1) Глобальні можливості;

2) глобальна зацікавленість: будь-яка подія життя світової спільноти зачіпає інтереси великої держави;

3) відчуття глобальної загрози – ситуація, що виникає в різних регіонах системи міжнародних відносин сприймається як така, що може викликати загрозу великодержавності;

4) глобальний контроль – намагання поставити під контроль джерела всіх можливих загроз великодержавному статусу.

2 типи великої держави:

1.   Класичний, або велика держава типу імперія. Емпіричний відповідник: Росія. Класична велика держава є абсолютно екстенсивною, що зумовлено зовнішнім і внутрішнім чинниками. Перший означає глобальний контроль над усім середовищем, другий – домагання великої держави набути сили, зберігши власну монолітність. Слідує політиці імперіалізму, визнаючи статус-кво лише як внутрішньополітичний принцип.

2. Новітній, або велика держава типу лідер. США. Держава, яка національною могутністю та ідейною харизмою проголошує та захищає привабливі універсальні принципи й виконує функції лідера, орієнтуючись не на сфери впливу, а на світовий порядок. Є новатором нових принципів, норм і правил поведінки. Новітня великодержавна екстенсивність може бути обмежена способом сублімації, тобто енергія великодержавної експансії сублімується у вищі цінності світового порядку. Орієнтуючись на світовий порядок, велика держава типу лідер використовує його принципи в якості об'єктивної, наддержавної легітимації власних зовнішньополітичних дій. Апеляція до універсальних цінностей є вищим аргументом і для просування власних інновацій. США стали першою великою державою, яка ґрунтувала глобальне послання світу на наддержавних принципах нового світового порядку, а не власному національному моральному кодексі.

Національні особливості США полегшують виконання функції світового лідера: винятковість, моралізм, лібералізм, месіанізм, патерналізм, антиісламізм, прагматизм та ідеалізм. Натомість, сучасну Росію визначають орієнтація на зони впливу, зокрема СНД, Центральну та Зх.Європу, територіальна прив'язка національних інтересів, що підтверджується використанням під час обґрунтування концепції національної безпеки не універсальних цінностей, а понять: Історія, Земля, Культура –зумовлено феноменом євразійської самолегітимації.

Майбутнє світової спільноти багато в чому буде залежати від можливих сценаріїв розвитку американської та російської велико державності. До моделей еволюції США:

1) карфагенізація – послаблення США як військово-політичної сили та деградацію політично-стратегічної волі внаслідок поширення споживацьких настроїв серед громадян, байдужості та корумпованості націон.лідерів;

2) римізація – втрата США економічної могутності, соціальної, ідеологічної, етнічної цілісності та культурної привабливості та можливості долати локальні загрози на периферії;

3) бонапартизація – перетворення США на імперію з глобал.претензіями, почуттям всесилля та винятковості.

Моделями еволюції російської великодержавності є:

1) британський/ліберально-імперський варіант – отримання можливості, не беручи участі в постійних союзах, у кожному випадку самій визначати, з ким/проти кого виступати, виходячи суто з власних інтересів;

2) німецький або суто імперський варіант як наслідок почуття образи за поразку у холодній війні. Загроза простежується у аспектах російської зовнішньополітичної практики: спалахи націоналістичних та імпер ських настроїв серед росіян, використання російських меншин у якості важелів політичного тиску та інструмент тів відновлення імперії; зростаюче значення геополітики у системі російської зовнішньополітичної легітимації.

Основні вимоги до країни, що претендує на статус політичного лідера у сучасному світі:

- нове осмислення понять національного інтересу та національної безпеки, пов'язане з усвідомленням буття нації в парадигмі світоцілісності;

- спроможність взяти на себе роль ініціатора та координатора міжнародної діяльності у проведенні політики раціонального використання ресурсів у планетарному масштабі;

- здатність стимулювання, розробки, запровадження, розповсюдження екологічно безпечних технологій.

- Головна вимога: швидкого пристосування до змін, які відбуваються. Тому для держави, яка претендує на роль світового політичного лідера, актуальною є не стільки проблема стабілізації, скільки проблема еластичності.

54. Сучасний світовий порядок: проблеми та підходи.

Під світовим порядком прийнято розуміти такий устрій світу, який має забезпечити основні потреби не лише націй-держав, а й регіональних асоціацій, міжнародних організацій й інститутів, інших недержавних суб'єктів світових політичних процесів. Якщо міжнародний порядок вдовольняє потребу держав у забезпеченні їх суверенітету, то світовий порядок основоположні потреби людства, якізараз пов'язані з його адаптацією до змін, що відбуваються.

