12. Зміст та порядок розробки бізнес-плану підприємства

Бізнес-план- плановий документ, який містить інформ. Щодо усіх складових започаткованого комерційного проекту. Це свого роду експертна оцінка доцільності та ефективності реалізації конкретної підприємницької ідеї. Мета б-п: 1. Внутрішня: бути основою управління підп-кої діяльності. Конкретні цілі розкривають зміст і особливості планових заходів, особливості самого п-ва, специфіку його діяльності. 2. Зовнішня: переконати потенційних партнерів і кредиторів в успіху даного проекту. Бізнес-план є основою бізнес пропозиції у переговорах з майбутніми партерами.

Бізнес-план дає можливість розв’язати такі завдання: 1. Обгрунтувати ек. доцільність напрямків розвитку п-ва.; 2.розраховувати очікуванні фінансові результати діяльності п-ва; 3.визначити джерела фінансових ресурсів; 4. Здійснити підбір персоналу для виконання плану.

Бізнес- планування повинно ефективно використовуватись під час приватизації шляхом проведення конкурсу бізнес планів покупців п-в. Фонд державного майна Укр затвердив положення про типовий б-план, яке визначає вимоги до бізнес-планів та порядок їх розробки. В цьому документі повинно бути зобов’язання покупця щодо подальшого використання об’єкта приватизації та обгрунтованні можливості їхнього

використання відповідно до встановлених вимог. Структура б-п: 1. Резюме- суть плану його переваги. 2 Опис п-ва: реквізити, галузева належність, форма власності, ПІБ керівника. 3. Продукція і послуги: опис продукції та область її застосування. 4. План маркетингу: дається оцінка зовнішнього середовища п-ва перспективного попиту. 5. Науково-дослідні і дослідно- конструкторські роботи: оптимальні рамки проекту, обгрунтування його вибору, визначити відповідні технології. 6. Виробничий план. 7. Організаційний план управління п-вом. 8. Реалізація проекту: основні результати, які хочемо отримати від реалізації проекту. 9. Фінансовий план: підбиває достовірна підсумки його здійснення де повинні визначатися інвестиційні і поточні витрати. 10. Юридичні аспекти: розглядаються правові питання здійснення проекту, права та обов’язки сторін, інформ. про реєстрації, взаємини з бюджетом.

13. Державне регулювання діяльності підприємства

Визначальна ф-я держ.-регулювання ек., тобто ступінь втручання держави в процеси розвитку економ. в цілому, окремих галузей, районів та суб’єктів господарювання. Держ. Здійснює регулювання економіки економічними і адміністративними методами.

Основні принципи рег. ек.: 1. Мін. Втручання держ. органів в ек. процеси; 2. Здійснення впливу держави на соц-ек процеси за допомогою ек. регуляторів і нормативів.

14. Класифікація і структура персоналу підприємства

Персонал підприємства– являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

Крім постійних на п-вах працюють сумісники на підставі тимчасового трудового договору.

У відповідності з характером виконуваних ф-й персонал п-ва поділяється звичайно на 4 категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники – це працівники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. До них відносяться директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах, головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники відповідно до вищеперечислених посад.

Головні спеціалісти: головний- бухгалтер, фінансист, інженер, економіст, технолог, механік…, а також заступники перелічених керівників.

Спеціалісти – працівники, що займаються інженерно – технічними, економічними та іншими роботами, зокрема – інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.

Службовці – працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема – діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретари – друкарки, стенографісти тощо.

Робітники – безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозкою пасажирів, наданням матеріальних послуг та інші. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибиральниці, охоронці, кур”єри, гардеробники.

Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.

Професія- вид труд. діяльності здійснення якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практ. навичок.

Спеціальність- вужчий різновид труд. діяльності в межах професії.

Кваліфікація- сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання проф. функції відповідної складності (найвищої, вищої, середня, практики).

Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їх можливостях виконувати роботи тієї чи іншої складності.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи: 1. найвищої – ті, що мають наукові ступені та вченні звання; 2. вищої – з вищою освітою і значним практичним досвідом; 3. середня – середня спеціальна освіта – молодий спеціаліст та певним практичним досвідом; 4. практики- ті, що займають відповідні посади але не мають спеціальної освіти.

