3.2. Проблеми та перспективи податкових надходжень для забезпечення достатньої бази бюджету держави

Діюча сьогодні в Україні система оподаткування формувалась протягом останнього десятиріччя. Вона відіграла свою позитивну роль на етапі становлення України як незалежної держави. Однак подальший розвиток ринкових відносин та поглиблення ринкових перетворень все більше підкреслюють наявні в ній недоліки.

Проблема справляння податків української держави на сучасному етапі полягає в оптимізації величини фінансових ресурсів, які мобілізуються до доходів бюджетів різних рівнів і тих грошових засобів, що залишаються в розпорядженні підприємницьких структур та фізичних осіб і можуть бути спрямовані на формування фінансового капіталу, але найчастіше використовуються для поточного споживання.

Гострий дефіцит фінансових ресурсів бюджету вимагає підвищення фіскальної ефективності податкової політики. З метою збільшення доходів бюджету в Податковому кодексі запроваджені такі заходи:

• підвищення ставки ренти за видобування газу, нафти та газового конденсату;

• підвищення ставки акцизного податку та розширення групи підакцизних товарів;

• підвищення розміру плати за землю;

• запровадження податку на нерухомість;

• розширення бази оподаткування податку на доходи фізичних осіб (зокрема запроваджено податок на пасивні інвестиційні доходи, включаючи доходи від депозитів та дивідендів) [3].

 Названі заходи не створюють додаткового фіскального тиску на бізнес і малозабезпечених громадян, тому є цілком обґрунтованими і такими, що не заважають реалізації завдань стимулювання економічної активності та згладжування нерівності доходів різних верств населення. Крім того, в Кодексі обґрунтовано зроблено акцент на боротьбі з мінімізацією і ухилянням від сплати податків як головному напрямі збільшення доходів бюджету.

Найгострішою проблемою податкових надходжень для забезпечення достатньої бази бюджету держави є реформування існуючої податкової політики, надання їй нормальної, цивілізованої якості.

Реформування податкової політики, як на державному так і на регіональному рівні, необхідно провадити шляхом послаблення податкового тиску щодо тих, хто платить податки і інвестує кошти у виробництво. Для цього необхідно насамперед знизити кількість податків, тому що наше податкове законодавство цим переобтяжене. З другого боку – необхідно полегшити податковий тиск.

Негативним в провадженні податкової політики є в основному централізація повноважень щодо реформування податкової системи в органах податкової служби на держаному рівні, необхідно забезпечити розподіл повноважень для здійснення державної податкової політики.

Підходи до реформування податкової системи різні. Одні науковці пропонують провести корекції нині діючих податків. Інші – зовсім змінити модель податків. Проблема може вирішуватись тим чи іншим методом, але вона не дасть якісних результатів, якщо оподаткування не буде справедливим. Адже нині одні сплачують непосильні податки, інші так чи інакше ухиляються від їх сплати.

Одним із основних завдань забезпечення надходження сум податків до бюджету на сучасному етапі є створення сприятливих умов для активної фінансово-господарської діяльності суб’єктів економіки і стимулювання економічного росту шляхом досягнення оптимального поєднання особистих і суспільних інтересів, тобто оптимального співвідношення між коштами, що залишаються в розпорядженні платника податків, і коштами, які перерозподіляються через податковий і бюджетний механізми [23, 232].

Проблема створення концепції спрявляння податків в Україні набула також актуальності не тільки через проблеми економічного і фінансового характеру. Сімдесятирічний тоталітарний режим спотворив психіку людини, а тому реформи не можна обмежити лише матеріальною сферою, потрібно також враховувати процеси ґрунтовної зміни ментальності громадян і, найголовніше, їхнє ставлення до змін, яких неможливо уникнути в економічній стратегії держави.

Сплата податків має носити обов’язковий характер. Система штрафів і санкцій, громадська думка у країні мають бути сформовані таким чином, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідні платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов’язань перед бюджетом.