На думку К. Ясперса, світовим порядком є прийнятий усіма устрій, що виник внаслідок відмови кожного від абсолютного суверенітету, Прийнято вважати, що світовий порядок охоплює: 1) культурні принципи - ті ігрові правила, відповідно до яких діють організації та інститути на міжнародній арені; 2) соиіально-психологічні принципи - так званий "ментальний порядок"; - які регулюють поведінку людей, міжособистісні стосунки та інтеграцію індивідів. Відповідно до цього створення нового світопорядку передбачає:

1) пошук нових норм політичної діяльності, зокрема перегляд традиційних норм міжнародного права, створення нової системи міжнародних відносин;

2) утвердження.нової системи цінностей— "еластичних ментальних структур", -яка б забезпечила діалог і можливість "жити разом, враховуючи всі розрізнення та розходження".

У сучасному світовому порядку, на-думку О. Тоффлера, відбулися три основні структурні зміни. По-перше - розпад "монолітного радянського блоку" й зміщення централізованої у Москві "значної влади" в країни Східної Європи. По-друге - розпад країн "третього світу" на декілька країв і втрата цим поняття будь-якого сенсу. Те, що раніше називали третім світом, пише О.Тоффлер, сьогодні включає аграрні суспільства (африканські країни та частина країн Латинської Америки); індустріальні країни "другої хвилі" (Бразилія, Китай, Індія; країни, що пройшли стадій індустріалізації й розвивають технології "третьої хвилі (Сінгапур, Південна Корея, Тайвань або так звані "азіатські тигри"). По-третє - поява сильних стосовно США конкурентів у особі Японії та Європи, що об'єднується; На думку О. Тоффлера, внаслідок зазначених змій сучасний світ не може бути описаний за допвмогою понять "Захід", "Схід" та "третій світ".

55. Концепція світового порядку Римського клубу.

Третій підхід до вирішення проблеми встановлення нового світового по­рядку вперше найбільш повно викладений у концепції світового порядку Рим­ського клубу. 

Новий світовий порядок має ста­ти передусім новим порядком управління глобальними проблемами, пріоритетним аспектом "світової проблематики" стає проблема прийняття аде­кватних рішень. Традиційні структури управління (держави, уряди та відомства) виявилися нездатними вирішити глобальні про­блеми.

До нового світового порядку вису­ваються наступні вимоги:

- формування більш досконалого механізму інтеграції галузевих напрямків політики, що відповідав би взаємозалежному характеру глобальних проблем;

- орієнтація на довгострокові цілі, які ігноруються внаслі­док регулярного проведення парламентських виборів;

- децентралізація, що є реакцією на процес переходу від форми національної держави до деякого но­вого типу міжнародних відносин;

- розробка рішень на рівні, що є максимально наближеним до відповідного прошарку населення;

- формування органів управ­ління, які були б гнучкими та динамічними, а інколи й спеціально створеними на певний термін;

- врахування ролі місцевих ініціатив та слідування принципу "думай глобально, а дій локально"; зникнення чіткої грані між офіційними та неофіційними організаціями та інститутами.

О. Тоффлер: іс­нуючі міжнародні законодавства та збудовані за принципом вертикальної ієра­рхічної структури міжнародні організації не є більше адекватними новій світовій реальності. Виникла необхідність у новій (горизонтальній) структурі взаємо­зв'язків та відповідній побудові наднаціональних формувань.

56. Ж. Бодуен про основні фактори нового світопорядку.

Фр. вчений Ж. Бодуен: фактори, які зумов­люють необхідність створення нового світового порядку: розпад радянсько-американського кондомініуму та поява т.зв. регіонального імперіаліз­му. Спричинив:

1) занепад Американської імперії як поступову втрату США своїх позицій в економіці, торгівлі, фінансах на користь Японії та країн Європейської Співдружності;

2) розпад радянської імперії, що є голо­вною подією у світі після 1945 року;

3) атомізацію третього світу. Всередині розрізняє "багаті країни",які користуються наявністю значних запасів нафти та мінеральних ресурсів; "перспективні країни", які зда­тні подолати низький рівень розвитку та створити сучасну економіку – країни Південно-Східної Азії та деякі країни Латинської Америки; "загниваючі країни", які продовжують жити в злиднях. Для сучасного "третього світу" характерна стратегія реадаптації, тобто намагання використати старі принципи міжнародного права, надаючи їм нового змісту, що відповідає інтере­сам цього світу. Наприклад, принцип абсолютної рівності країн розповсюджу­ється на економіку. На підставі поняття про спільну спадщину людства робиться пропозиція щодо використання в інтересах "третього світу" тих природних ба­гатств, які знаходяться у спільній власності всіх держав.

57. Ж. Бодуен про основні концепції розвитку “третього світу”.

Вивчення нових тенденцій, якими помічений сучасний третій світ, відбувається, у межах теорій: