1. Цивілізаційний підхід до вивчення людської історії.

2. Військово-стратегічні концепції.

3. Теорії географічного детермінізму

Військово-стратегічні концепції представляють наступні автори – Клаузевіц, Жоміні, Мілютін, Снєсарєв, Вандам (Ядвігін).Гол праця Клаузевіца „Про війну”. Війна – акт насилля, що має за мету змусити противника виконати нашу волю. Розрізняє:

- політичну мету війни – залежить від стосунків між двома державами

- мету воєнних дій – передбачає роззброєння противника та позбавлення його можливості чинити опір через знищення військових сил противника, оволодіння матеріальними засобами боротьби та іншими джере­лами його армії та схиляння на свій бік громадської думки, узагальнюється "зако­ном крайнощів" (фізичне знищення противника)

Співвідношення політичної та суто воєнної мети війни, яка, розкривається К. Клаузевіцом за допомогою тези про те, що війна завжди є продовженням державної політики іншими засобами. Еквівалентність мети воєнних дій політичній меті війни означає, що пер­ша буде втрачати свою значущість тією мірою, якою буде переважати полі­тична ціль війни. Така закономірність пояснює:

1) різ­номанітність форм війни;

2) неможливість розглядати війну як дещо самостійне по відношенню до політики;

3) залежність форм війни від мотивів та обставин, у яких вони зароджуються.

Три основні положення його теорії:

- війна не є ізольованим актом, тобто противники ніколи не існують один для одного в якості суто абстрактних осіб. Це означає, що війна ніколи не виникає раптово і несподівано, її підготовка не є справою однієї миті, а „завтра” тієї волі яка бере участь у війні, робиться сьогодні.

- війна не зводиться до одного удару, бо засоби для її ведення не можуть бути виставлені одразу; окрім збройних сил і союзників до таких засобів ведення війни належ і країна з її поверхнею. Остання є не лише джерелом усіх військових сил, а й основною величиною, що визнач хід війни

- кінець війни ніколи не є чимось абстрактним.

Територія – країна з її поверхнею – є фактором війни, який впливає на її стратегію та тактику. Про стра­тегічне значення території свідчить двоїстий метод ве­дення війни: метою війни може бути як зни­щення ворога, так і завоювання біля кордонів своєї держави з тим, щоб утримати їх за собою або ж використати їх під час підписання мирних угод.

Територія, а саме: її розмір і фізичні характеристики мають бути враховані під час оцінки сил противника і його здатності чинити опір висунутим вимогам. Воєнні дії спрямовані на завоюван­ня території, оскільки може бути джерелом нових військових сил, а отже, й джерелом опору з боку противника.

Територія, будучи складовою стратегії, зумовлює її основні закони:Тримати свої сили зосереджено, щоб бути максимально сильними взагалі, а потім і на вирішальному пункті воєн дій. (або зосередження сил у просторі - це норма, а будь-яке їх розрідження – це виключення).

У тактичному відношенні:

1– територія існує як театр війни, тобто частина всього охопленого війною простору, межі якого є прикритими за допомогою різного роду рубежів. Театр війни є деякою цілісністю, завдяки чому, зміни, що відбув на решті простору, можуть вплив на театр війни лише опосередковано.

2– територія існує як місцевість.

Місцевість – це територія, що характеризується:

1-певним оформленням рельєфу;

2- лісами, болотами, озерами;

3-тим, що привнесла в неї культура.

Як місцевість – територія чинить вирішальний вплив і на перебіг бою і на його підготовку.

Такий вплив здійснюється у 3 напрямках:

- перешкоджання доступу;

- перешкода огляду;

- захист від вогню.

3 види місцевості:

- Гориста місцевість (утруднений доступ),

- покрита лісами і болотами (утруднений огляд),

- місцевість інтенсивної культури (утруднений і доступ і огляд)

Гори мають вирішальне значення для боїв другорядної важливості, оскільки дозволяють виграти час, відбити дрібні допоміжні операції противника, прове­сти демонстрацію власних сил. Гори також сприяють відносній обороні, не будучи придатними для абсолютної, оскільки рух тут є повільним, утрудне­ним, що тягне за собою значні людські жертви. В той же час гори – стихія для народної війни, вони сприятливі для всіх групувань, які не зби­раються давати вирішальних боїв.

Річки мають стратегічне значення. Важливо, тече річка паралельно кордону чи має стосовно нього перпендикулярний чи навкісний напрямок; через театр війни чи менш перпендикулярно до фронту; на якій віддалі від річки знаходяться війська. Тактичне значення має розмір річок, який ви­значає характер оборони. Без посередня оборона, яка повинна перешкоджати переправі противника, має місце за дуже великої річки. Оборона невеликих річок будується: війська групуються на такій відстані позаду річки, що мають можливість застигнути армію противника, розділену на частини під час переправи, або ж поблизу річки, коли армія скута у русі одним мостом чи переправою в одному пункті. Зайняття позиції на березі противника має значення, коли багатоводна річка перетинає комунікаційні лінії ворога й обмежує їх мостами. В умовах великого розміру річки переправа може бути абсолют­но неможливою. Якщо оборона такої річки зломлена у одному пункті, подальший опір втрачає смисл. Річки створюють можливість демонстрації опору, створення ви­димості опору, якого насправді не планується.

Усі три характеристики місцевості в крайньому прояві значно послаб­люють вплив головного командуючого на результат військової справи в мірі, у якій значення рядових бійців зростає. Роздроблення військових сил, зумовлене характеристиками місцевості, та утруднений огляд спричиняють ситуацію, в якій кожний солдат "дає свій власний маленький бій", а його хороб­рість, мистецтво та дух вирішують справу. В націона­льних війнах озброєний народ в умовах сильного розпорошення сил і на силь­но пересіченій місцевості, навіть за відсутності переваг у військовому мистецтві, може продемонструвати вищість і зберегти її. Сама обстановка захисту країни надає постійній армії народний відтінок і робить її більш здатною до роздроблених дій. Місцевість визначає характер зброї – у погано доступній місцевості, численна кавалерія є непотрібною, у лісистій – такою є артилерія, для використання якої більш сприятливими є райони інте­нсивної культури, і особливо гори, де повільність просування противника по­силює її дієвість.

