1.2.Ідентифікація та класифікація суб’єктів господарювання туристичної галузі

Туризм, як сукупність видів економічної діяльності, яку проводять суб’єкти господарювання туристичної галузі (далі СГТГ), полягає в організації процесу виробництва та реалізації продукції і послуг туристичного призначення з метою отримання доходу (прибутку) і (або) соціального ефекту. Туристичну діяльність можуть забезпечувати, відповідно до ст.85 Цивільного Кодексу України, як організації, основною метою яких є отримання прибутку, так і неприбуткові організації [11]. Здійснення видів економічної діяльності в галузі туризму сприяє формуванню ефективності національної економіки, розвитку її багатоукладної ринкової структури, збільшенню обсягів податкових надходжень у бюджети різних рівнів, зростанню обсягів валового внутрішнього продукту, зниженню рівня безробіття і зростання зайнятості населення шляхом створення нових робочих місць, зменшенню розмірів соціальних трансферів.

У контексті галузевого устрою економіки поняття “галузь народного господарства” (у сучасному розумінні – національної економіки) трактується як сукупність підприємств, установ і організацій, які виробляють однорідну продукцію або послуги і різняться характером виконуваних функцій. Спільним для всіх підприємств певної галузі є виробництво однорідної продукції. Найбільш загальною статистичною характеристикою галузі є кількість зайнятих у ній працівників, а для галузей матеріального виробництва – ще й обсяг виготовленої продукції.

У сфері послуг виділяють такі групи галузей: 1) галузі, послуги яких задовольняють колективні потреби суспільства (наука і наукове обслуговування, фінанси, кредитування, державне страхування та ін.); 2) галузі, послуги яких задовольняють культурно-побутові та соціальні потреби населення (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, освіта, культура і мистецтво, охорона здоров’я, фізична культура, соціальне забезпечення та н.) [25, т.1, 254-256].

М.А.Жукова стверджує, що сукупність організацій, які формують окрему галузь, характеризується, по-перше, достатньою кількістю самостійних в економічному відношенні організацій з однорідним видом діяльності; по-друге, стійкими економічними зв’язками з іншими галузями національної економіки; по-третє, визначеним органом господарського управління [7].

У вітчизняній практиці можливими є такі способи ідентифікації суб’єктів господарської діяльності як суб’єктів – представників туристичної галузі: Загальний класифікатор галузей народного господарства (ЗКГНГ), Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), державна статистична звітність за формою 1-ТУР.

Загальний класифікатор галузей народного господарства України (ЗКГНГ) [9] вміщує в себе такі поняття, як: галузь, підгалузь, види діяльності. В ЗКГНГ підгалузь або вид діяльності завжди відноситься до якої-небудь головної галузі. Тому підгалузь, або вид діяльності в класифікації ЗКГНГ, - це одне і те ж, що вид діяльності в термінології міжнародної класифікації видів економічної діяльності. Наприклад, готельне господарство відноситься , відповідно до ЗКГНГ, до галузі “житлово-комунальне господарство”, проте згідно з міжнародною класифікацією – це відокремлений вид діяльності “готелі і ресторани”, який не має ніякого стосунку до житлово-комунального господарства. Відповідно до ЗКГНГ галузі народного господарства розподілялись на сферу матеріального виробництва і невиробничу сферу. Галузі невиробничої сфери діяльності (в тому числі туристична) формувались за кодом першого знаку – 9; охорона здоров’я, фізична культура, соціальне забезпечення – 91000; відпочинок і туризм – 91600; оздоровчі заклади і заклади відпочинку – 91610(табори відпочинку і оздоровлення дітей, будинки відпочинку, пансіонати без лікування та інші заклади відпочинку); туризм – 91620 (туристичні готелі, туристичні бази, кемпінги, екскурсійні бюро і бюро подорожей, заклади з організації міжнародного туризму).

Відповідно до ЗКГНГ, при віднесенні об’єкта до певної категорії обліку необхідно визначити таке поняття, як основний вид діяльності. Крім основного виду діяльності, слід розглянути також другорядні та допоміжні види діяльності. Існує декілька критеріїв відбору основного виду діяльності: 1) за кількістю зайнятих працівників; 2) за питомою вагою в загальному обсязі виробництва продукції (товарів, послуг); 3) за питомою вагою в отриманому прибутку. Максимальне значення (в %) згідно вибраного критерію визначає основний вид діяльності суб’єкта господарювання. Другорядним видом діяльності є будь-яка інша діяльність, частка якої згідно виробничого критерію відбору менша від частки основного виду діяльності. Допоміжний вид діяльності спрямований виключно на досягнення головного завдання – сприяти виконанню основного виду діяльності суб’єкта господарювання – і враховується за основним видом діяльності [9]. Оскільки в умовах ринкових відносин приналежність підприємства до тієї чи іншої галузі у змісті ЗКГНГ визначити практично неможливо, а також з метою гармонізації статистичного обліку та звітності відповідно до міжнародних стандартів, даний підхід не використовується у вітчизняній статистиці.

Як відомо, в міжнародній класифікації саме вид економічної діяльності використовується як класифікаційна ознака суб’єктів господарювання туристичної галузі, незалежно від форм власності і організаційно-правових форм господарювання, а галуззю визнається “сукупність всіх виробничих одиниць, які беруть участь переважно в однакових або подібних видах виробничої діяльності” [3].