15. Визначення чисельності персоналу

Чисельність працівників — еконо­мічний показник, який визначає кількість працівників певних категорій та професій, що зайняті єдиною господарсько-виробничою діяльністю Чисельність персоналу визначається характером, масштабами, складністю, трудомісткістю виробничих процесів, ступенем їх механізації, автоматизації, комп’ютеризації, рівнем організації праці тощо. Ці фактори обумовлюють нормативну або планову чисельність персоналу Чисельність співробітників, що працюють на підприємстві на даний момент часу, називається обліковою або фактичною. До облікового складу входять усі категорії постійних, сезонних і тимчасових працівників підприємства, прийнятих на роботу на п’ять днів і більше починаючи з дня їх зарахування. При плануванні чисельності працівників будь-якого підприємства слід виходити з руху кадрів, який описується балансовою формулою Чп + Чпр = Чзв + Чк ,де Чп, Чпр, Чзв, Чк - чисельність працівників відповідно на початок періоду, прийнятих, звільнених і на кінець періоду.

16. Продуктивність праці, види трудомісткості

Продуктивнісь праці – узагальнюючий показник ефективності використання персоналу.

Продуктивнісь праці - здатність конкретної праці виробляти певну кількість продукції за одиницю часу.

Показники прод праці поділяються на 2 групи: 1. Вартісні – виробництво продукції в грошовому виразі і розрахунку на одну людину – годину затрат праці або на 1 середньорічного працівника. 2. Натуральні – це затрати праці на виробництво 1 центнера продукції або на 1 одиницю продукції. Порівнюються п-ва 1-ї галузі з однотипною продукцією.

Трудомісткість продукції (t) - це показник продуктивності праці, вимірюваний витратами праці (робочого часу) на виробництво одиниці продукції або роботи. Обчислюється трудомісткість, як правило, в людино-годинах, рідше - в людино-хвилинах і людино-днях.

Трудомісткість є технологічна; трудомісткість обслуговування; виробнича; управління; повна.

Види трудомісткості: проектна; нормативна; планова; фактична.

17. Державна політика оплати праці

Оплата праці - це винагорода, що обчислюється, як правило, у грошах, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги. Основним елементом державного регулювання оплати праці є регулювання мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна платня - це законодавчо встановлений розмір заробітної платні за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну погодинну норму праці. Мінімальна заробітна платня є державною соціальною гарантією, обов´язковою для підприємств усіх форм власності й господарювання. Державне регулювання оплати праці здійснюється відповідно до Конституції України, Закону України "Про оплату праці».Державне регулювання оплати праці полягає в запровадженні тарифної системи, форм і систем оплати праці, єдиних тарифних умов. Тарифна система - це сукупність тарифних сіток, ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних довідників. Державою встановлюються інші норми й гарантії в оплаті праці: норми оплати праці за роботу в надурочний час, у святкові, неробочі, вихідні дні.

18. Зарубіжний досвід організації оплати праці

У країнах із розвинутою ринковою економікою широко застосовуються найрізноманітніші системи матеріального заохочення працівників і стимулювання їх щодо підвищення результативності праці. Розглянемо деякі з них.

Система матеріального стимулювання США побудована так, що фіксована заробітна плата може тільки зростати і ніколи не зменшуватися. Визначена частина заробітку стає залежною від загальної ефективності роботи, забезпечує можливість уникнути звільнень і разових скорочень базової заробітної плати і тим самим підвищує продуктивність праці.

Структура заробітної плати на італійських підприємствах відрізняється значною роздрібненістю, яка полягає у тому, що крім галузевої тарифної ставки, на підприємствах діють більше п'ятдесяти компонентів надбавок і премій: персональні і колективні надбавки до ставки, надбавки у зв'язку зі зростанням вартості життя і за стаж. Виплати, що входять у систему оплати праці, поділяються на: договірні, які включають усі види оплати праці, зафіксовані в трудовому договорі, і недоговірні, на основі яких установлюється диференціації заробітної плати, що забезпечує низку переваг для визначеної категорії робочої сили.

