2. Метод і методичні прийоми аналізу діяльності підприємств сфери туризму

2.1. Поняття та загальна характеристика методу економічного аналізу

Метод аналізу – способи, прийоми та засоби дослідження економічних явищ і процесів на макро-, мезо- і мікроекономічному рівнях. Метод аналізу – це науковий спосіб вивчення, становлення та розвитку господарських явищ та процесів, що забезпечує проведення дослідження об’єкта шляхом вивчення взаємозв’язку і змін його параметрів, кількісного та якісного вимірювання впливу окремих факторів і їх сукупності на ці зміни.

Всеохоплюючим методом пізнання законів природи є діалектичний, в основі якого лежить розгляд явищ природи у взаємозв’язку, взаємозумовленості, русі, зміні і розвитку. Функціональний зміст діалектичного методу визначається тим, що будь-яке явище чи процес розглядають як складну систему. Вивчення її внутрішньо елементної будови та взаємозв’язків між окремими структурними елементами дає змогу пізнати об’єктивну реальність явища чи процесу, з’ясувати чинники впливу. Відтак діалектичний метод аналізу слугує теоретичною і методологічною основою методів усіх наук, у тому числі і фінансово-економічного аналізу діяльності суб’єктів господарювання туристичної галузі.

Метод аналізу базується на дедукції та індукції. Дедукція – це розклад (аналіз) загального на частки, а індукція – узагальнення (синтез) часток у загальне. Аналіз і синтез завжди знаходяться в діалектичній єдності, доповнюють одне одного.

Метод аналізу передбачає вивчення типу та характеру зв’язків, побудову алгоритму факторної залежності і визначення послідовності оцінок впливу факторів. Найпоширенішим і доцільним є вираження економічних зв’язків у вигляді математичних формул чи математичних моделей. Звичайно, не вся сукупність зв’язків може бути формалізована, але чим більший результат формалізації, тим об’єктивніші оцінки та висновки.

Взаємозв’язок можна представити як функціональний. Функція [лат.function – виконання, звершення] – математична величина, що змінюється зі зміною незалежної змінної величини.

Якщо позначити досліджуваний результат y, а фактори, від яких він залежить – х_1, х₂, х₃ х_n то цю залежність можна відобразити таким чином:

Y = f(x₁, x₂, x₃, …..x_n).

Визначення аналітичної моделі забезпечується через вивчення ключових факторів, що корелюються у функціональному зв’язку , визначення алгоритму функціональної залежності.

Вимірювання ступеня впливу факторів на зміну параметрів об’єкта та визначення їхньої структурної участі у динаміці загального результату їх сукупної дії залежить від правильності визначення алгоритму зв’язку і від коректності проведених математичних розрахунків. Точність результатів аналітичних досліджень можна перевірити: сума часткових результатів впливу окремих факторів = результату їх сумарної дії за критерієм балансової узгодженості.

Сукупність функціональних зв’язків можна класифікувати на детерміновані й стохастичні. Детерміновані зв’язки представлені пропорційними залежностями між двома чи більше параметрами аналітичної моделі, за умови, що певному значенню фактора відповідає адекватне значення досліджуваного параметра.

Стохастичні зв’язки – це складні залежності між параметрами аналітичної моделі, коли тому самому значенню фактора може відповідати декілька значень результатного параметра. Стохастичний аналіз спрямований на дослідження непрямих зв’язків, які не можуть бути описані моделями прямого детермінованого аналізу.

В економічному аналізі моделювання є інструментом дослідження об’єкта через його опосередковане пізнання за допомогою об’єкта-замінника, що дає змогу отримати уявлення про досліджуваний об’єкт, кількісно описати та якісно оцінити. Розрізняють теоретико - аналітичні та прикладні економіко-математичні моделі. Перші використовують для дослідження загальних властивостей закономірностей економічних явищ і процесів, другі – для розв’язку конкретних задач економічного аналізу, прогнозу, управління. Поділ моделей на класифікаційні групи є досить умовним, їх можна класифікувати й за іншими ознаками.

При моделюванні детермінованих функціональних зв’язків в економічному аналізі виділяють такі види моделей:

1)адитивні моделі, які можна виразити алгоритмом:

Y = f(x₁, x₂, x₃,…x_n) = x₁ +х₂+х₃+…+ x_n;

2)мультиплікативні моделі, які виражаються алгоритмом:

Y = f(x₁, x₂, x₃,…x_n) = [x_1*x_2*x₃ *…* x_n];

3)кратні моделі, які виражають алгоритмами:

Y = f(x₁, x₂) = x₁/_/x₂;

Y = f(x₁, x₂) = x₁/_/x_{2 =} x₁* (1/x₂₎;

4)змішані моделі, які можуть мати алгоритм:

Методологія аналізу (метод і логія – грец. Logos – вивчення) є складним науково-пізнавальним процесом, в результаті якого відбувається формування та адаптація методики аналізу для її подальшого науково-практичного застосування.

