44. . Кошторис виробництва і собівартість продукції.

Кошторис виробництва – це витрати підприємства, пов’язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносяться вони на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Кошторис виробництва складається за такими економічними елементами:

-матеріальні витрати (містять витрати на сировину, напівфабрикати, виробничі послуги, допоміжні матеріали, паливо і енергію, пошук природної сировини тощо).

-заробітна плата (всі форми оплати штатного і позаштатного персоналу).

-відрахування на соціальні потреби (відрахування на соціальне страхування, пенсійний фонд, фонд сприяння зайнятості тощо).

-амортизація основних фондів.

-інші витрати (оплата послуг зв’язку, обчислювальних центрів, охорони, страхування, винагорода за винаходи тощо).

Собівáртість продýкції – являє собою грошовий вираз витрат на виробництво та реалізацію продукції. Це комплексний економічний показник, який об'єднує в собі витрати уречевленої праці (обладнання), та витрати на спожиті засоби виробництва, й витрати живої праці та витрати на заробітну плату працівників підприємства

45. Собівартість окремих виробів продукції, калькулювання.

На підприємстві обчислюють собівартість валової, товарної та реалізованої продукції. Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств з нестабільною велич залишків незавершеного виробництва. Вона визначається підставі кошторису виробництва з урахуванням зміни витрат майбутніх періодів і резерву майбутніх платежів. Собівартість товарної продукції визначається корегуванням собівартості валової продукції на зміну залишків незавершеного виробництва. Собівартість товарної продукції є виробнича і повна(комерційна).

Калькулювання  - це система розрахунків, за допомогою яких визначається собівартість усієї проданої продукції та її частин, собівартість конкретних видів виробів, сума витрат окремих підрозділів підприємства на виробництво та продаж продукції. Процес калькулювання собівартості продукції включає розмежування витрат на виробництво між закінченою продукцією й незавершеним виробництвом; розрахунок витрат на забраковану продукцію; оцінювання відходів виробництва і побічної продукції; визначення суми витрат, яка належать до готових виробів; розподіл витрат між видами продукції; розрахунок собівартості одиниці продукції.

Калькуляція собівартості продукції – це документ, який відображає сукупність витрат на виробництво та реалізацію одиниці продукції, формується на основі калькуляційних статей витрат.

46. Методи обчислення собівартості продукції.

Залежно від організації і технології виробництва, а також виду продукції, яка виробляється, на промислових підприємствах використовуються такі методи калькулювання: 1) попередільний (попроцесний) метод; 2) позамовний метод;

Попередільний метод включає в себе два варіанти: а) однопередільний; б) багатопередільний. Однопередільний метод характеризується тим, що виготовлення продукції від першої операції до останньої становить єдине ціле. Прикладом застосування такого методу може бути хлібопекар-на промисловість, де і заміс тіста для випічки, випічка і за потребою пакування готових виробів здійснюється в одному цеху (переділі), по якому і здійснюється остаточне калькулювання собівартості виробленої продукції. Багатопередільний метод характеризується тим, що виготовлення кінцевого продукту поділено на підприємстві на ряд техно-логічних процесів, які являють собою переділи, результатом кожного з яких є отримання напівфабрикатів, деталей, вузлів або комплектів. Готовий виріб, який включає в себе деталі, вузли, комплекти (результати попередніх переділів), отримують наприкінці останнього переділу. Прикладом застосування багатопередільного методу може бу-ти завод по виробництву автомобільних двигунів.

Позамовний метод калькулювання собівартості характеризується тим, що об’єктами для здійснення калькуляції з метою визначення собівартості продукції виступають окремі, виконані на за-мовлення вироби, роботи або надані послуги (ательє індпошиву, станція технічного обслуговування автомобілів і т. ін.).

47. Зміст та завдання фінансової діяльності підприємства.

Суть фінансової діяльності п-ва полягає в грошових відносинах пов’язаних з неперервним кругообігом коштів у таких формах:- Витрачання ресурсів- Одержання доходів, їх використання, а також із приводу відносин з постачальниками, покупцями продукції, працівниками п-ва, державними органами. Завдання фін діяльності: - вибір оптимальних форм фінансування; - вибір структури капіталу і напрямків його використання; - забезпечення своєчасності розрахунків із партнерами і державою; Головне завдання фінансової діяльності п-ва полягає в забезпеченні належного фінансування. Фінансування – це залучення необхідних коштів для покриття потреби п-ва в основному і оборотному капіталі

48. Дохід підприємства.