Шведська модель матеріального стимулювання персоналу полягає в так званій солідарності оплати праці, що виражена в рівній заробітній платі за однакову працю, скороченні розриву між розмірами мінімальної і максимальної заробітної плати. Принцип рівної заробітної плати за рівну працю має на увазі, що працівники, які мають однакову кваліфікацію і виконують аналогічну роботу, одержують однакову заробітну плату не залежно від результатів господарської діяльності підприємства. На підприємствах Японії розмір заробітної плати визначається за чотирма показниками: віком, стажем, професійним розрядом і результативністю праці. Вік і стаж є базою для традиційної особистої ставки, а професійний розряд і результативність праці — розміром трудової тарифної ставки, названою "ставкою за кваліфікацію".

19. Капітал як економічний ресурс підприємства

Капітал- сума коштів, яка необхідна для започаткування та здійснення діяльності. Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, необхідно, у першу чергу, виділити такі його характеристики: 1. сукупні ресурси , що використовуються у бізнесі (акціонерний капітал, одноосібний капітал, товариський капітал та ін.) 2. Капітал підприємства є основним фактором виробництва. 3. Чиста вартість (вартість активів мінус сума зобов’язань); 4. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, які приносять дохід. 5. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників 6. Капітал підприємства є головним вимірювачем його ринкової вартості 7. Капітал - початкова сума для здійснення підприємницької діяльності. Капітал поділяють на основний і оборотний. Основний к – включає засоби праці (будівлі, споруди, машини, устаткування) і використовується протягом кількох циклів виробництва. Оборотний к – витрачається на придбання предметів праці (сировина, матеріал, комплектуючі товари). Основний капітал: 1. функціонує більше одного робочого циклу; 2. зберігає свою матеріальну форму; 3. частина його вартості переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється частинами в міру спрацювання засобів в-ва. Оборотний капітал: 1. функціонує в одному робочому циклу; 2. змінює або втрачає натуральну форму; 3. переносить всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється за один виробничий цикл.

20. Види вартості основного капіталу.

Основні фонди підприємства оцінюються: в залежності від моменту проведення оцінки — за первісною чи відновною вартістю; з огляду на стан основних фондів — за повною або залишковою вартістю. Первісна вартість основних фондів — це фактична їх вартість на момент введення в дію чи придбання. Нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його спорудження (будівництва), а первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, окрім оптової ціни, включає витрати на його транспортування і установленім на місці використання. Відновна вартість основних фондів — це вартість їх відтворення в сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті ж витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. За зміною умов виробництва і цін на однакові елементи засобів праці між первісною (початковою) і відновною вартістю основних фондів виникає розбіжність. Повна (первісна і відновна) вартість основних фондів — це їх вартість у новому, не спрацьованому стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства впродовж усього періоду їх функціонування. Залишкова вартість основних фондів характеризує реально існуючу їх вартість, ще не перенесену на вартість виготовлюваної продукції (виконуваної роботи, здійснювані послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається різницею між повною первісною (відновною) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів

21. Амортизація основних засобів.

Відновлення засобів праці вимагає поступового відшкодування їхньої вартості, яка здійснюється через амортизаційні нарахування (амортизацію).

Амортизація (відноситься тільки до основного капіталу) - процес перенесення частини вартості. Основного капіталу на вартість.продукції.з метою повного відшкодув. капіталу. Аморт.відрах. обчисл.за певними нормами,які характер.,що річний розмір відрах.у % до балансової варт.основ.капіт. Норма амортиз.- це %. Щорічну суму амортиз.відрах.обчисл.множенням середньорічної варт.основн.капіт.на відповідні норми амортизації. Методи нарахув.амортизації:1)рівномірний. 2)подвійно-залишкової. 3)прискореної Класичний метод передбає.перенес.варт.капіталу на собіварт.продук.протягом нормативного строку фунціонув.капіталу рівномірно,за однаков.норм.амортиз.відрах. Витрати на поточний ремонт є постійними й віднос.рівномір.протяг.періоду експлуатації, тому їх віднос.на собіварт.прямо. Капітал.ремонт- вимагає великий однораз.витрат із-за чого неможливо .їх включ.до собіварт.,ці витрати визнач.заздалегідь і віднос.на собіварт.рівномірно протяг.ремонт.циклу( перод між 2-ма капім.ремонт.)

22 .Система показників ефективності відтворення та використання основного капіталу підприємства.