Ключ країни” – якщо існує такий район без володіння яким не можна зважитися на вторгнення до країни-неприятеля, то він може бути названим „Ключ країни”: зручний прохід у краї­ну, зручний центральний пункт тощо. Цей термін не позначає пункти, які мають першочергове значення для володіння країною в цілому. Ключ країни означ, що не можливо мислити володіння країною без володіння ключем. Але в той же час він не означ, що володіння ключем країни автоматично тягне за собою володіння всією країною. Висновок: Справжнім ключем країни є армія.

13. Культурологічні витоки класичної геополітики.

Г.п. ідеї в їх класичному розумінні виникають в к. 19 на п. 20 ст.

Гаджиєв: виникнення г.п. ідей було зумовлене [по великому рахунку глобалізацією]:

1. формуванням глобального ринку, закриття світового простору

2. сповільненням європейської суто просторової експансії (завершився поділ світу, почався перерозподіл вже розділеного)

3. перенесенням нестійкого балансу між європейськими державами на інші континенти світу

4. перетворенням історії на справді всесвітню історію

Головним серед цих чинників стало завершення територіального поділу світу і можливість лише подальшого його перерозподілу, що було характерним для монополістичної стадії капіталізму.

Нім. геополітик А.Грабовський вважав, що для того, щоб г.п. могла з’явитися на світ, повинна була наступити епоха імперіалізму, для якої як в економіці, та к і політиці характерним є прагнення до простору.

Теоретичні передумови виникнення:

1. цивілізаційний підхід до вивчення г.п.

2. військово-стратегічні концепції

3. теорії географічного детермінізму

Згідно з цивілізаційним підходом географічні межі цивілізацій є межами природного впливу великих держав. Основоположником цього підходу є Данилевський. “Росія і Європа”.

Його ідеї:

- поділ світу на частини це штучний поділ; єдиним критерієм поділом є поділ між морем і сушею, а частини світу не є тим, що можна було б протиставити.

- Європа частина Азії і не є відокремленою від інших її частин

- у всіх частинах світу є країни “дуже дрібні”, “менш дрібні” і “зовсім дрібні”.

Європейський півострів добре наділений рисами, які дають можливість бути здібними країнами розвивати людські суспільства.

АЛЕ Азія має більше більш придатних для культури країн, ніж її західний півострів і лише у відносному сенсі має поступитись йому (примітка - Китай).

14. Географічний синтез людської історії Л. Мєчнікова.

3 теоретичне джерело класичної геополітики - географічний детермінізм. Зустрічаються вже у мислите­лів античності (Геродота, Фукідіда, Аристотеля). Новий етап: європ.епоха гео­графічних відкриттів фр. Жан Боден: вплив клімату на державний лад. Земна куля поділена на 3 частини: жарку - екваторіальну, холодну - поляр­ну та середню - помірну. ХУШ-ХІХ ст. Монтеск'є, "Про дух народів": політичну систему слід розгля­дати відповідно до умов виникнення та розвитку. Форми управління визначаються географічними чин­никами, вирішальними серед яких є: клімат, ґрунт, ландшафт. У країнах із прохолодним кліматом люди міцніші, урівноважені, надійніші, у жар­ких мляві та малодушні. У XIX ст. ідеї географічного детермінізму найбільш повно були розвинуті німецькими вченими І. Гердером, О. Гумбольдтом та К. Ріттером.

Мечнікову належить спроба географічного синтезу людської історії („Цивілізація і великі історичні річки”). Головна мета: знайти деяку природну об’єднуючу причину, за допомогою якої фізично-географічне середовище впливає на долю народу це річка. Річка основа зародження і розвитку цивілізації, це вираження живого синтезу всієї сукупності фізично-географічних умов. Історичне знач річки не є пропорційним довжині її течії, чи масі води, яку вона переносить. Річка визначає й соціальний устрій країни, особливості народу, який проживає поблизу неї. Це пояснюється тим, що географічне середовище річки могло бути використане на користь людини лише колективною, дисцип­лінованою працею великих народних мас. Під страхом неминучої смерті, пише Л. Мечников, річка змушувала населення об'єднувати свої зусилля для загаль­ної справи, вчила солідарності, навіть якщо насправді окремі групи населення ненавиділи одна одну.

Мечніков вирізняє етапи людської історії (за критерієм ролі річки):

1. Річковий період (стародавні часи) історія чотирьох великих цивілізацій, що виникли у басейнах великих річок, -Єгипет, Месопотамія, Індія та Китай;

2. Середземноморський період (середні віки) охоплює епоху Середземного моря та морську епоху, коли в орбіту цивілізації були втягнуті Чорне і Балтійське море

Океанічний період (Новий час) характеризується перевагою західноєвропейських держав, що знаходять на узбережжі Атлантики і охоплює Атлантичну епоху (відкриття Америки, розвиток англійського впливу в Австралії, колонізація берегів Амуру, відкриття для Європи портів Китаю, Японії) і всезагальну епоху,пов’язану з освоєнням Тихого океану.

15. “Органічна школа” Ф. Ратцеля.

Фрідріх Ратцель нім. географ, соціолог, етнограф, автор політична географія. Земля і життя. Порівняльне землезнавство (1882-91), Народознавство (1882-88) та Політична географія (1897).

У праці Земля і життя розглядає історію географії як важливу главу світової історії, яка показує, як народ пізнав ґрунт, на якому живе, а людство землю. Успіхи географії тісно пов'язані з політикою, бо політика і стратегія, щоб бути успішними, повинні знати землю, на яку ступають. Для цього їм треба займатися географією: визначати місцевість, прокладати дороги, складати карти. Історія географії тісно пов'язана з загальною політичною та культурною історією. В історичні моменти, коли існує надзвичайно сильна влада чи потреба у політичному й економічному розширенні, відчувається необхідність у географічних знаннях як знаннях про землю, що є для людей понад усе. Географія має досліджувати не лише поверхню землі та закони, що визначають відношення частин земної поверхні одна до одної та до землі у цілому, а з'ясувати вплив земної поверхні на почуття і розум людини. З одного боку, ми досліджуємо землю, з іншого — земля визначає хід нашої історії і наше дослідження її.

