II. Теорія життєвого простору (Ганс Брім, Генріх Замден)

Брім: люди потребують, щоб життєвий простір і продовольчі ресурси відповідали їх зростаючій кількості. Тому життєвий простір для окремих людських груп є головним питанням сьогодні, змістом якого є проблема джерел людського існування та проблема безпеки суспільства, які є центральними в геополітиці.

Замден: зростання і густота населення – рушійні сили суспільного розвитку. Життєвий простір є передусім європейським, бо в жодній частині світу простір і його нестача не мають такого значення як у Європі. Майбутнє Європи знаходиться на сході і залежить від завоювання і освоєння нових східних земель.

III. Теорія географічного роздвоєння світу (Карл Шміт, „Планетарна напруга між сходом і заходом: протистояння землі і моря”, „Земля і море”).

Протистояння сходу і заходу не лише охоплює різні протиріччя, а є реальною глобальною дійсністю, що має не географічний, а історичний та геополітичний характер. З геополітичної точки зору всесвітнє протистояння сходу і заходу може бути зведене до дуалізму землі і води, або суші і моря.

Схід – єдина маса суші (Росія, Китай, Індія), захід – півкуля, покрита Атлантичним і Тихим океанами. Дуалізм землі і води і зумовлює існуючий цивілізаційний дуалізм. Протистояння суші і моря не є фрагментом суто природного процесу, їх ворожість не є природною ворожістю. Протилежність зумовлена не географічними характеристиками землі і води, а конкретною ситуацією людської історії, деяким надприродним елементам, властивим лише людині. Вона зумовлена не якістю землі і води як природних стихій, а їх якістю як протилежних стихій людського існування. Конкретна історична ситуація, яка створила протилежність: великі географічні відкриття, що стосувалися не конкретних річок, берегів чи материкових морів, а мали планетарний і глобальний характер. У цій ситуації одна країна відкинула традиційну картину світу, перестала вважати себе частиною європейського континенту і перейшла до суто морського існування. Це передбачало розгляд світу лише з позицій моря, тобто морського океану, що був відкритим. З одного боку, суша, яка до цього сприймалася як природній життєвий простір для людей, почала сприйматися як берег, з іншого, море почало сприйматися як природний життєвий простір людини, що не лише протистоїть простору суші, а й контролює його. Простір моря дав могутній стимул для подальшого розвитку людської історії, бо був викликаний до життя індустріально-технічною революцією і спричинив появу принципу „абсолютної техніки”. Опозиція суші і моря призводить до розрізнення сухопутних і морських війн. Під час сухопутної війни в якості ворога виступають війська, що воюють, в морській – ворогом може бути будь-хто, хто має економічні стосунки з країною-неприятелем. Якщо сухопутна війна тяжіє до відкритого польового бою, морська війна – до обстрілу і блокади берегів противника і до захоплення ворожих та нейтральних торгівельних судів. Якщо уявлення про світове панування континентальні держави розцінюють як нечуване, то уявлення про світове панування морської держави може сприйматися як щось закономірне і прийнятне.

Для Англії принцип моря означав, що вона перетворюється на світову імперію, яка базується на англійському морському пануванні, для культури в цілому принцип моря означав розгляд континентальних народів як відсталих. З часу великих географічних відкриттів суша і море протистоять як два номоси. Номос – спосіб впорядкування простору, що передбачає захоплення, розподіл (або визначення) і використання кордонів. Море і суша втілюються у образах Бегемота і Левіофана. Заміна номосів означала революцію простору. Дуалізм суші і моря не є вічним законом людського існування, лише способом впоряд кування існування з огляду на специфічні конкретно історичні умови. Розвиток радіо, електроніки, техніки, авіації викликав до життя номоси повітря і вогню, тому звична опозиція землі і води втрачає домінування.

Теорія географічного роздвоєння світу Ернеста Ванлена: Європа–1 з можливих просторів, що може усунути опозицію суші і простору. У майбутньому зх-європ.простір буде своєрідним важелем між 2 номосами: Азіат ським і Африканським континентами. Майбутня Європа буде ні суто морською, ні суто континентальною.