Оцінка відтворення і ефективного використання основного капіталу передбачає: встановлення рівня забезпечення ним підприємства стосовно потреби; визначення обсягів оновлення та вибуття, технічного стану та ступеня використання основного капіталу і його впливу на економічні і фінансові показники діяльності підприємства; виявлення резервів зростання фондовіддачі, збільшення обсягу виробництва та прибутку.

Для оцінки ек. ефективності у використанні основного капіталу використовуються: -капіталовіддача - це відношення обсягу валової продукції п-ва за рік до середньорічної вартості осн. капіталу (коливається в межах 0.8-1.1 грн.) - капіталоємніть -це зворотній показник до першого, являє собою відношення середньорічної вартості осн. капіталу до вартості виробленої продукції за рік. Одним з головних завдань підприємства є підвищення ефективності використання наявних основних засобів. Правильне визначення рівня використання засобів праці вимагає обґрунтування показників у знаменнику фондовіддачі. З приводу цього серед вчених-економістів відсутня єдина точка зору. Одна група вважає, що для розрахунку варто брати середньорічну вартість основних засобів, друга – залишкову. Проте використання залишкової вартості побудови показників використання основних засобів буде викривлювати справжній стан справ через штучне заниження темпів зміни віддачі

23. Суть, структура та джерела формування оборотного капіталу.

Оборотний к – витрачається на придбання предметів праці (сировина, матеріал, комплектуючі товари).

Оборотний капітал: 1. функціонує в одному робочому циклу; 2. змінює або втрачає натуральну форму; 3. переносить всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється за один виробничий цикл.

Структура оборотного капіталу - це кількісне співвідношення окремих елементів у загальному обсязі обігових коштів, виражене у відсотках до підсумку

Структура оборотного к-лу: Виробничо-технологічна(стадійна)- це співвідношення у розрізі окремих елементів і стадій його функціонування (запаси, незавершене в-во, витрати майбутніх періодів). На промислових. п-вах Укр виробничі запаси становлять 68-70%, незавершене- 25-27%.

Структура оборотного капіталу: виробничі запаси, незакінчена продукція, витрати майбутніх періодів.

Визначення джерел фінансування оборотних коштів здійснюється на підприємстві з метою забезпечення необхідної потреби в них відповідними фінансовими коштами. На підприємстві аналізується стан оборотних коштів у попередньому періоді, а потім формуються принципи, структура й обсяги фінансування оборотних коштів. При визначенні структури фінансування оборотних коштів виділяють основні джерела їхнього формування: О власні; О залучені.

24. Нормування оборотного капіталу.

Нормування об. К-лу- визначення потреби п-ва в сировині здійснюють за певними нормами їх витрат. Ці норми розроб. самими п-вами або на їхнє замовлення галузево-науково-дослідними інструментами.

Норма витрат того чи іншого виду матеріальних ресурсів- це гранично допустима величина витрат на виробництво продукції за умов конкретного в-ва з урахуванням застосування найпрогресивнішої технології та сировини (матеріалів найвищого гатунку).

Вона має власну структуру, тобто співвідношення окремих елементів, які у сукупності становлять загальну величину витрат певного виду матеріальних ресурсів на одиницю продукції.

Для більш.матеріальних, .структура норми витрат включ.: корисну(чисту); технолог.відходи і втрати, інші організ.-техн.втрати(під час транспорт.,зберіг.)

На окремих підпр.показн.ефективності .є витрата сировини .на одиницю готов.продукц.(на підпр.чорн.металург. витрати залаз.руди,вугіл.коксу на 1 тонну чавуну)

На окрем.підпр. використ. Для розрах.коеф.використуваної .площі матеріалу(тканина,лист.прокат).

25. Функціонально-елементний склад інвестицій підприємства.

Інвестиції-це сукупність усіх видів довгострокових майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються об*єкти підпр діяльності.

До названих цінностей можуть належати:

1)кошти, цільові банківські вклади, паї, акції, інші цінні папери.

2)рухоме та нерухоме майно

3)ноу-хау – це сукупність техн.-технологічних комерційних та ін. знань оформлених у виді технологічної документації ,навичок,виробн. досвіду,необхідних для організації того чи іншого виду виробництва,але не запатентованих

4)права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнання і тому подібне.