Органічна теорія: головним завданням географічних досліджень є досягнення уявлення про форми землі та різнобічну залежність від них людства. Таке уявлення може існувати лише як органічне розуміння землі та органічна точка зору на взаємодію людини і землі. Органічне розуміння землі розуміння, у якому тверда, рідка та газоподібна частини та життя, що в них розвивається, розглядається як одне ціле, елементи якого пов'язані історично та знаходяться у безперервній взаємодії. Єдність землі обумовлює єдність життя на ній: будь-яке життя на землі має в історії землі свою загальну долю, осередком якої є простір, бо заповнення та розширення простору є найхарактернішими явищами життя.

Простір простір земної поверхні, до якої прив'язане життя на планеті. Будь-яка істота, яка займає певний простір, повинна черпати його з поверхні землі, до якої зводяться абсолютні межі будь-якого життя на землі. Вода і море засоби сполучення, лише земля як суша може слугувати людині місцем проживання. Саме поверхня землі визначає простір і межі людства та окремих народів, а положення та контури окремих частин окреслюють розбіжності, які обов'язково відображаються на народах, що їх населяють. Між рухом життя, яке ніколи не припиняється і простором на землі, який залишається незмінним існує протиріччя, з якого випливає боротьба за простір вирішальна для збереження життя, оскільки умови життя залежать від простору. Зменшення простору спричиняє чахлість народу, збідніння господарства і зменшення населення. Потрібний для життя простір, його захоплення і утримання, вимирання на тісному і посилення на великому - основні фактори людської історії, узагальнюються законом „розширення простору”. До розширення здатні лише Держави, бо народи прив’язані до землі. Державу утворюють 2 елементи: площа та кількість жителів, що залежить від ступеню культури народу, що увійшов до складу держави. Якщо дрібні держави заселені густо, великі держави характеризуються меншою густотою населення. Тому країни з 1 млн.км2. землі й декількома млн. населення великі держави майбутнього. Величина держави залежить і від особливостей поверхні. Сприяє утворенню великих держав скупчення материків у Зх. півкулі Європі, Азії та Пн. Америці. Високорозвинені держави замкнуті з добре визначеними кордонами. Їм притаманна заокругленість, подовженість у всі боки до природних кордонів та зайняття місцевості, яка надає більше природних переваг. Висока культура держави має чітко виражене тяжіння до більш родючих земель. Якщо народу дісталася не дуже добра земля, він може довести вище покликання тим, що змінить географічне положення. Якщо проживають по сусідству 2 народи різних здібностей, народ більш здібний неодмінно забере кращу, більш придатну для своєї високої культури, землю.

З поняттям простору пов'язане „Природний кордон” кордон розповсюдження живої істоти, що покладається межею: горами, річкою, особливостями місцевості. Річка може бути природним кордоном, якщо співпадає з кліматичним та флористичним кордоном, розмежовує різну за рельєфом місцевість (скелі та низини).

Для людини простір грунт. Ґрунт із його будовою, зрошенням та рослинністю визначає динаміку руху людських мас. Це навколишнє середовище в широкому сенсі. Елементи: повітря, світло, небосхил, земля, яку обробляє землероб. 

Грунт впливає на людину наступними 3-ма способами.

1. безпосередні зміни у фізичному та душевному житті під впливом світла, тепла, холоду, тиску та вітру. Відповідно маємо народи тропічних, полярних та країн середньої смуги.

2. вплив на переселення народів. Континентальний клімат степу спричиняє кочовий спосіб життя народів, а вологий клімат сприяє землеробству.

3. на спосіб життя через особливості тварин та рослинного світів. Пояси у розподілі тепла, вологи, тиску атмосфери різняться в етнографічному та культурному відношеннях. Жителям півночі властиві терплячість, витривалість, здатність володіти собою. Півдня відсутність старанності у роботі, прагнення до відпочинку, легкість добування їжі. Перші під час зіткнення з останніми демонструють переваги: боротьба Македонії та Греції, Прусії та решти Німеччини. Ґрунт впливає й на соціальний лад суспільства. Тропічна природа сприяє збереженню примусової праці, системи рабства. В тропіках бажання працювати є слабким і тому на роботу запрошують жителів більш холодних країн або місцевих, які звикли до особливостей тропічного клімату.

16. Ф. Ратцель про опозицію суші та води.

Вперше з'являється опозиція суші та води, визначальна для класичної геополітики. Зміст: землероб зрештою підкорює собі землю, а море ніколи остаточно не може бути підкорене людиною. Море носій прогресу в історії й виховує справжню велику державу. В замкнутому середовищі материкових земель розвиваються лише напівкультури. Суша і море по-різному впливають на характер народів. Горизонти народів які бачать навколо море, завжди ширші від горизонтів жителів суші, погляд яких затуляють ліс і гори. Тому першим властивий дух сміливості та витривалості.

Виникнення мореплавання за значенням = винайденню вогню: єдине людство могло виникнути лише, коли була подолана межа моря. Перший крок до моря початок всесвітньої історії людства. Море сприяє розмежуванню і відокремленню народів і їх різноманітності, у якій полягає рух історії. Цей рух здійснювався "від берега до берега", через освоєння морів, площа кожного з яких мала історичне значення. Головні етапи становлення всесвітньої людської історії: переплиття через Середземне море, Індійський, Атлантичний та Тихий океани. Тихий океан остання велика справа в області географічних відкриттів.