В Україні і досі залишились невирішеними системні проблеми, які супроводжують реформування податкової сфери, яка є ключовим елементом проведення податкової політики і які вирішальним чином впливають на стабільний розвиток, у тому числі [12]:

 1. Зменшення фіскального потенціалу місцевих податків та зборів і відсутність значущого фіскального ефекту від розширення дохідних джерел другого кошика (власні, визначені Бюджетним кодексом України надходження, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів), неповне використання потенціалів оподаткування.  

У бюджетів місцевого самоврядування було забрано такі вагомі джерела надходжень, як податок з реклами та ринковий збір, що складали до 90 % у структурі місцевих податків та зборів.

Такі зміни призвели до зменшення надходжень загалом до місцевих бюджетів на 16,0 % (до 154,7 млн. грн.) і до ще більшого зменшення їх частки у структурі доходів місцевих бюджетів.

Невміння місцевих органів влади реалізовувати прихований податковий потенціал та ефективно регулювати економічну діяльність на місцях, непрозорість в адмініструванні окремих податків призводять до недовикористання наявних можливостей оподаткування. Внаслідок значного обсягу тіньової діяльності та зайнятості поза увагою фіскальних органів залишаються персональні доходи громадян, підприємницька діяльність незареєстрованих суб’єктів господарювання малого та середнього бізнесу. Зокрема, йдеться про втрати бюджету від недоотриманого збору за запровадження окремих видів підприємницької діяльності, плати за землю та єдиного податку; невикористання туристичного потенціалу, що знаходиться у тіньовому секторі економіки – туристичного збору. 

2. Уповільнення темпів зростання обсягів надходжень до першого кошика (податки і збори, що закріплені Бюджетним кодексом України на постійній основі за міським бюджетом та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів).

Відбулися зміни у розподілі основного бюджетоформуючого податку – податку на доходи фізичних осіб.

Тому можна сказати, що застосовуваний принцип покриття нестачі фінансових ресурсів у регіонах трансфертами із державного бюджету є дестимулюючим для активізації внутрішнього потенціалу розвитку регіону.

3. Суттєвими залишаються відмінності між рівнями доходів та видатків місцевих бюджетів на одну особу у різних регіонах України.

Варіація по доходах складає 3,97 раз, по видатках – 1,25 раз (у минулому періоді варіації складали відповідно 6,1 та 1,29 разу). Значне перевищення видатків над доходами свідчить про неспроможність громад та регіонів самостійно, без трансфертів, фінансувати власні потреби. Досягнуті в результаті вирівнювання обсяги видатків на одну особу відповідають лише принципам соціальної справедливості, не віддзеркалюють відповідність реального рівня розвитку економіки (зокрема, доходів) та рівня видатків. Відбувається недоотримання достатнього обсягу коштів для виробничої, інвестиційної та будівельної діяльності у регіонах, скорочуються обсяги виробництва, згортається підприємницька активність на місцях. Посилюються патерналістські очікування регіонів відносно держави [45].

Головними недоліками податкової політики в Україні, що зменшують надходженя до бюджетів та зашкоджують ефективній роботі вітчизняних підприємств, також є:

• неоптимальна податкова структура;

• надмірний податковий тиск на вітчизняного товаровиробника;

• антистимулююча дія система надання податкових пільг;

• нестабільність податкового законодавства;

• переважання питомої ваги непрямих податків над прямими, що гальмує стимули до розвитку виробництва;

• велика питома вага стягнень із собівартості продукції (приблизно до 20-30% структури собівартості);

• складність процедури оподаткування [29, 272].

Результатом реформи податкової системи України повинна стати побудова оптимальної податкової політики держави.

Податкова політика має бути гнучкою, оптимально пов'язувати інтереси держави з інтересами товаровиробників, рядових платників податків, суттєво впливати на забезпеченість підприємств обіговими коштами [13, 40].