Інвестиції поділяються: *фінансові-озн. викор. капіталу для придбання акцій,облігацій,та ін. цінних паперів,що випускаються державою або підпр.

*реальні(капітальні)-це різні вкладення капіталу в реальний розвиток економіки з метою відтворення матеріальних активів підприємства.Це виробничі інвестиції(капітальні вклади).

*реінвестиції-госп. операція,яка передбачає здійснення капітальних чи фінансових інвестицій за рахунок доходу,одержаного від інвестиційної діял.

26. Основні етапи планування капітальних вкладень.

Капітальні вкладення — це кошти, що направляються на розширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. В той же час, капітальні вкладення являють собою грошове вираження інвестицій, що спрямовані на відтворення основних і оборотних фондів.

Планування капітальних вкладень на підприємствах включає два етапи:

— обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій на розрахунковий період.

— визначення джерел фінансування капіталу.

Встановлення необхідного обсягу капіталовкладень залежить від економічної ситуації на ринку, яка може бути такою:

1. Ринковий попит на продукцію підприємства задовольняється повністю і це не потребує нарощування обсягів виробництва на даному підприємстві. В цьому випадку повинно здійснюватися лише просте відтворення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань

2. Попит на продукцію підприємства є зростаючим, тому має зміст нарощування обсягів виробництва продукції з метою збільшення приросту прибутку. В цьому випадку необхідне розширене відтворення основних фондів і нарощування виробничої потужності підприємства шляхом реконструкції, технічного переоснащення, розширення виробництва за попередньо розробленим проектом.

Такий проект складається за розділами:

— зведені техніко-економічні показники;

— заходи за окремими напрямами технічного, технологічного та організаційного розвитку;

— потреба в устаткуванні.

Для визначення необхідного обсягу капіталовкладень в цій ситуації користуються методом прямих розрахунків за даними кошторису технічного переозброєння, реконструкції або розширення виробництва.

Джерелами фінансування перелічених вище заходів, тобто відшкодування капітальних витрат, можуть бути:

— власні кошти підприємства у вигляді залучення частини нерозподіленого прибутку, доходи від реалізації цінних паперів;

— довгострокові кредити банків;

— залучення закордонних інвестицій та створення спільних підприємств;

27. Особливості визначення ефективності капітальних вкладень на окремих стадіях і напрямках інвестиційно-відтворювального циклу.

* За здійснення проектно-кошторисних робіт ефективність капітальних вкладень має визначатись з урахуванням кінцевого їхнього результату - якості проектних рішень. Для досягнення належного рівня ефективності реальних інвестицій проводяться вибір та економічне обґрунтування найліпших варіантів проектних рішень. * За розрахунків ефективності інвестування реконструкції пі-ва використовують додаткові показники - умовне вивільнення працівників та економія матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів. Якщо метою є поліпшення якості продукції, то економічним результатом інвестицій може бути збільшення прибутку виробника та споживчого попиту. За проведення цієї форми відтворення основних фондів з метою організації виробництва продукції оновленої номенклатури економічні показники інвестування технічного переозброєння (реконструкції) мають бути зіставлені з аналогічними показниками ефективності спорудження нового підприємства.

28. Основні види інноваційних процесів.

Інноваційні процеси — це сукупність прогресивних, якісно нових змін, які безперервно виникають у часі й просторі.

За сферою застосування інноваційні процеси поділяють на такі характерні види:

технічні новини і нововведення — нові вироби, технології, засоби виробництва;

організаційні інновації — нові методи і форми організації всіх видів діяльності підприємства, форми суспільного виробництва;

економічні інновації — удосконалені методи господарського управління підприємством (прогнозування, планування, фінансування, ціноутворення, мотивація та оплата праці);

соціальні інновації — форми активізації людського фактора в діяльності підприємства (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, стимулювання творчої активності, підтримування високого рівня безпеки праці, охорона здоров'я людей, охорона довкілля, створення комфортних умов життя);

юридичні нововведення — регулювання всіх видів діяльності підприємства на основі нових і змінених законів, а також нормативно-правових документів.

29. Техніко-економічні показники, що характеризують економічну ефективність запроваджених нововведень.