Наближається до поняття "берегової зони", яке є своєрідним синтезом моря і суші. Оскільки море не можна завоювати ні працею, ні військовою силою, вихідні пункти морського сполучення та морського панування мають бути на суші. Море впливає на силу держави, визначаючи її статус як світової. Сухопутна торгівля має прокладати шлях серед іноземних держав, вдаватися до переговорів та користуватися послугами посередників. Морська торгівля знає лише вільне море, де достатньо знищити один флот, щоб оволодіти морем. Тому сухопутна торгівля джерело багатства, морська ще й сили.

Спроба формулювання закону морського панування: велика влада випливає з невеликого простору зі значними наслідками, але залежить і від величі окремих рішень. Друга складова морського панування пояснюється пасивністю моря: море лише шлях між двома ділянками суші, що є пасивним до перебігу подій, які переміщуються по ньому з суші на сушу.

Продовженням морів усередину країни є річки. Річки спрямовують культурне життя країни у бік морів, у які впадають. Внутрішні ріки найбільш природні та зручні шляхи сполучення. Країни з численними судноплавними річками у більш сприятливих умовах, ніж бідні річками. Мости та переправи завжди були джерелами політичної могутності. Річка має й стратегічне значення, обумовлене здатністю затримувати всі рухи, спрямовані під прямим кутом до її течії. Аналізує політичне значення тих частин суші, які виступають у море, та проток. Перші є місцями схову та ресурсними базами пануючого на морі флоту, останні провідниками, за якими виявляє себе сила на морі. Той, хто володіє Босфором, є володарем Чорного моря, а Гібралтар ключ до Середземного моря. Боротьба з морем теж має політичне значення, яке полягає у виправленні кордонів через створення нової суші, яку відвойовують у моря: засипаються бухти, у які може увійти противник, прикріплюються до суші острови, які він може знищити. Боротьба з морем спонукає людей об'єднуватися і протиставляти загальній небезпеці єдину згуртовану оборону, вчить їх діяти разом.

У праці "Народознавство" доводить необхідність географічного розгляду людства, яке має скласти основу для встановлення єдності і цілісності останнього. Прогрес цивілізації подібний до росту рослини, аніж до вільного польоту птаха. Людина завжди залишається пов'язаною з землею, тому єдність людства зв'язок із ґрунтом, що чинить значний вплив на внутрішній розвиток, розповсюдження та відносини між народами. Зв'язок із ґрунтом визначає: 1) залежність розселення людей від об'єднання материків на півночі та розрізнення їх на півдні, 2) густоту населення. Пн. півкуля за положенням, формою та простором має більше переваг для цілей розвитку людства. Тому вищі форми культурного розвиту зустрічаються на північ від екватора. Густота населення показник рівня культурного розвитку народів. Дикі народи розселені, а вища культура приносить більш високий ступінь щільності, яка є безпосереднім стимулом її розвитку. Аналізуючи різні народи, робить висновок, що різниця зумовлена не обдарованістю, а передусім різницею у зовнішніх умовах розвитку. На підставі цього він розробляє одну з перших геополітичних схем світу. На карті Землі вирізняє окремі "кола народів", що є носіями різних культурних типів західний (від Атлантики до Тихого океану), східно-азіатський, персько-індійський та еритрейський (афро-азіатський).

У роботі "Політична географія" розглядає державу як живий організм, який функціонує відповідно до природних процесів росту та занепаду і в якості такого не може бути утриманий раз і назавжди в чітко окреслених кордонах. У побудові організму вирішальна роль належить поверхні землі, а тому властивості держави є властивостями народу і землі. Найважливіші серед них розміри, положення та кордони, та характер і форму землі з її рослинністю та водами та її відношення до інших частин земної поверхні. Як організм, держава у розвитку підпорядкована "законам просторового росту": 1) простір держави зростає відповідно до зростання її культури;

2) зростання держави передбачає подальший розвиток ідей, торгівлі, підвищену активність у всіх сферах суспільного життя;

3) зростання держави відбувається за рахунок поглинання малих держав;

4) кордон периферійний орган держави, показник росту, сили або слабкості та змін у її організмі;

5) держава прагне до охоплення політично цінних елементів фізичного середовища берегових ліній, русел річок, районів, що багаті ресурсами;

6) поштовх до територ. росту приходить до нерозвинутих держав ззовні, від більш розвинутих держав;

7) тенденція до злиття характерна риса держави, яка переходить від однієї до іншої й постійно набирає силу.

17. Геополітичні погляди Р. Челлена.

Рудольф Челлен - шведський державознавець, географ, автор терміна "геополітика".

Геополітика це наука про Державу, як про географічний організм, що втілений у просторі.

Головна праця Р. Челена „Держава. як форма життя

Держави, подібно до людей, є мислячими і відчуваючими істотами. Оскільки сутністю будь-якого організму є боротьба за існування, то Держави теж повинні розвиватися за правилами боротьби за існування. Для Держави ця боротьба означає боротьбу за простір. Тому ті Держави, які є обмежені у просторі, але які є життєздатними, підпорядковані категоричному політ імперативу розширювати свою територію шляхом колонізації, об’єднання чи загарбання. Цей імператив існує не як стихійний інстинкт завоювання, а як природне і необхідне зростання з метою самозбереження. Тому держава не випадковий чи штучний конгломерат різних сторін людського життя, що утримується лише формулами юристів; вона глибоко укорінена в історичній реальності, їй властивий органічний ріст, який регулюється вічними законами природи: великі держави зростають, а малі або витісняються на периферію, або ж зберігаються у прикордонних районах, або ж зникають. Великі Держави зростають внаслідок своєї сили, яка є більш важливим фактором існування Держави аніж закон. Якщо закон становить етично раціональний елемент життя Держави, то сила є її природним органічним імпульсом.