IV. Теорія великого простору (Шмітхенер, Обст, Фріт).

Шмітхенер („Життєві простори у боротьбі двох культур”): європейський народ вже не може існувати як окремі національні державні одиниці. Європейські народи мають бути підпорядковані більш значущій, вищій організаційній одиниці. Європа – це наша спільна вітчизна більшого масштабу.

Обст висунув ідею наднаціональних великих просторів (розвив ідею Хаусхофера):

1. панамериканський простір;

2. євро-африканський;

3. радянсько-російський;

4. східноазіатський;

5. південноазіатський;

6. австралійсько-новозеландський.

Фріт: боротьба за простір на етапі, коли немає простору, який можна ділити, є боротьбою за більш високий соціальний рівень або за якість простору. Хто отримав лідерство, тому завтра буде належати весь світ. Наднаціональні великі простори існують як технічно-економічні об’єднання.

V. Біологічна теорія держави (теорія держави як організму).

Автор – Хенінг („Геополітика.Вчення про державу як живу істоту”). Оскільки розвиток держави підкорюється біоло гічним законам, в перенаселеній країні виникає тиск на кордони сусідніх держав. Формула обрахування сили тиску: кількість жителів сусідніх держав, з якими є сухопутній кордон, ділиться на кількість жителів власної держави.

Згідно зі Шмітхенером: прагнення нового простору внутрішньо властиве будь-якому народу.

Фріт: Всі великі державні утворення мають будуватися з урахуванням відносин раси і простору, якщо вони хочуть стати організованими живими істотами з тривалим періодом існування.

VI. Теорія вакууму.

Центральне поняття: „простір без кордону”. Ганс Флейч(„Геополітичний спадок переможців”): знищення Германської імперії внаслідок перемоги СРСР в 2-й Світовій війні спричинило виникнення вакууму у Європі. Зх.держави мають вступити у володіння спадком Германії і Японії і захистити його від СРСР.

VII. Теорія географічного обґрунтування німецького фашизму(Гудеріан, Ганс Хаген).

Німецький фашизм – продукт вузького німецького життєвого простору.

Гудеріан: континентальні держави Європи стикалися у вузькому просторі і через сухопутний характер кордонів, змушені були вдаватися до військових дій. Оскільки в їх розпорядженні не було ні Ла-Маншу, ні океану, змушені були тримати постійні армії, а воєнна точка зору набувала вирішального значення в житті держави.

Хаген: (стаття „Могутність у майбутньому виростає з могутності у минулому”). Доля Німеччини як центру виховувала її у дусі підвищеної пильності, порівняно з тією, яка вимагалася від європейців на окраїнах Європи. Народ, який протягом історії мав 19 сусідів, змушений був лягати спати з мечем напоготові. Така пильність іншими тлумачилася як мілітаризм.

26. Геополітична концепція К. Шмітта.

Протистояння сходу і заходу не лише охоплює різні протиріччя, а є реальною глобальною дійсністю, що має не географічний, а історичний та геополітичний характер. З геополітичної точки зору всесвітнє протистояння сходу і заходу може бути зведене до дуалізму землі і води, або суші і моря.