Те́хніко-економі́чні пока́зники — величини, які характеризують матеріально-виробничу базу підприємств, використання знарядь і предметів праці, організацію виробництва, затрати на виробництво продукції. Техніко-економічні показники застосовуються для планування та аналізу організації виробництва і праці, рівня техніки, якості продукції, використання основних і оборотних фондів, трудових ресурсів; є основою при розробці техпромфінплану підприємства, встановлення прогресивних техніко-економічних норм і нормативів.

Техніко-економічний аналіз проводиться щоденно, за декаду, місяць, квартал, рік до складання підсумкової звітності. На підставі результатів аналізу приймаються важливі управлінські рішення. Для аналізу основних техніко-економічних показників діяльності підприємства складається таблиця. В ній аналізуються показники за останніх 3-5 років: 1. Виробіток 2. Обсяг реалізації 3. Собівартість 4. Вартість майна (середньорічна) 5. Вартість активів 6. Вартість основного капіталу (первісна вартість, середньорічна) 7. Число працівників 8. Чистий прибуток 9. Фонд оплати праці На основі наведених показників аналізується: 1. Фондовіддача та фондомісткість 2. Продуктивність праці 3. Середня заробітна плата 4. Показники рентабельності Після розрахунків складаються висновки на основі отриманих результатів. На підприємстві основними показниками є рентабельність, товарообортноість.

30. . Характеристика та тенденції розвитку техніко-технологічної бази підприємства.

ТТБ – це сукупність найбільш активних елементів вир-ва яка визначає технологічний спосіб одержання продукції.

В структурі ТТБ є 2 складові: 1.Технічна 2. технологічна

До складу технічної ТТБ входять лише ті види знарядь і засобів праці які беруть безпосередньо участь у реалізації виробничих технологій

Технічна складова включає:

- енергетичну базу (сукупність установок і мереж для забезпечення вир-ва всіма видами енергії; виробничі машини та устаткування, транспорт

- технічна база інформаційних процесів

Технологічна включає:

- операції з видобутку, обробки, переміщення, складування, контролю та ін. складових частин вир-го процесу

- сукупність способів і прийомів переробки ресурсів та одержання готової продукції

- комплекс технологічної документації загального та спеціального призначення

31. Організаційно-економічне управління технічним розвитком підприємства.

відображає процес формування та вдосконалення ТТБ

Технічний розвиток має 2 форми:

1.підтримування ТТБ 2. розвиток ТТБ

Підтримування ТТБ – це:

- капітальний ремонт устаткування

- заміна спрацьованого устаткування новим такого самого технічного рівня

- технічне доозброєння під-а

Розвиток ТТБ включає:

- модернізація - технічне переозброєння - реконструкція

- розширення - нове будівництво

32. Методичні принципи розрахунку виробничої потужності.

Принципи1Якщо підприємство випускає кілька видів різної продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду виробів.

2. Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів основного виробництва

3. У розрахунки виробничої потужності підприємства включають:а) усе чинне і нечинне внаслідок ремонту та модернізації устаткування б) ус­таткування, що перебуває на складі та ін

4. Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними або проектними нормами про­дуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням засто­сування прогресивної технології та досконалої організації вироб­ництва

. 5. Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально можлива кількість годин роботи устаткування. 6. Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу

33. Основні елементи виробничого процесу.

Виробничий процес – це сукупність взаємопов’язаних дій людей, засобів праці та природи, необхідних для виготовлення продукції.

Основними елементами виробничого процесу є процес праці як свідома діяльність людини, предмети та засоби праці.

Це ресурсні складові виробничого процесу, які потребують певної витрати коштів. Поряд з цим у багатьох виробництвах використовуються природні процеси (біологічні, хімічні процеси в аграрних та аграрно-промислових виробництвах, сушіння, охо­лоджування деталей після термічної обробки тощо). Природні процеси потребують витрат часу, а ресур­си витрачаються тільки в разі їхньої штучної інтен­сифікації. Головною складовою виробничого процесу є тех­нологічний процес — сукупність дій зі зміни та ви­значення стану предмета праці.

34. Класифікація виробничих процесів.

Виробничий процес-сукупність взаємодії працівників засобів праці і природи необхідних для виготовлення продукції.

Головна складова вир. процесу-технологічний процес-сукупність дії зї зміни та визначення стану предмета праці.

