64. Фізіологічний механізм працездатності.

Фізіологічний механізм працездатності.

Працездатність — це функціональні можливості організму, які характеризуються кількістю та якістю виконаної роботи при максимальній її інтенсивності або тривалості.

Розрізняють працездатність людини неспецифічну (загальну) та специфічну, тобто здатність виконувати певний вид діяльності. Працездатність людини зумовлена станом здоров'я, віком, статтю та рівнем функціонального стану всіх систем організму. Оцінюють її часто за виробничими показниками (час виконання операції, кількість робочих рухів за одиницю часу, тривалість мікропауз, наявність браку в роботі тощо). Проте слід пам'ятати, що на ці показники впливають фактори, пов'язані з організацією трудового процесу (механізація та автоматизація, конструкція обладнання, режим праці та відпочинку, устаткування робочого місця тощо). Тому найбільш інформативними є показники функціонального стану ЦНС, ССС, ДС, системи крові, м'язової тканини, ендокринних органів тощо. Зміна працездатності протягом робочого дня проходить три стадії (див. рис. 3.3). Перша називається стадією втягування у роботу, яка полягає в переході функціональних систем організму до робочого стану і характеризується підвищенням працездатності. Початок будь-якої роботи проходить за умов нестачі кисню, оскільки органи дихання та серцево-судинна система ще не досягли робочого рівня і не постачають робочі органи достатньою кількістю кисню. Для забезпечення необхідного рівня активності вегетативних функцій також потрібен час. Крім того, перехід організму із стану спокою у діяльний стан супроводжується налагодженням координаційних зв'язків між нервовими центрами та робочими органами функціональної системи. Слід зазначити, що у механізмі фізіологічних змін на стадії втягування в роботу визначальна роль належить умовним рефлексам, які входять до складу робочого динамічного стереотипу і здійснюються під впливом таких подразників, як час початку робочого дня, умови для роботи, шум обладнання, яке працює, тощо. Система умовних рефлексів, які передують роботі, називається запобіжною іннервацією. Значення її полягає у полегшенні втягування у роботу. Зовнішнім проявом стадії втягування у роботу є підвищення продуктивності, зниження часу виконання операцій, збільшення швидкості робочих рухів. Фізіологічні зміни характеризуються підвищенням працездатності, обмінних процесів, підсиленням процесу збудження в ЦНС, активізацією діяльності ССС та ДС. Друга стадія динаміки працездатності протягом робочого дня називається стадією стійкої працездатності, яка характеризується високим постійним рівнем. Рухові та сенсорні функції характеризуються відносною стабільністю. Рівень коливань окремих функцій становить В—16 % для рухового і сенсорного апарату, 20—30 % — для ССС і ДС. Рис. 3.3. Динамічна працездатність токаря ремонтної майстерні з урахуванням психофізіологічних функцій: А — зорово-моторна реакція; Б — координація рухів; В — крива працездатності; а — стійка працездатність; б — низька працездатність на стадіях утягування в роботу та розвитку втоми. Стадія стійкої працездатності замінюється стадією її зниження внаслідок розвинення втоми (третя стадія — стадія розвинення втоми). При цьому знижується продуктивність праці, з'являється суб'єктивне почуття стомленості. Прояв утоми може настати вже в першій половині робочого дня. Протягом обідньої перерви працездатність може відновитись цілком або частково, залежно від організації перерви. Відновлення роботи після перерви супроводжується розвитком стадії втягування у роботу, яка змінюється стадією стійкої працездатності, що переходить у стадію розвинення втоми (див. рис. 3.3). Тривалість цих стадій та рівень, на якому встановлюється працездатність у першій і другій половинах робочого дня, відрізняються і часто характеризуються нижчою працездатністю та швидшим розвиненням втоми. У кінці зміни в деяких випадках може спостерігатись невелике підвищення працездатності, яке одержало назву кінцевого пориву, внаслідок психологічного впливу, пов'язаного із закінченням роботи та майбутнім відпочинком. Кожна стадія динаміки працездатності може змінюватись за тривалістю у великих межах залежно від характеру виконуваної роботи та умов, у яких вона проходить. Так, стадія втягування у роботу може становити 15—30 хв для легкої роботи та роботи середньої важкості, а може затягуватись понад 2,5 год при напруженій творчій, розумовій діяльності.

Працездатність людини може змінюватись відповідно до природних (біологічних) ритмів психофізіологічних функцій (добові, тижневі, місячні, річні). Так, протягом доби (добовий, або циркадний ритм) простежуються два періоди високого рівня фізіологічних функцій: між 8— 12-ю та 16—18-ю годинами.

кіркових центрів, які регулюють роботу м'язів та вегетативні функції, що призводить до виснаження енергетичних ресурсів у функціональній системі. В остаточному підсумку змінюється лабільність окремих ланок функціональної системи, яка бере участь у роботі, що призводить до затягування фізіологічного інтервалу перетворення імпульсів, дискоординації окремих функцій із зниженням діяльності всієї системи, яка працює.

Втома та перевтомлення

Втома — це стан, що спричинюється інтенсивною і тривалою роботою, характеризується тимчасовим зменшенням працездатності, виражається зниженням кількості та якості роботи і погіршенням координації робочих функцій. Цей стан виникає через певне ставлення людини до праці, звички до фізичного та розумового напруження. Якщо таких звичок немає, то втома може настати ще до початку фізичного навантаження, на самому початку роботи. Втома після важкої, але потрібної людям праці, пов'язана з позитивним емоційним станом. Відпочинок, особливо активний, зміна виду діяльності поновлюють силу, створюють мож-ливість продовження діяльності. Об'єктивним показником втомлен-ня є уповільнення темпу роботи, а також зниження її якості.