Схід – єдина маса суші (Росія, Китай, Індія), захід – півкуля, покрита Атлантичним і Тихим океанами. Дуалізм землі і води і зумовлює існуючий цивілізаційний дуалізм. Протистояння суші і моря не є фрагментом суто природного процесу, їх ворожість не є природною ворожістю. Ця протилежність зумовлена не географічними характеристиками землі і води, а конкретною ситуацією людської історії, тобто деяким надприродним елементам, що властиві лише людині. Вона зумовлена не якістю землі і води як природних стихій, а їх якістю як протилежних стихій людського існування. Конкретна історична ситуація, яка створила таку протилежність – великі географічні відкриття, що стосувалися не конкретних річок, берегів чи материкових морів, а мали планетарний і глобальний характер. У цій ситуації одна країна відкинула традиційну картину світу, перестала вважати себе частиною європейського континенту і перейшла до суто морського існування. Це передбачало розгляд світу лише з позицій моря, тобто морського океану, що був відкритим. З одного боку, суша, яка до цього сприймалася як природній життєвий простір для людей, почала сприйматися як берег, а з іншого, море почало сприйматися як природний життєвий простір людини, який не лише протистоїть простору суші, а й контролює його. Простір моря дав могутній стимул для подальшого розвитку людської історії, бо був викликаний до життя індустріально-технічною революцією і спричинив появу принципу абсолютної техніки”. Опозиція суші і моря призводить до розрізнення сухопутних і морських війн. Якщо під час сухопутної війни в якості ворога один для одного виступають війська, що воюють, то в морській війні таким ворогом може бути будь-хто, якщо він має певні економічні стосунки з країною-неприятелем. Якщо сухопутна війна так чи інакше тяжіє до відкритого польового бою, морська війна – до обстрілу і блокади берегів противника і до захоплення ворожих та нейтральних торгівельних судів. Якщо уявлення про світове панування континентальні держави розцінюють як щось нечуване, то уявлення про світове панування морської держави може сприйматися як щось закономірне і прийнятне.           

Загалом для Англії принцип моря означав, що вона перетворюється на світову імперію, яка базується на англійському морському пануванні, а для культури в цілому принцип моря означав розгляд континентальних народів як відсталих. З часу великих географічних відкриттів суша і море протистоять як два номоси.

Номос – спосіб впорядкування простору, що передбачає захоплення, розподіл (або визначення) і використання кордонів.

Море і суша втілюються у образах Бегемота і Левіофана. Заміна номосів означала революцію простору. Дуалізм суші і моря не є вічним законом людського існування, а є лише певним способом впорядкування цього існування з огляду на специфічні конкретно історичні умови. Розвиток радіо, електроніки, техніки, авіації викликав до життя номоси повітря і вогню, тому звична опозиція землі і води втрачає домінування.

Теорія географічного роздвоєння світу була розроблена Ернестом Ванленом: Європа – це один із можливих просторів, який може усунути опозицію суші і простору. У майбутньому західноєвропейський простір буде виконувати роль своєрідного важеля між двома номосами: Азіатським і Африканським континентами. Майбутня Європа буде ні суто морською, ні суто континентальною.

27. Поняття Росії-Євразії в російській політичній географії.

Вперше поняття „Євразії” вводиться у політико-географічній концепції Семенова-Тяншанського. Він вводить це поняття в контексті міркувань про способи територіальної могутності у світі.

На сучасній карті світу можна виокремити 3 великі океанічні бухти або Середземні моря: Європейське Середземне море, Китайське море, і Карибське разом з Мексиканською затокою. Всі 3 моря не знали льодовикової епохи, тут виросли найбільш сильні і оригінальні цивілізації і державності, зародилися релігійні уявлення, які справили величезний вплив на інші народи.

Всі 3 моря мають плодоносні землі оточені пустелями, тому є важкодоступними з боку суші.

Володарем світу стане той, хто одночасно зможе оволодіти всіма 3-ма морями або ж володарями світу стануть ті 3 нації, кожна з яких заволодіє 1-м з цих морів. Серед цих морів Європейське Середземне море має першочергове значення.

Історичними схемами такого досягнення були (і є):

- кільцеподібна – оточення Середземного моря кільцем своїх територіальних володінь (Грецькі колонії, Наполеон, Рим);

- система „від моря до моря” або „система суцільного континентального руху” – Олександр Македонський;

- шматкоподібна система – морські колонії іспанців і португальців. Розкидані по морям окремі острови і шматки материків пов’язуються між собою періодичними рейсами кораблів (Великобританія).