Складові сили:

- геополітичний (фізично-географічні ознаки Д)

- екополітика (господарська активність Держави)

- демополітика (народ зі своїми національними і етнічними характеристиками)

- соціополітика (соціальна спільнота різних класів і професій)

- кратополітика (форма Державного правління зі своєю конституцією та адміністративною структурою)

Боротьба за простір обумовлює підпорядкування господарського життя Держави закону автаркії або рівноваги: Виробництво у Державі не повинне бути суто аграрним чи суто індустріальним, бо у випадку 1-ї з крайнощів Держава буде потребувати мирних стосунків з іншими Державами, а Держава, яка потребує миру не здатна вести війну за нові джерела сировини і ринки збуту. Така держава не зможе у разі необхідності існувати сама по собі за зачиненими дверима.

Після 1-ї Світової війни він висловив тезу про 3 географічні фактори, які відіграватимуть вирішальну роль в глобальній геополітиці: - розширення; - територіальна монолітність; - свобода пересування.

18. Концепція морської могутності А. Мехена.

Альфред Мехен (таласоократія). („Вплив морської сили на історію. 1660-1783 рр.”). Мета дослідження загальної історії Європи і Америки з точки зору впливу морської сили. Вихідне положення володіння морем або контроль над ним великий фактор в історії світу. Історія морської сили включає все, що допомагає нації перетворитися на велику на морі чи завдяки морю: морську торгівлю і воєнно-морську історію. Зіткнення інтересів під час зустрічних спроб отримати більшу частку або захопити все в інтересах морської торгівлі й зайняти неколонізовані віддалені країни, що представляють торговий інтерес, призводило до війни.

Морська стратегія значно відрізняється від сухопутної. Сухопутна обмежується військовими операціями на безпосередньому театрі війни. Морська має за мету досягнення, підтримку і збільшення морської могутності Держави як у часи війни, так і миру. Морська стратегія передбачає використання всієї суми випадковостей для утвердження позиції Держави на береговому пункті і означає здатність перетворити на постійну окупацію, яка спочатку була тимчасовою. Морська стратегія спокійне і наполегливе оволодіння позиціями у різних морях, куди проникають кораблі великих морських Держав.

Морська сила нації визначається умовами:

1. Географічне положення морської країни країна, розташування якої не примушує ні захищати себе з боку суші, ні відшукувати розширення території шляхом сухопутних дій, має переваги порівняно з країною з хоча б одним сухопутним кордоном. Впливає на морську силу 3-ма способами:

1. може вимагати зосередження або розпорошення морських сил. Положення Франції (приля гає і до океану і до Середземного моря) слабкість у воєнному відношенні, бо східний і західні флоти можуть з’єднатися лише після проходження Гібралтару

2. може дати Державі центральну позицію і хорошу базу для військових операцій проти можливих противників. Вирішальним моментом тут є географічна близькість до противника.

3. може забезпечити легкий доступ до головних океанських шляхів та контролю над однією з великих ліній світового торгового руху.

2. Фізична будова:

обриси берегів та легкість доступу до моря. Двояко впливають на морську силу. Багаточисельні і глибокі гавані джерело сили і багатства, проте через доступність джерело слабкості під час війни.

потреби населення.

Клімат теж визначає формування морської сили. Англія отримала від природи мало (суровий клімат), тому багаточисельні потреби у поєднанні з постійною діяльністю привели її населення далеко за межі їх країни. Морська сила Голландії виникла від бідності її ґрунту.

До фізичної будови відноситься форма материка. Найбільш оптимальна форма Італії, довгий півострів з центральним пасмом гір, яке ділить його на 2 вузькі смуги, вздовж яких шляхи, що з’єднують порти. Це безумовне володіння морем і ефективне розташування морської сили. Якщо море поділяє країну на частини, володіння ним є суттєво необхідним для розвитку морської сили держави. Коли ні, такі фізичні умови можуть зробити державу безсилою.

3. Розмір території не кількість квадратних метрів, а довжина берегової лінії і характер гавані. Може бути джерелом сили і слабкості в залежності від населення країни.

Закономірність: блокада з моря є можливою біля берегів, населення яких не лише є незвичним до моря, а й малочисельним.

4. Чисельність населення не лише буквальна чисельність, а врахування, яка частина населення знайома з морем, або може бути залучена до морської справи - резервна.

Закономірність 2: якщо Держави рівноцінні за матеріальною підготовкою до морської війни і особистим складом, на сцену виступає резервна сила: організаційний резерв, резерв морехідного населення, резерв технічної підготовки, резерв матеріального багатства.

Закономірність 3: використання резервної сили залежить від вміння Держави виграти час навіть на вигідних для себе умовах.

5. Особливостями характеру народу є:

1. схильність до комерційної діяльності. За наявності неймовірно, щоб нація була відвернута небезпекою моря чи незручностями мореплавання від отримання багатства шляхом океанської торгівлі.

2. здатність нації засновувати життєздатні колонії. Гарантує процвітання колоній, яке залежить не від вказівок уряду, а здатності нації до саморозвитку. Значення колоній для морської сили: колонії, прив'язані до метрополії гарант підтримки за кордоном морської сили країни. Успіх Англійської колонізації пояснюється 2-ма особливостями національного характеру:

- англійський колоніст легко поселяється на новому місці, ототожнює свої інтереси з його інтересами і не потерпає від жаги повернення на батьківщину.

- відразу починає піклуватися про розвиток ресурсів своєї нової батьківщини.

Закономірність 4: значення колоній для морської сили нації колонії, прив’язані до метрополії гарант підтримки за кордоном морської сили країни, тому морська сила нації не існує без підтримки колоній.

6. Характер уряду впливає по різному: деспотична влада може створити флот і велику морську торгівлю, але після смерті правителя продовження справи не завжди є забезпеченим. Представницький уряд більш надійний, однак не схильний до військових витрат, якими б необхідними не були. Уряд може вплинути на морську силу нації двояко:

- у мирний час може: сприяти розвитку промисловості і схильностей населення, пов’язаних з розвитком мореплавства; намагатися розвинути їх, якщо не виникають природним шляхом; затрима ти і зупинити успіхи, які народ міг би досягнути, якби був відданий у розпорядження самому собі.