Виробничі процеси поділяються :

- за призначенням

- за перебігом у часі

- за ступенем механізації

За призначенням виділяють :

-основні - допоміжні - обслуговуючі

За перебігом у часі :

-дискретні - безперервні

Дискретні – властива циклічність пов*язана з виготовленням виробів певної форми (одяг, машини).

Безперервні – вир-во продукції яка не має сталого об*єму і форми (сипкі, рідкі, газоподібні)

За ступенем механізації :

- ручні (все виконується робітниками)

- механізовані (робітником з допомогою машин)

- автоматизовані (машинами під контролем робітника)

- автоматичні (машинами без участі робітника)

35. Організаційні типи виробництва.

Тип виробництва — це класифікаційна категорія ви­робництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенк­латури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції.

Розрізняють три основні організаційні типи виробництва: одиничне, серійне, масове. Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою виробів, малим обсягом їх випуску на робочих місцях, які не мають певної спеціалізації. Серійному виробництву властива обмежена номенклатура виробів, що виготовляються періодично повторюваними партіями, і порівняно великий обсяг випуску. Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою і великим обсягом випуску виробів, що виготовляються безперервно протягом тривалого часу.

36. Виробничий цикл та його структура.

Виробничий цикл – це інтервал часу від початку до закінчення процесу виготовлення продукції, тобто час, протягом якого запущені у виробництво предмети праці перетворюються у готову продукцію. Він обчислюється для одного виробу або певної їх кількості, що виготовляється одночасно. Виробничий цикл характеризується структурою і тривалістю.  Структура виробничого циклу — це інтервал часу від початку до закінчення процесу виготовлення продукції, тобто час, протягом якого запущені у виробництво предмети праці перетворюються у готову продукцію. Він обчислюється для одного виробу або певної їх кількості, що виготовляються одночасно. Виробничий цикл є важливим календарно-плановим нормативом організації виробничого процесу у часі.

Конкретна структура виробничого циклу залежить від:  1) особливостей продукції,  2) технологічних процесів її виготовлення,  3) типу виробництва та інших факторів. 

37. Методи організації виробництва.

Є два метода організації виробництва: потоковий і непотоковий. Непотоковому виробництву властиві такі ознаки: -на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з них невелика і недостатня для нормального завантаження устаткування -робочі місця розташовані однотипними робочими групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій. -предмети праці у процесі обробки переміщуються складними маршрутами, внаслідок чого існують великі перерви між операціями. Непотоковий метод має наступні модифікації: одинично-технологічний, партійно-технологічний, предметно-груповий. Потокове виробництво – високоефективний метод організації виробничого процесу. Потокове виробництво має такі ознаки: -за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предмета одного найменування або обмеженої кількості найменувань. -робочі місця розташовуються послідовно за ходом технологічного процесу -технологічний процес має високу коопераційну диференціацію, на кожному робочому місці виконується одна або декілька подібних операцій. -предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими партіями згідно з ритмом роботи.

38. Інфраструктура підприємства, її види та склад.

Інфраструктура підприємства – це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства. Це своєрідний тил підприємства, без якого неможлива його нормальна робота. Інфраструктура підприємства поділяється на виробничу та соціальну. Виробнича інфраструктура – це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участь у створенні основної продукції, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови. Виробничу інфраструктуру складають:

-допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства

-допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах

-магістральні об’єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.

Соціальна інфраструктура – це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціальнопобутових та культурних потреб робітників підприємства. Соціальну інфраструктуру складають:

-заклади громадського харчування

-установи охорони здоров’я

-спортині споруди

-заклади освіти, культури та відпочинку

-житлово-комунальне господарство.

39. Абсолютний і відносний рівень якості продукції.

Рівень якості—це кількісна характеристика міри придат­ності продукції для задоволення конкретного попиту на неї як порівняти з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання. Оцінка якості продукції передбачає визна­чення абсолютного, відносного, перспективного та оптималь­ного їїрівнів.

• Абсолютний рівень характеризує якість виробу певного виду, що виготовляється підприємством у поточному періоді. Він визначається обчисленням узятих для його вимірювання показників без їх порівнювання з відповідними показниками ана­логічних виробів.