Для Росії найбільш доцільною є система „від моря до моря”. Але при цьому слід враховувати, що географічне положення Росії перетворює цю систему на головну загрозу територіальній могутності і цілісності Росії. Це пояснюється так: головний недолік системи „від моря до моря” є величезна протяжність у широтному напрямку. За такої протяжності початок цієї системи є більш густонаселеною і більш розвинутою в економічному відношенні територією порівняно з протилежним кінцем. Відповідно, у випадку Росії, система „від моря до моря” набуває вигляду меча, що поступово звужується і слабшає, вклинюючись при цьому між: 1) суворими у кліматичному відношенні територіями Півн. Азії; 2) між споконвічними землями найбільшої держави жовтої раси (Китай).

Під час зіткнення з зовнішнім ворогом можна легко обрубати кінець меча і знищити саму суть системи „від моря до моря”. Для попередження цієї можливості необхідним є економічне і культурне вирівнювання географічного центру Росії з її західним кінцем, що є її культурно-економічним центром.

Перша умова такого вирівнювання є відмова від звичного уявлення про Росію, яка поділяється Уральськими горами на 2 частини. Ці частини слід не розділяти, а навпаки прагнути об’єднати в одне географічне ціле – Росію-Євразію. Росію-Євразію можна побудувати у два способи.

Перший (радикальний) спосіб – перенесення столиці Росії з Росії-Європи у Росію-Євразію.

Другий – використання культурно-економічних колоніальних баз, які є „азональними”, тобто незалежними від зонального розміщення природних багатств.

Ламанський („Три світи Азійсько-Європейського континенту”)

Європа разом з Азією утворюють єдиний Азійсько-Європейський материк. Він внаслідок величезної площі і однакової віддаленості від Африки, Америки і Австралії, є природним центром земної кулі, який чинить величезний тиск на решту її частин. У межах Аз-Європейського континенту треба виділяти 3 (а не 2) світи, кожен з яких має лише йому властиві географічні, етнологічні та культурно-історичні властивості.

1) по-перше, це власне Європа (корінна), або Західна романо-германська чи католицько-протестанська

2) по-друге, власне Азії з її стародавніми та середньовічними цивілізаціями

3) по-третє, Серединний світ (несправжня Європа і несправжня Азія). Цей світ є сходом для Європи і заходом для Азії.

 Серединний світ принципово відрізняється від власне Європи і власне Азії. Якщо останні мають вигідно розвинуту берегову лінію, то більша частина морських берегів Серединного світу позбавлена за невеликими виключеннями б-якої культурної значущості. С.св. хар-ся особливостями:

1. надзвичайна бідність берегового розвитку порівняно з величезними просторами внутрішніх материкових країн.

2. наявність величезних суцільних рівнин та високих гір-х хребтів, які простяг переважно на окраїнах С.св.

3. величезний простір земель із суворим північним кліматом.

 

Іван Ільїн відмічає географічну і культурну своєрідність Росії і з цією метою викор пон „Росії, як єдиного живого організму. Росія – це не механічне поєднання територій і народностей, а організм природи і духу. Це означає, що б-який інший народ потрапивши в географічні та історичні умови російського народу був би змушений іти тим же шляхом, що й останній. Органічна єдність Росії визначена передусім географією і нав’язана їй землею, а вже потім сформована як релігійно і культурно.

Оскільки господарський масив суші завжди задихається без моря, то майбутнє Росії багато в чому буде залеж від того, чи вдасться їй зберегти вихід до морів. Цей вихід буде головною ставкою у боротьбі Росії із Заходом, який постійно прагне зачинити Росію в її безвихідному степо-лісовому, територіальному та континентальному блоці.

28. Континент Євразії та його географічні і культурно-історичні виміри.

Як географічний світ, Євразія, пише П. Савицький немовби "створена" для утворення єдиної держави, однак ця єдність реалізується лише в конкрет­ному історичному процесі. Самого по собі географічного призначення для такої єдності недостатньо, оскільки, згідно з М. Трубецьким та П. Савицьким, воно лише вказує на спосіб її досягнення.