- у часи війни уряд повинен забезпечити: утримання озброєного флоту відповідно до розвитку торгового мореплавства та важливості пов’язаних з ним інститутів; функціонування інститутів, що сприяють розвитку здорового духу і діяльності, що гарантує швидкий розвиток флоту за допомогою належного резерву людей і кораблів та за рахунок належних заходів із залучення до війкової справи резервної сили країни; утримання належних морських баз в окремих частинах світу для підтримання єдності інтересів колоній під час війни.

База країна звідки виходять усі ресурси, де поєднані лінії сполучень суші і води, де знаходяться всі арсенали і озброєні пости. За наявності всіх цих 5 умов, у силу вступає формула морської могутності нації військовий флот + торговий флот + військово-морські бази = морська могутність країни.

А. Мехену належить поняття приморської нації, ключ до розуміння якої у: 1) виробництві продуктів із необхідністю обміну; 2) судноплавстві з метою вдосконалення обміну; 3) колоніях, які розширюються й полегшують операції судноплавства через збільшення безпечних для суден морських станцій (баз).

19. Х. Макіндер про географічну вісь історії. Р. Арон про схеми Х. Макіндера та їх геополітичні наслідки.

Хелфорд Макіндер англ. вчений-геополітик, автор концепції "серединної землі", або Хартленду.

Телурократична концепція. (Географічна вісь історії, 1904). Вихідна теза: найбільш вигідним геогр.положен ням Держави є серединне центральне з планетарної точки зору. В центрі світу євразійський континент, у центрі його серце світу heartland: континентальні маси Євразії, найбільш вдалі території для контролю над усім світом. Спочатку в якості heartland-у виділилася центр.Азія. Завдяки рухливості кінноти татаро-монгольські орди чинили великий вплив на Азію і значну частину Європи. З часу великих географічних відкриттів (відкриття шляху до Індії через мис доброї надії) баланс сил змінюється на користь океанських Держав (Великобританії, згодом Америки і Австралії). Європа піднялася над світом, дотяглася 38 морів та інших територій і поширила вплив на євроазіатські держави, які дотепер загрожували її існуванню. На поч. XX ст. нова транспортна революція (перетворення залізниць із придатку океанської торгівлі на вирішальний засіб трансконтинентального сполучення) змінила баланс геополітичних сил на користь сухопутних країн. Оскільки залізниці найефективніше працюють в закритих центральних районах Євразії стає Хартлендом, серединною землею від Європи до Тихого океану; навколо якої обертаються країни, чиї різноманітні регіональні комбінації не спроможні змінити статусу осьової держави, яка співпадає з Росією замінює Монгольську імперію. Росія займає у світі Євразії стратегічне положення, як Німеччина у світі Європи може наносити й одночасно отримувати удари у всіх напрямах, за винятком північного. Особливості Євразії (heartland-у):

- величезна площа, яка дорівнює половині всіх земель на земній кулі;

- недоступність з боку океану, оскільки південним кордоном Євразії є Сахара, північним широка смуга субарктичних лісів і борів, на сході і заході ліси, що займають основну територію;

- переважно степова місцевість, має великі пасовища та достатньо оазисів, які живляться річками;

- специфіка розподілу стоку річок: не дозволяє бути засобом сполучення з океаном, робить непридатними для людського спілкування з зовн.світом: впадіння річок у внутр.моря (солоні озера) та холодний Пн-льодовитий океан.

Таким чином Євразія гігантська природна міць, непроникна з боку морських імперій, багата ресурсами, і внаслідок цього вісь світової політики.

Heartland зумовлює поділ земної кулі на наступні зони:

1. Світовий острів Європа, Азія, Африка

2. Ядро світового остову (серце землі, heartland) Євразія, яка співпадає з Росією.

3. Пояс країн межують з морем і утворюють т.зв. внутрішній напівмісяць, доступний для мореплавства (Європа: Німеччина та Австрія, Передня Азія: Туреччина, Зх. і Сх. Індія, сх.-азіатські окраїнні області (Маньчжурія, Корея, Сх.Китай); Азіатський архіпелаг: Тайвань, Філіппіни, Індонезія). За фізичною будовою кількість країн внутрішнього півмісяця зведена до 4 районів, які співпадають з областями розповсюдження 4 світових релігій: буддизму, брахманізму, ісламу, християнства. І зона звернена до Тихого океану, ІІ Індійського . ІІІ = зона 5 морів (Близьким Сходом), суміщає риси прибережної зони та центр.району Євразії, позбавлена лісів, а морські затоки та річки, що впадають у океан, роблять її, з 1 боку, доступною для морських держав, з іншого дозволяють їй здійснювати панування у морі. ІV зона (Європа) звернена до Атлантики;

4. Країни зовнішнього напівмісяця, утворюють кільце з острівних баз, призначених для торгівлі і морсь ких сил, і недосяжні для сухопутних держав Євразії (Англія, США, Пд. Африка, Австралія, Канада, Японія).

Співвідношення зон можна виразити формулою світового панування. Хто володіє Сх.Європою, той володіє heartland-ом, хто володіє heartland-ом, той володіє світовим островом; хто володіє світовим островом той володіє світом. Вирішальну роль Сх. Європи у практичному здійсненні формули пояснює збігом в історії: морський і сухопутний розвиток сучасної Європи повторює минуле протистояння греків і римлян. Німці були цивілізовані й прийняли християнство від римлян, слов'яни від греків. Романсько-германські народи (Зх. Європа) вийшли згодом до океану й заснували морську цивілізацію, греко-слов'янські (Сх.Європа)освоїли степи, поклавши початок континентальній цивілізації. Сучасна сухопутна держава відрізняється від морської не лише матеріальними умовами та засобами сполучення, а й ідеалами. Вона входить до складу Хартленду, в той час як остання тяжіє до внутр.півмісяця. Сх.Європа є перехідною зоною, де центральна земля виходить у свої маргінальні регіони, відкриті в океан і на яких зіштовхуються та змішуються слов'яни й германці". Цю формулу можна використати для минулої і теперішньої політики. Її врахування зумовлене загрозою Євразії для морських Держав (зовн.напівмісяця): експансія до прикордонних районів Євразії дозволить їй використати величезні континентальні ресурси для побудови флоту, отже для встановлення контролю над океанським простором, що може призвести до виникнення світової імперії. Арон: В1905 і 1919 Макіндер боявся, щоб німці, перемігши слов'ян, не спромоглися об'єднати центр.землю в 1 тери торію і здобути перевагу над Великобританією. Мета практичної реалізації формули: відкинути сухопутні Держави в глиб Євразії і утримати від концентрації могутності на морях. Перший крок: недопущення союзу Росії і Германії.