Конкретизація методу у формі інструкцій, правил, дій, алгоритмів, чіткого опису способів та прийомів виконання аналітичної роботи називають методом аналізу.

2.2. Застосування основних способів опрацювання економічної інформації

Найбільш поширеними способами опрацювання економічної інформації є: групування, порівняння, використання відносних величин, використання середніх величин, коефіцієнтний аналіз, аналіз динаміки показників.

Практичне застосування в аналізі діяльності підприємств сфери туризму знаходить групування інформації, тобто поділ загальної сукупності показників, що їх вивчають, на однорідні групи за відповідними ознаками.

Залежно від завдань аналізу використовують типологічні, структурні або факторні групування. Типологічні групування використовують для розділення усієї сукупності первинних даних на однорідні групи та класи. Структурні групування використовують для вивчення внутрішнього складу сукупності однієї групи чи класу. Факторні групування служать для встановлення причинно-наслідкових зв’язків між ознаками, що їх визначають, і виявлення тих, які впливають на зміну факторів.

Порівняння – досить поширений метод аналізу. В процесі порівняння здійснюємо зіставлення порівняльних явищ для виявлення подібності або відмінності між ними.

Існує декілька форм порівняння: зіставлення фактичних та планових показників; порівняння даних поточних періодів з аналогічними періодами в минулому; порівняння з даними інших суб’єктів господарювання туристичної галузі; порівняння з нормативами.

Використання методу порівняння можливе лише за дотримання певних умов, що характеризують об’єкти аналізу, а саме: використання однакових часових інтервалів, зіставлення цін, однакових методик, за якими визначені показники, тотожності структури об’єктів дослідження тощо.

Відносні величини – це показники, що характеризують певне економічне явище і відображають співвідношення між абсолютними величинами, які є ознаками цього явища. В залежності від бази порівняння виділяють відносні величини виконання плану, динаміки, структури. Відносні величини використовують для оцінки фінансово-економічного стану туристичного підприємства, його кредитоспроможності, податкоспроможності, інвестиційної привабливості та ін.

Відносні показники вимірюють у коефіцієнтах, процентах, проміле, індексах.

Середні величини застосовують, коли необхідно виділити загальні ознаки із сукупності, відобразити загальні кількісні властивості явищ. Середня величина відображає те спільне, характерне, що об’єднує якісно однорідну сукупність показників певного економічного явища.

Використання середніх величин надзвичайно поширене при аналізі діяльності підприємств сфери туризму. Проте застосування середніх величин призводить до згладжування індивідуальних властивостей, коли для детальнішого аналізу слід доповнювати даними про окремі розсіювання показників за їх середньою величиною.

Динаміка показників – це ряди послідовних показників, що характеризують зміну економічних явищ у часі. Вони дають змогу виявити закономірності економічного розвитку й відтворити його у цифровій формі. Ряд динаміки складається з двох елементів: моментів часу (або дат) та самих даних, що називаються рівнями ряду. Економічне читання даних, представлених у такий спосіб, дає підстави для деяких важливих аналітичних висновків.

Для повної характеристики змін і тенденцій у динаміці використовуються такі додаткові показники: абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту, абсолютне значення одного відсотка приросту.

Темп зростання – виражений коефіцієнтом або у відсотках відносний показник динаміки економічного розвитку, що становить собою співвідношення двох рівнів ряду динаміки. Він показує, яку частку певний рівень становить щодо іншого рівня, взятого за базу порівняння. Базою порівняння може бути певний постійний рівень (переважно початковий рівень ряду) або попередній до цього рівня рівень ряду. Таким чином, даний показник можна розраховувати з постійною або змінною базою порівняння.

Перший називається базисним (Т_зб), другий – ланцюговим (Т_зл):

Т_{зб =}Y_i / Y₁* 100

Т_{зл =}Y_i / Y_{і- 1}* 100

де Y_і – досліджуваний рівень ряду динаміки; Y_і-1 – попередній рівень ряду динаміки; Y₁ – початковий рівень ряду динаміки.

Темп приросту – виражений у відсотках відносний показник динаміки економічного розвитку, що становить собою відношення абсолютного приросту певного показника до рівня динаміки, щодо якого він розраховується. Темпи приросту бувають базисними та ланцюговими. Перші обчислюють з постійною, а другі зі змінною базою порівняння. Позначивши рівні ряду динаміки через Y_i (I = 1, 2, 3, … n), де n – число рівнів, можна записати:

базисний темп приросту Т_зб = (Y_i – Y_i ) / Y₁ * 100,

ланцюговий темп приросту Т_зл = (Y_i – Y_i-1) / Y_i-1 * 100.

Темп приросту можна також визначити як різницю між темпом зростання, вираженим у відсотках, та 100%, тобто:

Темп приросту = темп зростання – 100%.