Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ОМЗ экзамен.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
761 Кб
Скачать
☆

4. Основні групи лікарських препаратів

Всі лікарські препарати за механізмом дії на органи і системи класифікуються на окремі групи. Одну з основних груп складають препарати, які впливають на стан центральної нервової системи. Одні з них діють на нервову систему гнітюче (засоби для наркозу, снодійні, протисудомні, психотропні), інші — збуджують її (кофеїн, фенамін та ін.); треті є знеболюючими — це наркотичні та ненаркотичні анальгетики, які зменшують біль, не порушуючи при цьому свідомості. Ряд речовин діє на різні ланки передачі нервових імпульсів в синапсах (місцях контакту нервових клітин між собою або з клітинами тканин) або тільки на закінчення чутливих нервів.

Важливу для лікувальної практики групу лікарських препаратів складають засоби, що діють на серцево-судинну систему. Інші групи лікарських речовин забезпечують посилення видільної функції нирок, мають жовчогінну дію, впливають на процеси обміну речовин та імунного захисту.

До групи протимікробних засобів об’єднуються лікарські речовини, які застосовуються для боротьби з мікроорганізмами — збудниками захворювань людини і тварин (антисептичні й дезінфікуючі речовини, антибіотики, сульфаніламіди та ін.). Крім того, існують групи препаратів для лікування злоякісних новоутворень, діагностики.

ДозувАння лІків — термін, який означає дозу, частоту і тривалість введення лікарського препарату. Вибір оптимальної дози є необхідною умовою ефективного та максимально безпечного застосування ЛП. Залежно від дози може змінюватись швидкість досягнення лікувального ефекту, його тривалість, вираженість, іноді напрямок дії. Напр., 25% розчин магнію сульфату при в/в введенні залежно від дози спричиняє гіпотензивну, протисудомну і навіть анестезувальну дію, а при прийомі внутрішньо викликає осмотичний проносний ефект. Для правильного визначення дози необхідно враховувати індивідуальні особливості організму хворого. Індивідуальна чутливість до лікарського препарату залежить від віку, статі, маси тіла, швидкості метаболізму, стану шкт, кровообігу печінки і нирок, лікарської форми і шляху введення препарату, одночасного застосування інших препаратів та прийому їжі тощо. Якщо виникає необхідність швидко досягти високої концентрації ЛП в організмі, перша доза (ударна) перевищує наступні або ліки приймають натщесерце.

При призначенні ліків дітям, пацієнтам похилого та старечого віку їх дози знижують. Дози для дітей визначають різними способом: на 1 кг маси тіла, на одиницю поверхні тіла або на рік життя або розраховують дозу залежно від шляху введення. Якщо дозу ЛП, який приймають внутрішньо, вважати за 100%, тоді ректально та підшкірно вводять 50%, в/м та в/в — 33%.

Дозу для дітей можна розрахувати за допомогою таких формул:а = А × М (кг) / 70 (за Кларком);а = А × В / В + 12 (за Юнгом), де А — доза дорослого; М — маса тіла дитини; В — вік дитини (кількість років). Існує так звана потрійна формула Ленарта для перерахування дози дорослого для дітей: а = 2 × В + М; а+ = 2 · В + М + 12; а– = 2 · В + М — 12, де а+ — для ліків, до яких організм дитини є більш чутливим; а– — коли організм дитини менш чутливий. Найпростішим, але найменш точним розрахунком дози для дитини є розрахунок за Харнаком. Напр., якщо вік дитини 1 міс, призначають 1/10 частину дози для дорослих; якщо 6 міс — 1/5; 1–3 роки — ¼; 3–6 років — ⅓; 7–12 років — ½; 12 років — ⅔; 14 років — ¾; старше 14 років — доза дорослих. Більш сучасним і точним способом розрахунку як для дітей, так і для дорослих є визначення необхідної дози лікарської речовини на одиницю площі поверхні тіла, яке здійс­нюється за допомогою спеціальних номо­грам. Так, якщо маса тіла людини становить 3,5 кг, то вона приблизно відповідає площі поверхні тіла 0,22 м2; 7 кг — приблизно 0,35 м2; 10 кг — 0,45 м2; 15 кг — 0,65 м2; 20 кг — 0,80 м2; 25 кг — 0,95 м2; 30 кг — 1,05 м2; 40 кг — 1,25 м2; 50 кг — 1,5 м2; 70 кг — 1,72 м2. У дітей із надмірною або недостатньою масою тіла можуть виявляти передозування чи недостатнє Д.л. при розрахунку на масу тіла. У цьому випадку краще користуватися розрахунком на площу поверхні тіла. При повторному застосуванні лікарських препаратів їх дія може збільшуватись або зменшуватись. Підвищення ефекту препарату, як правило, пов’язане з кумуляцією (накопиченням) лікарської речовини в організмі. Кумуляція притаманна лікарським субстанціям пролонгованої дії, які повільно виводяться з організму. До них належать, напр., серцеві глікозиди з групи наперстянки. Накопичення лікарської речовини при тривалому застосуванні ЛП може спричиняти виникнення токсичних ефектів. Для запобігання цьому необхідно поступово знижувати дозу одночасно зі збільшенням інтервалів між введеннями або робити перерви у лікуванні. При застосуванні деяких препаратів (гіпотензивних, анальгетичних, проносних та ін.) може спостерігатися зниження їх ефективності. Якщо виникло звикання, дозу препарату необхідно підвищити або один із ЛП треба замінити іншим.