Дослідження працездатності показало, що в перші дві години про-дуктивність праці зростає, досягає максимального рівня, а потім поступово знижується. Монотонна, нецікава робота призводить до того, що втома наступає раніше, ніж у тих випадках, коли робота зацікавлює людину. При перевтомі період оптимальної працездатності скорочується, а пе-ріод нестійкої компенсації збільшується. Порушуються і відновні проце-си в організмі. Прикмети втоми не щезають до початку роботи наступно-го дня. Посилюється роздратованість, реакції стають неадекватними. За наявності хронічної перевтоми: - погіршується продуктівність праці - знижується опір органіму до інфекції - зростає лабільність показників серцево-судинної системи - підвищується сухожилкові рефлекси, пітливість - часто зменшуєтся маса тіла - збільшується кількість помилок, брак у роботі Люди зі станом перевтоми характеризуються порушенням сну, відсутністю повного відновлення працездатності до наступного робо-чого дня, зниженням опору до дії несприятливих факторів довкілля, підвищенням нервово-емоційної збудливості. Такий етан може при-звести до загострення багатьох захворювань — серцево-судинних, ен-докринних, бронхо-легеневих, хронічних тощо. На основі вчення І.П. Павлова, О.О. Ухтомського було з'ясо-вано основну причину стомлення, що полягала в зміні функціональ-ного стану центральної нервової системи, зокрема кори головного мозку. В результаті праці в корі головного мозку виникає процес гальмування, який запобігає надмірному виснаженню клітин кори.

Необхідно відзначити, що процес стомлення зворотний. Після відпочинку стомлення зникає і працездатність повністю відновлюється. У результаті неправильної організації праці навіть після нічного відпочинку працездатність повністю не відновлюється і поступово наступає перевтомлення. Основними ознаками процесу перевтомлення є головний біль, втрата сну (безсоння), втрата апетиту, підвищена дратівливість, послаблення пам'яті, зниження опірності організму.

Профілактика перевтоми

Основним заходом щодо боротьби з перевтомленням є раціо-нальне поєднання періодів праці та відпочинку (перерви). Перерва повинна бути достатньою для повного відновлення фізіологічних функцій. Позитивний вплив мають фізичні вправи під час перерви, автоматизація та механізація виробництва. Правильне положення тіла під час виконання роботи, яке за-безпечує рівномірний розподіл навантаження і створює сприятливі умови для дихання та кровообігу, є важливим фактором, що впли-ває на здоров'я працівника та рівень його працездатності. До вказаної групи захворювань слід віднести ті, що зумовлені тривалою працею стоячи, сидячи та напруженням в результаті праці певних груп м'язів. До професійних захворювань, що викликані причинами, які вказані вище, можна віднести плоскостопість, вик-ривлення хребта, варикозне розширення вен І тощо. У зв'язку з механізацією виробничих процесів, що усуває важ-ку фізичну працю, потреба у вимушеному положенні й перенапру-женні органів і систем під час виконання роботи виникає дедалі менше

Активний відпочинок — це, наприклад, заняття спортом, ту-ристичні поїздки, походи в ліс, подорожі, плавання в басейні тощо. Саме активний відпочинок сприяє підвищенню працездатності, поліпшенню психічного стану особистості, настрою. Пасивний відпочинок — перегляд кінофільмів, слухання музики, сидячи, лежачи, читання книг тощо. Особливим, але обов'язковим, видом такого відпочинку є сон. Відомо, що неспокійні ночі, неприємні сновидіння з переживанням жахів, небезпек, страху, коли життя ніби висить на волоску, а сили немає щоб дати відпір — все це негативно позначається на стані людини, а відповідно на активності її життєдіяльності. На працездатність людини впливають і пори року. Наприклад, зни-ження працездатності спостерігається весною, особливо у працівників з нервово-емоційним перенапруженням.

Психогігієна розумової праці

До розумової праці належить діяльність, пов'язана з прийомом і переробкою інформації, яка потребує напруженого функціонування процесів уваги, пам'яті, мислення, емоційної сфери.

У фізіологічному відношенні головною особливістю розумової праці є те, що при ній мозок виконує функції не тільки координуючого, але й основного працюючого органу. При цьому значно активізуються аналітичні й синтетичні функції центральної нервової системи, ускладнюється прийом і переробка інформації, утворюються нові функціональні зв'язки, нові комплекси умовних рефлексів, зростає роль функцій уваги, пам 'яті, напруження зорового й слухового аналізаторів і навантаження на них. Розумовій праці властивий найбільший ступінь напруження уваги: так, при читанні спеціальної літератури це напруження майже в два рази вище, ніж при водінні автомобіля в місті, і в 5-10 разів вище, ніж при виконанні багатьох видів немеханізованої фізичної праці. Будь-яка розумова діяльність викликає нервово-емоційне напруження. Для кожного виду діяльності необхідний свій оптимум емоційного напруження, при якому реакції організму виявляються більш досконалими й ефективними.Емоційна активація вкрай необхідна при вирішенні складних завдань мислення. Емоції завжди виступають у ролі організатора цілеспрямованої розумової діяльності, хоча наявність активації ще не гарантує досягнення правильного результату, а надмірне перенапруження може викликати зрив у діяльності ВНД.