Реформування податкової системи України повинне мати форму цілісної стратегії та враховувати соціально-економічне становище в країні, завдання національної економіки і бути інструментом економічної політики, а не її метою. Податкова реформа має розглядатися не як достатня умова, але як необхідна складова загальної скоординованої політики економічної трансформації і забезпечення прискореного економічного зростання.

Цілями податкової політики повинні бути: підвищення добробуту населення та розвиток людського капіталу; стимулювання динамічного розвитку економіки; структурна перебудова економіки, заохочення інвестиційної та інноваційної діяльності; стимулювання розвитку зайнятості та самозайнятості.

В межах завдання підвищення фіскальної ефективності податкової політики на необхідно запровадити додаткові заходи щодо збільшення доходів бюджету, уникнувши при  цьому посилення фіскального навантаження на високотехнологічні галузі економіки. На наш погляд, додаткові бюджетні ресурси можна забезпечити за рахунок:

 1) підвищення фіскальної ефективності оподаткування господарської діяльності, пов’язаної з експлуатацією природних ресурсів. Наразі фіскальна функція групи ресурсних податків реалізована не в повній мірі. В 2011 році загальний обсяг ресурсних та екологічних податкових платежів (збори за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища та рента за корисні копалини, що видобуваються на території України) склав близько 12,7 млрд. грн., що становить лише 3,5 % доходів Зведеного бюджету України, або 1,2 % ВВП. Ці показники є вкрай низькими і свідчать про нереалізований фіскальний потенціал податків даного виду. Для прикладу, у країнах ЄС-25, де експлуатація природних ресурсів є менш інтенсивною, ніж в Україні, надходження від цієї групи податків складають 3,6 % ВВП, а в структурі доходів бюджетів окремих країн їх частка сягає 15 %;

 2) поглиблення прогресії податку на доходи фізичних осіб. В Податковому кодексі зроблений перший крок в цьому напрямі – запроваджена ставка оподаткування в розмірі 17 % для осіб, заробітна плата яких перевищує 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати. Разом з тим, видається доцільним запровадження більш високої ставки на доходи, які в декілька раз перевищують середній показник заробітної плати;

 3) відмови від зниження ставки ПДВ з 20 до 17 %. ПДВ є одним із непрямих податків, тому фактичним суб’єктом оподаткування є кінцевий споживач, а не підприємство, що його сплачує. Створена додана вартість, таким чином, є лише критерієм розподілу повноважень податкового агента: чим більша створена підприємством додана вартість, тим більша частина ПДВ, сплаченого кінцевим споживачем за готову продукцію, опиняється на рахунках даного підприємства, яку воно має сплатити до бюджету. Відтак ПДВ за своєю природою не здійснює додатковий тиск на фінансовий стан підприємства. Проблеми його функціонування в Україні пов’язані насамперед з недосконалим адмініструванням;

 4) підвищення ставок податку на нерухомість. За розрахунками Кабінету Міністрів надходження від сплати цього податку до місцевих бюджетів складуть за нинішніх ставок менше 200 млн. грн. Це свідчить про його фіскальну неефективність. Необхідно посилити фіскальний тиск на власників, що володіють значними об’єктами житлової нерухомості [45].

Невміння місцевих органів влади реалізовувати прихований податковий потенціал та ефективно регулювати економічну діяльність на місцях, непрозорість в адмініструванні окремих податків призводять до недовикористання наявних можливостей оподаткування. Внаслідок значного обсягу тіньової діяльності та зайнятості поза увагою фіскальних органів залишаються персональні доходи громадян, підприємницька діяльність незареєстрованих суб’єктів господарювання малого та середнього бізнесу. Зокрема, йдеться про втрати бюджету від недоотриманого збору за запровадження окремих видів підприємницької діяльності, плати за землю та єдиного податку; невикористання туристичного потенціалу, що знаходиться у тіньовому секторі економіки – туристичного збору. 

 Реформування системи формування місцевих бюджетів за допомогою ефективної податкової політики має проходити за такими напрямками.