Шляхами сполучення, пише М. Трубецькой, у Євразії історично слугували річки та степи. При цьому системи великих річок йдуть тут переважно у меридіональному напрямку, а система степу проходить через всю Євразію із заходу на схід. У світлі завдання держав­ного об'єднання Євразії, зазначає М. Трубецькой, цей суто географічний факт означає, що народ, який володіє тією чи іншою річковою системою, панує ли­ше над частиною Євразії, володіння ж системою степу забезпечує панування над усією Євразією загалом. "

Історично першою спробою об'єднання степу, а через нього і всієї Євра­зії, стала, за визнанням євразійців, імперія Чингізхана, якому належить велика й невідворотна за своєю привабливістю ідея "державного об'єднання усієї цієї частини світу. Саме ця ідея, на думку М. Трубецького, з часом була пов'язана з православ'ям й, отримавши християнсько-візантійське обґрунтування, успадкована Російською державою.

Чингізхан не зміг попередити "розтікання" простору Євразії. З двох причин(М. Трубецького)

По-перше, розпливчата безформності шаманізму ( як наслідок абсолютна віротерпимість, що утруднювала вироблення релігійно-догматичної форми для державної ідеї)

По-друге, практично безпідставна ставка на етногра­фічно та географічно обмежений й історично минущий кочовий побут.

Тому Росія має вирішити два завдання.

Перше полягає у справжньому оволодінні степом, своєрідному його "замирен­ні" не стільки силовому, скільки передусім культурному та господарському.

Друге завдання формулюється у вигляді застереження для Росії, яка має уникати будь-яких спроб приєднати до себе країни, що не належать до географічного світу Євразії, окресленого Біло-морсько-Кавказькою, Західносибірською та Туркестанською рівнинами.

Континент-океан

Росія є країною яка обділена доступом до морських комунікацій. Поєднання ознаки виняткової віддаленості областей Росії від берегів моря з ознакою замерзання її морів та їх "замкнутості" , загрожує їй перспективою бути "за­двірками світового господарства", яка стає реальністю в умовах інтенсивного входження до світового океанічного обміну. Протистояти владі "океанічного світу" Росія може лише за умови створення господарського взаємодоповнення просторово суміжних областей континентального світу.

Савицький:  з точки зору існуючої агрономії, значні простори російського степу можуть бути визначені як область„непозбутнього трипілля”. Це означ, що деякі частини російського степу взагалі ніколи не піддадуться землеробському заселенню  і залишаться областями абсолютного скотарства.

Політичне об’єднання Євразії має здійснюватися у спосіб культурного об’єднання, що має базуватися на тезі про синтез осілої і кочової стихій. 

Самодостатність Росії в господарському плані означ необхідність усвідомлення обмеженої 2-рядної ролі „океанічного” принципу у господарському становленні Росії. „Який би вихід до Середземного моря чи Індійського океану не знайшла б Росія, морський прибій ніколи не принесе своєї піни до Симбірського обриву”. Звідси важливість розробки власної континентальної політики напротивагу океанічній, яка загрожує Росії підпорядкуванням морським державам внаслідок ігнорування континентальних сусідств.

29. Теоретичні передумови євразійства.

П. Савицький розрізняє географічні й геополітичні підстави Є.

Перші є об'єктивним фактом, другі - мають стати результатом певної державної політики.

Вихідним пунктом у розумінні геополітичної концепції євра­зійства можна вважати феномен російської ідеї, покликаної вирішити так зва­ну "загадку Росії", яка, згідно з М. Бердяєвим, пов'язана з визначенням за­вдання та місця Росії у світі, а згідно зі В. Соловйовим, полягає у посередницькій ролі Росії стосовно Заходу і Сходу. М. Бердяєв пише, що Росія не може визначати себе, як Схід, і протиставляти себе Заходу. Росія, вважає М. Бердяєв, повинна усвідомлювати себе об'єднувачем двох світів, а не їх роз'єднувачем. Зазначена своєрідність Росії обстоюється виключно як  східно християнська. Л. Карсавін, наприклад, пояснює це тим, що християнство одного боку, явило себе на самій грані Заходу та Сходу. З іншого ж боку християнство як своєрідний "синтез" еллінізму, іудейства та східних релігій з релігійністю Заходу забезпечує взаємну обумовленість західної та східної культур.