У 1943 вносить корективи у концепцію: включає у поняття heartland Пн. Атлантику (Англія, США і країни Карибського басейну). Пн. Атлантика Середземний океан, опорна точка землі, противагою якої є мусонний регіон Індій та Китаю. По мірі нарощування потужності цей регіон може скласти опозицію до Пн. Атлантики. Друга коректива: виключає з поняття “heartland землі Єнисею (lendland)тяжіє до внутрішнього напівмісяця, тому може бути використаний океанськими народами у боротьбі з географічною віссю історії. Таку версію геополітичної будови світу назвав "другою геополітичною концепцією".

Арон: Теорія побудована на базі географічного схематизму: постійний елемент (альтернатива земля море; континентальне морське) і участь змінних елементів (техніка пересування по землі і морі, ресурси і населення, що використовуються в суперництві націй; розширення дипломатичного простору). Досліджуючи минуле, Макіндер виділив 2 аксіоми, що підходять і до XX ст: 1) в боротьбі між морською і континентальною державами однаково діє закон чисельності. Морська держава не виживе, незважаючи на високу якість флоту, якщо її суперник має більші матеріальні і людські ресурси. 2) морська держава може бути переможена як з суші, так і з моря. Якщо континентальна держава захопила бази на морі, поразка морської держави неодмінна. Море стає закритим і підкоряється континентальній владі, яка уже не відчуває необхідності виступати як морська. Британська імперія ризикує бути зруйнована внаслідок того, що агресивна континентальна держава накопичить переважаючі ресурси, або того, що мережа британських баз на островах і півостровах навкруги євроазійського континенту, буде зруйнована чи занята суперником. Протягом століть Великобританія мала вигоди від геополітичних обставин: Європа була розділена, що гарантувало безпеку Британських о-вів; Британія мала запаси сировини і людських ресурсів, переважаючи держави-суперники; континентальні держави не мали необхідної для перемоги воєнної сили. Проте дві основні змінні можуть змінити на гірше стан морської держави.

Від географічного схематизму до ідеологічних концепцій.Макіндер сам говорить про географічну причинність. Haсправді в його поглядах на всесвітню історію нема географічної причинності. Макіндер виходить з географічних фактів: нерівного розподілу в різних регіонах земель і вод, сировини і с/г ресурсів, неоднакової густини населення на континентах залежно від клімату, рельєфу і ґрунту. Макіндер намагається зв’язати всякі форми і види заселення земель людьми з географічними факторами. Але не стверджує, що маса населення на території визначаєтьсяособливостями середовища, оскільки політичні проблеми, якраз і трансформуються в прямій залежності від змін в розподілі людських мас по поверхні планети. Географічне бачення історії, хоч і схематичне, виводить на 1 план важливі факти: протягом століть існувало 2 види завойовників-кочівників — власне кочівники і моряки. Всі кроки дипломатії диктувались боротьбою на землі і на морі, і перемога почергово переходила то до 1, то 2. Перемога визначалась, чи володіла більш значними ресурсами континентальна чи морська могутність, та залежала від техніки і технічних прийомів. Визначальні факти і фактори існування і руху цих категорій людей зв’язані з географічними умовами. Переміщення кочівників і моряків 1 з способів адаптації до середовища, манера людського буття, щоб зрозуміти яку, необхідно розглядати її в рамках певного простору. Монголи і араби сформувались як нації в степах і пустелях. Проте, Чингізхан і Мухамед історичні особи, а географічні реалії вказують лише на їх походження. Тому неправильно виводить передбачення чи ідеологічні мотиви з географічного прочитання всесвітньої історії.

Макіндер не формулював ніякої географічної ідеології як виправдання з допомогою географічної аргументації, цілей і амбіцій політичного характеру. А саме така особливість лежить в основі ідеологічних концепцій, тісно зв’язаних з географічними позиціями. Вони завжди виходять з основної ідеї: територія — залежно від розмірів і якості — ставка в боротьбі між ворожими колективами. Разом з тим, ідеологічні позиції тих, хто в якості ставки в боротьбі використовує фактор простору, діляться на 2 категорії, залежно, переслідують вони економічні чи стратегічні цілі. Ідеологія життєвого простору належить до першої категорії, вона мала найбільший успіх в Німеччині. Ідеологія природних кордонів відноситься до другої і розповсюджена переважно в Франції. Макіндер не підтримав німецьку ідеологію життєвого простору, але підготував її своєю концепцією. Він зрозумів краще, ніж багато сучасників, природу і характер індустріального суспільство, яке називав "функціонуюче підприємство". Сучасну націю можна порівняти з промисловим підприємством: ступінь її багатства знаходиться в прямій залежності від продуктивності праці. Число людей, які можуть жити на території, росте разом із зростом продуктивності праці. Не робив висновку, що боротьба за землю втрачає гостроту і має менше значення, оскільки інтенсивний ріст виробництва дозволяє не розширювати наявну територію. Проте констатував, що надмірна концентрація населення на малому просторі сприяє появі нових видів ненависті між народами, оскільки з’являється загроза масового голоду. Чим більше німців нараховувалось в кордонах рейха, тем більше вони страшились нехватки території, а значить, в один день дефіциту хліба і сировини.

20. Французька школа географії людини.

Оформилася на противагу органічній школі Ратцеля. Якщо остання розглядала природне середовище як визначальну детермінанту історії, то перша обґрунтувала положення про те, що опосередковуючою ланкою між природою та історією є людська діяльність. Рефлю, Відаль де Бланш, Брюм, Деманжо.