Розрізняють три роду несумісності лікарських прописів: фізичну (або фізико-хімічну), хімічну та фармакологічну. До числа фізичних несумісностей відносять ті, які залежать від різного ступеня розчинності препаратів, коагуляції колоїдних систем і розшарування емульсій, відсирівання і розплавлення порошків, адсорбційних явищ (табл. 3). Хімічна несумісність виникає в результаті реакцій, які відбуваються при з'єднанні розчинів в одному об'ємі. Вони запобігають роздільним введенням препаратів. Значно різноманітніше і складніше варіанти фармакологічної несумісності, зумовленої взаємодією ефектів ліків при одночасному їх застосуванні. Відомості з приводу фізичної і хімічної несумісності включені в рецептурні довідники, бюлетені, таблиці. Прописи контролюють при оформленні рецептом в аптеках. Проте в повсякденній практиці через недостатню обізнаність лікарів і медичного персоналу нерідко допускаються відхилення від затверджених рекомендацій з негативними наслідками для хворого.  При одночасному прийомі хворим декількох таблеток можлива не тільки їх фармакологічна несумісність, а й хімічну взаємодію в шлунково-кишковому тракті в умовах, коли травні соки і інші інгредієнти хімусу стають біологічними каталізаторами виникають реакцій. Фармакологічна несумісність має різні причини і форми. Антагоністична (або абсолютна) несумісність можлива в тих випадках, коли препарати мають різноспрямований вплив на процеси, що протікають у клітці, тканини, органі або цілому організмі, і ефект одного пригнічується ефектом іншого. Цей вид несумісності з успіхом використовується при лікуванні отруєнь, коли препарат вводять як антидот: наприклад, атропін при отруєнні інгібіторами холінестерази, фосфорорганічес-кими речовинами, мухомором (мускарин), пілокарпіном; навпаки, пілокарпін, прозерин, фізостигмін - при отруєнні атропіном. Несумісність виникає і між синергистами у зв'язку з тим, що непропорційно зростає небезпека передозування або множення побічної дії. Одночасне призначення р-адреноблокатора, дигоксину та резерпіну викликає брадикардію, порушення провідності, загрожує розвитком аритмій; введення строфантину на тлі лікування іншими препаратами серцевих глікозидів може викликати асистолию або фібриляцію шлуночків серця; застосування аміноглікозидів канамицина, гентаміцину, неоміцину на тлі стрептоміцину призводить до ураження VIII пари черепних нервів, безповоротної втрати слуху, іноді до розвитку ниркової недостатності (відносна несумісність, подібна з ефектом передозування). Фармакокінетична несумісність виникає у зв'язку з тими змінами, які один з препаратів вносить в умови всмоктування, виведення або циркуляції в організмі іншого (інших) препарату.  Призначення сечогінних петлінефрона (фуросемід, Урегіт) негативно позначається на терапії аміноглікозидами: швидше знижується їх концентрація в крові і в тканинах, зростає нефротоксичний ефект. Навпаки, стрептоміцин, порушуючи механізм секреції пеніциліну канальцевим епітелієм, подовжує терміни його терапевтичної концентрації в крові (сприятливе фармакокінетична потенціювання).  Виділяють також метаболічну (завжди дозозалежну, відносну) несумісність ліків, яка вивчена на прикладі поєднаного застосування фенобарбіталу та антикоагулянтів: фенобарбітал сприяє прискореному метаболізму останніх і різкого ослаблення їх дії.