Єдність людства, вва­жає В. Соловйов, дана у Церкві Христа, бо християнська істина стверджує не­змінне існування націй і прав національності. Православ'я, відзначає у цьому сенсі І. Ільїн, є особливим, самостійним і великим словом в історії та системі християнства.

Оскільки бажана єдність людства має бути забезпечена православною свідомістю, російська ідея, підкреслює В. Соловйов, базується не на силі зброї, а існує як такий аспект християнської ідеї, який є носієм історичного смислу християнства. Таким чином, поєднання Заходу та Сходу, яке є "вели­ким світовим завданням", має відбутися виключно у сфері релігійній, духовній загалом. Завдання православної чи російської культури, зазначає з цього при­воду Л. Карсавін, є універсальним, й індивідуально-національним. 

О. Кізіветтер у статті "Євразійство" сво­го часу зазначав, що й географи, історики, економісти та історики літератури і мистецтва завжди враховували той факт, що Росія сформувалася на рубежі Європи та Азії, а тому багато чого не можна зрозуміти в російсько­му житті і російській історії без урахування ролі в них азіатського елементу. Скажімо, факт наявності в російській стихії останнього і, ширше, "чужорідного" елементу констатували ще за довго до євразійців історик С. Єшевський та етнограф М. Харузін.

Перший зазначає, що російське плем'я є не чистим племенем, а результатом поєднання різних народностей за умови переважання народності слов'янської, другий стверджує, що про­сування росіян на північ та схід супроводжувалося їх взаємною асиміляцією з "туземцями-старожилами", так що "... азіатський кочівник-киргиз, підпорядко­вуючий своєму впливу в деяких місцевостях російського сибірського козака, під час переходу від кочового способу життя до осілого, "хліборобського", зрікається вже з другого покоління від імені кайсака, носить російський одяг і називає себе християнином".

М. Карамзін писав, що Росія у своє­му громадському образі представляє риси як азіатської, так і європейської час­тин світу, а саме: суміш, по-перше, древніх східних звичок, що принесені слов’янами у Європу; по-друге візантійських традицій, які перейняті росіянами пазом із християнською вірою, і, нарешті, деяких германських нахилів, отриманих ними від варягів.

30. Євразійська концепція М. Трубецького та місце „української проблеми” в ній.

М. Трубецькой: розбудова Росії-Євразії та набуття останньою визначення "континенту у собі" передбачає пе­редусім пошук "самодостатнього" культурного контексту. Саме зміна культури, є найбільш важливою для євразійства, зміну ж політично­го ладу чи політичних ідей без зміни культури слід відкинути як несуттєву і недоцільну.

Першим кроком на шляху пошуку автентичного завданням розбудови Ро­сії-Євразії культурного має стати усвідомлення відносної цінності європейської культури для запитів російського культурного будівництва.

М. Трубецькой формулює низку положень для ствердження культурної самодостатності Росії:

По-перше, потрібно усвідомлювати, що Євро культура не є чимось особливим, не є культурою для всього людства, а лише результатом творчості  групи народів, що мали спільну історію.

По-друге, лише для цієї групи народів Євро культура є обов’язковою.

По-третє, європейська культура не може бути досконалішою чи "вищою" за будь-яку іншу культуру, створену іншою етнографічною групою, бо "вищих" чи "нижчих" культур і народів не­має, а є лише більш чи менш схожі одне на одного культури і народи;

Два положення які є базовими для створення культури Росії-Європи:

По-перше, творчість у межах культури відмінної від Євро не може бути класифікована як відхилення від прогресу та "загальнолюдської цивілізації"".

По-друге, висновком про можли­вість цілковитого приєднання до культури, створеної іншим народом, виключ­но за умови повного антропологічного змішування з цим народом.