханні. Під час приступу відмічається короткий вдих і дуже сповільнений видих.  Видих буває настільки утруднений і тривалий, що наступний вдих виникає до його закінчення, у зв’язку з чим грудна клітка розширюється внаслідок розтягнення легеневих альвеол повітрям. Виникає гостра емфізема легень. Хворий не рухається, уникає їжі і навіть розмови, оскільки найменший рух посилює задишку. Його обличчя стає одутлим; напруження м’язів викликає венозний застій, внаслідок чого синіють губи. Повітря з силою виходить із звужених бронхів; тому дихання супроводиться свистом і хрипом, які чути на відстані.  Під кінець приступу, часто з кашлем, виділяється в’язке, слизувате харкотиння. Іноді сильний кашель супроводиться блюванням, приступи бувають тривалими або закінчуються протягом кількох хвилин; в окремих випадках приступ триває кілька годин, а іноді й кілька днів. Приступи можуть бути щоденними, навіть повторюватися кілька разів на день. Часті приступи ослаблюють і виснажують організм, пригнічуюче діють на психіку хворого.  Тривалі і часті приступи ведуть до розвитку хронічного бронхіту й емфіземи. У тяжких випадках хворі стають непрацездатними. Іноді при тяжкому тривалому приступі, що не купірується настає смертельний кінець. Перша допомога. Під час приступу хворого треба зручно посадити в ліжку або в кріслі, звільнити його від одягу, який йому заважає. Необхідно, щоб у кімнаті було свіже повітря, але, відчиняючи вікно в холодну пору року, слід тепло вкрити його. Іноді, поспішаючи, забувають про це й остужують хворого.    Рекомендується на грудну клітку поставити банки або гірчичники. Іноді добре діють гарячі водяні або гірчичні ножні і ручні ванни.