• Відносний рівень якості окремих видів нової продукції визначається порівнюванням їх техніко-експлуатаційних та економічних показників з абсолютними показниками якості найліпших аналогічних вітчизняних і зарубіжних зразків.

40. Стандартизація та сертифікація продукції.

Стандартизація – це встановлення й застосування єдиних правил з метою порядкування ді-і в певній галузі.

Стосовно продукції станд-я охоплює:

1.встановлення вимог до якості продукції

2.визначення умов, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції для забезпечення рівня якості й запобігання невиправданій різноманітності виробів

3.формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю, уніфікація вимірювань та позначень.

Стандарт – це затверджений уповноваженим державним органом документ, який встановлює загальні правила, інструкції, характеристики певної ді-і процесів продукції , послуг.

Стандарти є:- міжнародні - регіональні - національні

Найбільш жорсткі вимоги щодо якості містить міжнар стандарти, розроблені міжнародною організацією стандартизації “ISO”.

Їх використовують для сертифікації виробів призначених для експорту в інші країни і реалізації на світовому ринку.

Сертифікація-оцінка відповідності продукції конкретних вимогам і видачі відповідного документа.

Сертифікація – це процедура за допомогою якої уповноважений державний орган документально засвідчує відповідність продукції системи якості, системи управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам.

41. Завдання і принципи державної політики у сфері управління якістю продукції.

Державна політика у сфері управління якістю продукції (товарів, робіт, послуг) спрямована на підтримку зусиль підприємств та організацій у задоволенні потреб споживачів шляхом поліпшення якості та конкурентоспроможності продукції, розвитку і впровадження методів управління якістю. Державна політика у сфері управління якістю повинна ґрунтуватися на оптимальному поєднанні інтересів держави і товаровиробників щодо випуску якісної та конкурентоспроможної продукції. Завдання державної політики у сфері управління якістю полягають у створенні необхідних правових, економічних, організаційних умов для : виробництва якісної продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринку; задоволення попиту на безпечну та якісну продукцію; збереження та відновлення безпеки довкілля; збільшення доходів бюджету за рахунок інтенсифікації розвитку економіки; зростання зайнятості та підвищення життєвого рівня громадян; піднесення авторитету країни у світовому співтоваристві, забезпечення стабільного розвитку її економіки та посилення обороноздатності.

42. Загальна характеристика собівартості, склад витрат, що включаються у собівартість продукції.

Собівартість продукції — це грошова форма вит­рат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції.

Собівартість продукції як економічна категорія є грошовим виразом витрат на виробництво та реалізацію продукції.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» собівартість реалізованої продукції складається з:

- виробничої собівартості продукція, яка була реалізована протягом звітного періоду;

- нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;

- наднормових виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції включаються:

1) прямі матеріальні витрати, до складу яких включається вартість сировини та основних матеріалів, напівфабрикатів та комплектуючих, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат;

2) прямі витрати на оплату праці, до складу яких включається заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат;

3) інші прямі витрати включають всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду, амортизація, тощо;

4) загальновиробничі витрати, які включають витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату правління цехами, дільницями), амортизація основних фондів загальновиробничого призначення, витрати на вдосконалення технології та організації виробництва, комунальні платежі та інші витрати на утримання виробничих приміщень, охорону праці, техніку безпеки, тощо.

43. Класифікація витрат підприємства.

За ступенем однорідності

- Одноелементні (зарплата, сировина, матеріали)

- Комплексні (різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат (адміністративні витрати)

За способом віднесення

- Прямі – безпосередньо пов’язані з виробництвом даного конкретного виду продукції і відносно легко і об’єктивно можуть бути віднесені на собівартість даного

- Непрямі – пов’язані з виготовлення різних виробів і не можуть бути прямо віднесені на той, чи інший вид продукції (напр. амортизація)

За зв’язком із обсягом виробництва

- Постійні – їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах

- Змінні – залежать від обсягу виробництва продукції (їх ділять на пропорційні й непропорційні (прогресивні, деградуючі))

За економічними елементами витрат на виробництво

- Матеріальні затрати

- Витрати на оплату праці

- Відрахування на соціальні заходи

- Амортизація основних ЗВ

- Інші операційні витрати

За статтями калькуляції