Дохідність підприємства є одним із найголовніших показників, що відображають фінансовий стан підприємства. Такий показник визначає мету підприємницької діяльності. Крім керівництва фірми і колективу, він цікавить вкладників капіталу (інвесторів, кредиторів), а також державні органи, і передусім — податкову службу, фондові біржі, що здійснюють купівлю-продаж цінних паперів. Основний результат діяльності підприємства визначається за допомогою низки показників, що поділяються на абсолютні та відносні. До абсолютних показників належить прибуток підприємства, що іноді ототожнюють з поняттям "дохід", а до відносних — рентабельність підприємства.

Дохід класифікується по наступним групам: - Дохід від реалізації; - Інші операційні доходи; - Дохід від участі в капіталі; - Інші фінансові доходи; - Інші доходи; - Надзвичайні доходи.

49. . Прибуток підприємства та схема його розрахунку і використання.

Прибуток — це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і береться за голов­ний показник її результативності (ефективності).

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприє­мства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечен­ня всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямуєть­ся на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні ста­білізацію його на певному рівні.

Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел:

а) продаж (реалізація) продукції (послуг);

б) продаж іншого майна;

в) позареалі­заційні операції.

Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку. Він обчислюється як різниця між виручкою від про­дажу продукції (без урахування податку на додану вартість і ак­цизного збору) та її повною собівартістю.

Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів (матеріальних активів), нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) варті­стю об'єкта, який продається, з урахуванням витрат на продаж (де­монтаж, транспортування, оплата агентських послуг).

Прибуток від позареалізаційних операцій — це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо.

50. Рентабельність як показник ефективності роботи підприємства.

Рентабельність продукції - це відношення загальної суми прибутку до витрат виробництва і реалізації продукції (відносна величина прибутку, що припадає на 1 одиницю Поточних витрат) Рентабельність виробництва (загальна) показує відношення загальної суми прибутку до середньорічної вартості основних і нормованих оборотних засобів ( величину прибутку в розрахунку на 1 одиницю виробничих фондів) Цей показник характеризує ефективність виробничо-господарської діяльності підприємства, відображаючи при якій величиною використаного капіталу отримана дана маса прибутку.За допомогою рентабельності продукції оцінюють ефективність виробництва окремих видів виробів, а рентабельність виробництва, або загальна, балансова рентабельність, є показником ефективності роботи підприємства (галузі) в цілому

51. Оцінка і діагностика фінансового стану підприємства.

Фiнансовий стан пiдпpиємства — це комплексне поняття, яке є pезультатом взаємодiї всiх елементiв системи фiнансових вiд­носин пiдпpиємства, визначається сукупнiстю виpобничо-госпо­даpських фактоpiв i хаpактеpизується системою показникiв, що вiдобpажають наявнiсть, pозмiщення i викоpистання фiнансових pесуpсiв.

Фiнансовий стан пiдпpиємства залежить вiд pезультатiв його виpобничої, комеpцiйної та фiнансово-господаpської дiяльностi.

Діагностика - визначення стану об'єкта, предмета, явища або процесу (управлінського виробничого, технологічного) за допомогою реалізації комплексних процедур, виявлення слабких ланок.  Процес діагностики - дослідний процес з використанням методів, способів і прийомів.  Мета діагностики - установити діапазон об'єкта дослідження і дати висновок про його стан на дату завершення цього дослідження і на перспективу.  Діагностика здійснюється різними методами:  1.Аналітичні методи  2 Експертна діагностика  3.Лінійне програмування: зазвичайно відбувається в 3 етапи:  1) побудова математичної моделі  2) рішення управлінського завдання  3) аналіз та узагальнення отриманих результатів .

52. Загальні моделі розвитку сучасних підприємств.

1.Структорно-ситуаційна модель(Дж.Лорша,П.Лоуренса,Дж.Томпсона) сформувалася у другій половиніі 60-х р. 20ст. в рамках ситуаційного підходу до управління підпр. Вона являє собою раціонально –штучну,екзогенну,балансову,адаптивну модель організайного розвитку

2.Інноваційна модель організаційного розвитку підприємства сформувалась до поч 70-х років(Кіртон,Сігал),будучи раціонально штучною,екзогенно-ендогенною,балансовою,адаптуюччою,пердбачає можливість змін не тільки внутрішнього, а і зовн середовища.

3.Селекційна модель розв підпр. Відмітною особливістю має орієнтацію на зовнішнє середовище, коли ефективність персоналу розглядається як засіб адаптації підприємства до зовн середовища(Олдріх,Керрол,Фрімен)