На координаційно-управлінський сектор туристичної галузі покладається завдання розробки та впровадження соціально-економічних заходів, які спрямовані на зміцнення економіки туризму і підвищення ефективності цієї галузі. Управлінські заходи мають здійснюватись науково - обгрунтовано з врахуванням закономірностей та особливостей фінансового забезпечення функціонування СГТГ.

Виробничо-збутовий сектор туристичної галузі (індустрія) є полем функціонування, взаємодії та розвитку всіх можливих учасників економічних відносин – суб’єктів господарювання різних видів економічної діяльності, що виробляють або забезпечують збут матеріальних благ та послуг туристичного призначення.

В економічній літературі немає однозначного визначення сутності індустрії туризму. Так, І. В. Зорін, В. А. Квартальов, розглядаючи це поняття, вважають, що до індустрії туризму, крім підприємств, які надають послуги з розміщення та харчування, треба віднести туроперейтингову, транспортну, навчальну, інформаційну, наукову, торгову, виробничу інфраструктуру туризму [24, 17,18].

Як галузь економіки туризм представлений туристичною індустрією та координаційно-управлінськими інституціями (рис.2).

Рис1.2 Класифікація суб‘єктів господарювання туристичної галузі за функціональним призначенням

Відповідно до Закону України “Про туризм”(в редакції 2001 року), туристична індустрія представлена сукупністю різних суб’єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, облаштування та перевезення туристів [7]. Деякі науковці дотримуються законодавчого визначення цього поняття, а також розглядає туристичну індустрію як “вид економічної діяльності”, яка реалізується на туристичному ринку[20, 13]. Окремі автори досліджують індустрію туризму в розрізі її складових – індустрію транспортного забезпечення, розміщення, харчування [16].

Вважаємо, що туристична індустрія представлена різними суб’єктами господарювання: підприємствами, установами й організаціями, приватними підприємцями, які виготовляють та реалізують туристичні продукти (продукцію та послуги туристичного попиту). Таким чином, індустрія туризму визначається як сукупність організаційних форм бізнесу, які здійснюють функції розміщення, перевезення, харчування, пізнавально-розважального, ділового, оздоровчого, спортивного та іншого туристичного призначення.

Для ідентифікації суб’єктів господарювання туристичної галузі, які в сукупності представлятимуть її у регіональному чи національному масштабах, ми пропонуємо визначення коефіцієнта участі суб’єкта господарювання у туристичній діяльності (Кутд), суть якого полягає в тому, що на основі доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), які отримує суб’єкт господарювання від усіх видів економічної діяльності за звітний період (рік), визначається частка доходу, який отримано від туризму як сукупності видів економічної діяльності. Цей коефіцієнт визначається за формулою:

Кутд = (1.1)

Де – дохід від i-тих видів економічної діяльності сфері туризму;

- дохід від наявних -тих видів економічної діяльності

Відтак суб’єктів господарювання туристичної галузі можна буде класифікувати за коефіцієнтом участі на категорії – А(0,75 – 1), Б(0,50 – 0,74), В(0,25 – 0,49), Г(менше за 0,24) (табл.1). Необхідно відзначити, що така класифікація має умовне застосування при організації аналізу фінансового забезпечення СГТГ: по-перше, для послуг та витрат, які пов’язані з цими доходами, як юридичних, так і фізичних осіб (всі категорії); по-друге, для комплексного аналізу фінансового забезпечення, який, крім оцінки грошових потоків та фінансових результатів, включає аналіз ресурсно-майнового потенціалу, джерел фінансового забезпечення лише спеціалізованих СГТГ – юридичних осіб.

Таблиця 1 Класифікація СГТГ за категоріями участі у туристичній діяльності

Категорії	А	Б	В	Г
Кутд	0,75 - 1	0,50 – 0,74	0,25-0,49	менше за 0,24
Рівень участі	найвищий	високий	середній	низький

До спеціалізованих суб’єктів індустрії туризму виробничого сектора туристичної галузі ми відносимо суб’єкти господарювання, які займаються виробництвом та збутом туристичних продуктів, категорії А, Б відповідно Кутд >= 0,5.

Неспеціалізовані суб’єкти індустрії туризму виробничого сектора туристичної галузі пропонують товари та послуги загального користування для різних категорій споживачів (готельні послуги надаються, наприклад, крім туристичних цілей, при організації семінарів, конференцій тощо), категорії В, Г Кутд <0,5.

Узагальнюючи вищевикладене, можна стверджувати, що фінансове забезпечення суб’єктів господарювання туристичної галузі реалізується шляхом акумулювання фінансових ресурсів з метою покриття витрат діяльності спеціалізованих і неспеціалізованих суб’єктів індустрії туризму та координаційно-управлінських структур в галузі туризму. Фінансове забезпечення спрямовується на формування ресурсно-майнового потенціалу туристичної діяльності, через організацію процесів фінансування за рахунок власних коштів суб’єктів господарювання, кредитування, бюджетного фінансування, оренди, інвестування, страхування, що дозволяють проводити туристичну діяльність та отримувати соціальний та економічний ефект від її здійснення.