Рефлю: історична географія вивчає людей в їх дійсній ролі, як таких, що працею перемагають навколишнє середовище. Безкінечні зміни, здійснені людською працею, зумовлюють один із найважливіших переворотів у відношенні людини до материків. Всі особливості фізичної будови поступово втрачають відносну важливість в історії народів по мірі того як народи перемагають у силі і свободі дій. Вивчаючи простір потрібно мати на увазі ще 1 важливий елемент людської історії час. Підпорядковуючись впливу середовища, людина видозмінює його на свою користь. Тому, вивчаючи простір, слід мати на увазі й інший, не менш важливий, елемент людської історії - час.

Відаль де Бланш географія людини не антитеза до географії без людини, тому що остання існує в уяві вузького кола спеціалістів. Завдання географії людини вивчення стосунків землі та людини, впливу географічного чинника на людину і навпаки. Людські асоціації подібно до рослинних та зоологічних, утворюються з різних елементів, які підпорядковані впливу середовища. Такі асоціації існують в одній країні, яка накладає на них відбиток. "Вся країна" сукупність елементів географічного середовища. Природа не є деякої нерухомою сценою, на якій розгортається людська діяльність, вона живе і змінюється лише завдяки цій діяльності. Концепція де ла Бланша отримала назву

Концепція посибілізму простір лише можливість. Перетвориться він на дійсний політичний фактор чи не перетвориться залежить від людей.

Брюм (учень де Бланша): Географія людини у широкому сенсі вивчення олюдненої або окупованої” людиною поверхні землі, всіх фактів земної поверхні, які існуванням завдячують людській діяльності. У вузькому розумінні початкова і основна частина географії історії, яка вивчає економічне, соціальне та політичне відображення географічних факторів, що вплив на розвиток людського суспільства. Географія людини у широкому розумінні поділяється на власне "географію людини" й на "географію історії". Перша при цьому вивчає такі "основні факти":

Географія людини в широкому розумінні розпадається на наступні частини, що вивчають:

1. факти непродуктивної окупації (будинки, дороги);

2. факти позитив окупації (землеробство, скотарство);

3. факти руйнівної окупації (рибальство, полювання).

Для з'ясування фактів необхідно скористатися поняттям пейзажу: подумки піднятися на аероплані й нібито сфотографувати факти людської діяльності. Географічний розгляд людини є припустимим тією мірою, якою її діяльність чинить вплив на зовнішність пейзажу.

Початкова географія людини завершується географією історії як "позитивною філософією стосунків людини та природного середовища", складові:

1. географію населення, тобто статистичну географію населення та його руху;

2. економічну географію, тобто географію простору, транспорту і обміну;

3. політичну географію географію Держави, території, кордонів, доріг, столиці, сировини, союзів, угод, конфліктів, війн, торгового суперництва і колоніальної політики;

4. соціальну географію або географію цивілізацій вивчає нації, раси, релігії, в тій мірі, в якій вони є факторами географії людини;

5. регіональну географію синтетичний підсумок всіх попередніх.

Основні принципи географії людини:

- принцип діяльності географічні факти, що стосуються природи і людини постійно змінюються і повинні вивчатися саме як такі.

- принцип взаємопов’язаності факти географії і реальності тісно пов’язані між собою. Охоплює як взаємний зв'язок елементів, із яких складається той чи інший географічний об'єкт, так і взаємодію даного регіону чи країни з іншими районами, країнами світового господарства.

Обидва принципи мають розкрити роль географічного середовища в історичному розвитку.

На підставі 1-го принципу, Брюн: дійсний зв’язок між географією та історією можна встановити лише завдяки аналізу людської праці та її результатів. де ла Бланш — геогр. причини діють на людей через факти соц.життя.

На підставі 2-го принципу де Бланш вводить поняття земного цілого” або регіону. Окремі частини не живуть ізольовано а впливають одна на одну. Вивчення регіону має за мету вияв всіх наявних взаємодій між його природними умовами, господарством і культурою, з'ясування зв'язків і взаємодій з іншими регіонами та/чи країнами з тим, щоб порівняти й співставити ці зв'язки і взаємодії з аналогічними в інших регіонах чи країнах. Жодний регіон не містить пояснення лише у собі самому, тому вивчення країни чи регіону не може бути продуктивним без вивчення взаємодій. Земля ціле, окремі частини якого допомагають взаємному поясненню. Завдання: охопити у всій сукупності характерні риси, які утворюють фізіономію даної країни, з'ясувати зв'язок між ними та представити цей зв'язок як прояв загальних законів земного організму.

Ж. Брюн розрізняє геогр. регіони природні просторові єдності, які мають у всіх своїх частинах деякі загальні риси і в цілому однорідні; Фактором, на підставі якого виокремлюють подібні регіональні утворення, є геоморфологічні характеристики.Історичні регіони утворюються елементами які є різнорідними у природ відношенні. Їх політична єдність створилася волею і не лише узгоджується з географ різнорідністю а й опирається на неї.

Деманжон: головне завдання географії людини складанні живого образу місцевості. Завдання: зібрати і скоординувати для кожної області характерні риси її ґрунту, клімату рослинного і людського життя, так можна відтворити особливу фізіономію місцевості.

21. Концепція “Серединної Європи” Ф. Наумана.

Німецька геополітична школа отримала розвиток між світовими війнами. 1-ша німецька геополітична концепція: серединної Європи (Науман, Патч). Написана під час Першої світової війни. Мета теоретичне обгрунтування основ нової формації, які мають бути закладені ще у воєнний час.

В геогр.плані серединна Європа: середньоєвропейська площа від Пн. і Балтійського морів до Альп, Адріатичного моря та пд.смуги придунайської долини. Повинна сприйматися як єдина величина, єдиний оборонний союз, єдина економічна область, бо всі Держави тут утворюють живе ціле, яке бореться, і будь-яка перемога чи поразка є життєвою подією.