57. Природная основа и социальная сущность человека

Знайомлячись з тією чи іншою філософською концепцією людини, необхідно враховувати те, що, по-перше, людина не можна розглядатися тільки з позицій детермінованості кінцевими природними і соціальними факторами; по-друге, природне і соціальне не слід протиставляти один одному або абсолютизувати; по-третє, соціальне не зводиться до біологічного; по-четверте, духовний світ людини належить розглядати не як просте відображення дійсності, але й як самостійну реальність.Філософський підхід до пізнання людини вимагає розгляду її як цілісної єдності, у якій всі сторони виступають як необхідні моменти. Ані людина стосовно світу, ані світ стосовно людини не виступає тільки як засіб або тільки як ціль: як людина, так і світ є самоцінними і служать один одному.

Студентові треба пам'ятати, що буття людини, яке є системою відносин з навколишньою дійсністю, досить різноманітне. Насамперед, людина є біологічною істотою й у цьому смислі являє собою частину природи, є її породженням, продуктом. У той же час існування людини – це специфічно людська діяльність, визначальною рисою якої є матеріальна трудова діяльність, а не існування взагалі.Поряд з фізичними силами і здібностями до творчої діяльності людини залучаються її психічні сили і здібності. Істотним моментом людської діяльності є пізнання об'єктивної реальності.

Аналізуючи сутність буття людини, можна виділити такі моменти, що його характеризують:

- життєдіяльність людини являє собою процес свідомої, доцільної діяльності, спрямованої на пізнання і перетворення світу;

- життєдіяльність людини є безперервним процесом задоволення, відтворення і народження нових потреб, здійснюваних на основі матеріального виробництва;

- життєдіяльність є процесом вільної, творчої діяльності стосовно світу і самої людини, процесом, у якому необхідність свободи стає необхідною умовою самої життєдіяльності.З урахуванням вищесказаного можна так визначити людину як унікальну істоту: людина – це біосоціальна істота, відмітною рисою якої є володіння членороздільною мовою і свідомістю. Вона генетично пов'язана з іншими формами життя, але виділилася з них завдяки трудовій діяльності.Існує два способи буття людини – “ззовні” і “зсередини”. У першому випадку воно виступає продуктом дії космічних сил і історичних соціальних обставин, у другому - як носій індивідуального начала і як можливість існування.Сутність людини не є чимось раз і назавжди даним. У кожен певний момент часу людина перебуває в конкретних умовах, що диктують їй цілі, засоби, впливають на вибір життєвих цінностей. Свобода вибору свого життєвого світу - фундаментальна риса людського буття.

58. Личность, ее формирование, основные признаки и связь с обществом.

Особистість – це окрема людина з певними рисами характеру, індивідуальними здібностями і схильностями.Це поняття використовується тільки стосовно окремої людини, і до того ж починаючи тільки з певного етапу її розвитку. Не можна говорити про особистість новонародженої або маленької дитини. Особистістю в специфічному значенні цього слова є людина, що має свій світогляд, свої позиції і яскраво виражене ставлення до життя.Невід'ємними ознаками особистості виступають розумність, володіння мовою, здатність до трудової діяльності, самостійність, прагнення до волі, сила волі, оригінальність почуттів, відповідальність. Ці ознаки особистості детермінуються всією системою суспільних відносин, всім укладом соціального життя.Основним видом діяльності особистості є праця. У праці виявляються соціальні якості людини, що роблять її особистістю. У цьому плані можна стверджувати, що суспільство формує особистість шляхом її соціалізації, шляхом впливу на неї соціального середовища.Особистість не тільки формується соціумом, соціальним середовищем, але й сама впливає на них у залежності від освіти, професії, суспільного становища й активності. Визначальна роль у цьому процесі належить соціумові, який створює відповідні умови для діяльності особистості.Разом з тим треба враховувати, що взаємозв'язок між особистістю і суспільством залежить також від індивідуальної життєдіяльності особистості, так само, як від потреб і можливостей суспільства, від того, які умови створені в ньому для спілкування і виокремлення особистості, для її самотворчості.Необхідно також враховувати можливість загострення взаємин між особистістю і суспільством, особливо під час кризових явищ у соціальній системі, в умовах ослаблення керованості соціальними процесами чи її неефективності. Ці процеси зараз властиві нашому суспільству і виражаються, в першу чергу, в ціннісній і практичній переорієнтації в області економіки, політики і духовної сфери.