• застосування гнучких ставок до податків і зборів, що надходять до місцевих бюджетів, відповідно до фази економічного циклу (на початковому етапі – у вигляді експерименту серед недотаційних місцевих бюджетів);

• запровадження органами місцевого самоврядування базового рівня туристичного збору на всіх наявних об’єктах оподаткування, контроль органами місцевого самоврядування розміщення об’єктів торгівлі та надання послуг з метою повного використання потенційних фіскальних ресурсів;

• повне використання органами місцевого самоврядування резервів від збору за місця для паркування транспортних засобів шляхом контролю за наявністю договорів оренди на землю під парковки, меж і розміток парковок, приборів фіксації в’їзду автотранспорту на парковку;  

• передання частки надходжень від податку на доходи фізичних осіб і частки плати за землю до бюджету розвитку з метою створення фінансових можливостей для довгострокового інвестування.

Вказані заходи дозволять реалізувати ідеї зміцнення фінансової основи регіонального розвитку, реально розширити повноваження органів місцевого самоврядування при вирішенні нагальних проблем місцевого розвитку, підвищать прогнозованість розвитку громад та регіонів, сприятимуть забезпеченню їх соціальної орієнтованості і спрямованості на гарантування безпечного та комфортного проживання громадян на всій території України.

 Також головними напрямами збільшення надходження податків до бюджету держави мають бути:

• створення умов для динамічного розвитку підприємств та галузей народного господарства;

• прискорення процесів формування реального власника в усіх галузях національної економіки;

• розширення сфери малого бізнесу;

• посилення ролі прямих податків, зокрема податку на прибуток, податку на власність, на використовувані ресурси і скорочення непрямих податків, передусім універсальних акцизів;

• підвищення ролі місцевих податків;

• застосування економічних важелів для обмеження товарообмінних операцій [29, 270].

Отже, в Україні і досі залишились невирішеними системні проблеми, які супроводжують реформування податкової сфери, яка є ключовим елементом проведення податкової політики і які вирішальним чином впливають на дохідну частину бюджету та стабільний розвиток країни, у тому числі: зменшення фіскального потенціалу місцевих податків та зборів і відсутність значущого фіскального ефекту від розширення дохідних джерел другого кошика, неповне використання потенціалів оподаткування; уповільнення темпів зростання обсягів надходжень до першого кошика; суттєвими залишаються відмінності між рівнями доходів та видатків місцевих бюджетів на одну особу у різних регіонах України. Головними недоліками наповнення бюджету податковими надходженнями в Україні є: неоптимальна податкова структура; надмірний податковий тиск на вітчизняного товаровиробника; антистимулююча дія система надання податкових пільг; нестабільність податкового законодавства; переважання питомої ваги непрямих податків над прямими, що гальмує стимули до розвитку виробництва; велика питома вага стягнень із собівартості продукції (приблизно до 20-30% структури собівартості); складність процедури оподаткування.

В межах завдання підвищення фіскальної ефективності податкової політики необхідно запровадити додаткові заходи щодо збільшення доходів бюджету, уникнувши при  цьому посилення фіскального навантаження на високотехнологічні галузі економіки. Додаткові бюджетні ресурси можна забезпечити за рахунок: підвищення фіскальної ефективності оподаткування господарської діяльності, пов’язаної з експлуатацією природних ресурсів; поглиблення прогресії податку на доходи фізичних осіб; відмови від зниження ставки ПДВ з 20 до 17 % та підвищення ставок податку на нерухомість.

Для усунення недоліків податкової політики можна також використати різні напрями її удосконалення, зокрема: створення умов для динамічного розвитку підприємств та галузей народного господарства; прискорення процесів формування реального власника в усіх галузях національної економіки; розширення сфери малого бізнесу; підвищення ролі місцевих податків; та інші. Крім того важливим є удосконалення системи контролю за нарахуванням та сплатою податків. З цією метою необхідно оптимізувати кількість та частоту подання податкової звітності суб’єктами господарюван­ня, яка використовується для поточного контролю за сплатою податків.