2. Концепція світової (ойкуменічної) загальнолюдської чи інформаційної цивілізації

3. Концепція громадянського суспільства, збільшеного до планетарного масштабу.

Основні теоретичні передумови виникнення глобалістики:

1) холізм та образ єдиного взаємопов'язаного світу, так званої нерозривної єдності;

2) ідеї постмодернізму стосовно множинного розмаїття світу, принцип все у всьому (Ж. Ліотар), заперечення жорстких меж у структурі світового порядку;

3) світосистемний підхід або розгляд світу як деякої цілісності. Основоположники: фр. Бродель та амер. Валлерстайна.

Броделю належить поняття світоекономіки. Світ – поняття раціональної самодостатності, господарської незалежності від решти регіонів. Світоекономіка – частина Всесвіту, самостійний регіон планети, який є самодостатнім, якому внутрішні зв'язки та обміни надають певної організаційної єдності.

І. Валлерстайн сформулював поняття світосистеми – соціальна система, яка має власні межі, структуру, правила легітимації та характеризується самодостатністю існування.

Концепція «сталого розвитку». Це яскраво виражена антропоцентрична концепція, що передбачає такий економічний розвиток, який не має згубного впливу на довкілля. Офіційне визнання поняття «сталого розвитку» отримало на конференції ООН «Навколишнє середовище і розвиток» (Ріо-де-Жанейро, 1992). Згідно з прийнятими в Ріо-де-Жанейро документами стійкий розвиток передбачає:

• право людей на здорове і плідне життя в гармонії з природою;

• охорону навколишнього середовища як невід'ємну частину процесу розвитку;

• задоволення потреб у сприятливому навколишньому середовищі як нинішнього, так і майбутніх поколінь;

• зменшення розриву в рівні життя між народами світу, а також між бідними і багатими в кожній країні;

• удосконалювання природоохоронного законодавства;

• відмову від моделей розвитку виробництва і споживання, що не сприяють стійкому розвитку.

Реалізувати програмні завданні передбачалось шляхом дотримання принципів стійкого розвитку:

• економічний розвиток у відриві від екології веде до перетворення планети на пустелю;

• упор на охорону природи без економічного розвитку закріплює злидні та несправедливість;

• рівність без економічного розвитку означає злиденність для всіх;

• охорона природи без права на дію стає частиною системи поневолення;

• право на дії без охорони природи відкриває шлях до колективного і такого, що стосується всіх однаковою мірою, самознищення.

За своєю суттю сталий розвиток задовольняє потреби теперішні, але не ставить під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти свої потреби, тобто сталий розвиток – соціально-економічний процес, який забезпечує високу якість довкілля і здорову економіку всіх народів світу.

48. Теоретичні аспекти сучасних глобалізаційних процесів.

Глобалізація охоплює декілька процесів: інтернаціоналізація економіки; розвиток єдиної системи світового зв'язку; зміна чи послаблення функцій національної держави; активізація діяльності транснаціональних недержавних утворень етнічних діаспор, релігійних рухів, мафіозних угрупувань тощо. Вперше використав Левітт у статті 1983: злиття ринків окремих продуктів, які виробляються багатонаціональними корпораціями.

Процеси глобалізації вивчаються сьогодні у декількох аспектах, залежно від їх передумов:

1) власне цивілізаційних універсальному характері та загальній спрямованості цивілізаційного прогресу;

2) культурних схожості проблем людського буття та наявності глобальних проблем, які потребують для вирішення діалогу культур;

3) економічних створенні єдиної світової ринкової економіки та системи вільної торгівлі;

4) політичних ідентичності політичних законів, процесів та правових норм.

Економічна наука досліджує такі напрями: фінансова глобалізація, становлення глобальних багатонаціональних корпорацій, інтенсифікація світової торгівлі та тенденція до конвергенції.

Теоретичне осмислення проблем глобалізації охоплює такі проблеми:

1. Логіка з'ясування змісту та сенсу глобалізації. Дольфюс: під впливом обміну товарами, знаннями, людьми, культурними цінностями і моральними нормами утворився спільний метапростір глобалізації, абстрагуватися від якого не може жодна держава. Цей метапростір, з 1 боку, є результатом взаємодії локальних національних територій, з іншого сам визначає особливості їх розвитку. Процес глобалізації включає дві суперечливі тенденції: 1) уніфікація та зменшення розмаїття 2) зростання розрізнень у рівнях та способах життя. Етапи глобалізації: період Великих географічних відкриттів; створення іспанської та португальської колоніальних імперій; капіталістична колонізація XIX ст. та період після закінчення холодної війни. Адд(Ізраїль), суть глобалізації у розповсюдженні механізмів ринку на всю планету.   Баді: глобалізація послаблення національної держави, перетворення на 1 із суб'єктів світових політичних процесів. Буайє:недостатність стихійних ринкових механізмів для регулювання глобалізації.

2. Потоки - Проблема оцінки фінансової глобалізації, головна риса: міжнародна грошова та фінансова нестабільність, пов'язана з 2 недоліками ринкового механізму: 1) відсутність інформаційної симетрії 2) співіснування 2 груп операторів на глобальному фінансовому ринку фундаменталістів, які ведуть економічну гру, розраховану на довгострокову стабільність, та чартистів, які, орієнтуючись на чутки і моду, вносять моменти дестабілізації.Головне завдання: віднаходження способу суміщення національного суверенітету з прогресуючою фінансовою уніфікацією.

3. Мережі. Солономос (Париж): вивчення вторгнення неурядових утворень у простір міжнародних стосунків, традиційно був заповнений державами. Мережі глобалізації: телекомунікаційні, транспортні, фінансові, діаспорні, релігійні, мафіозні та мегаполісні мережі. Вивчення передбачає:

1) дослідження цінностей і норм, які властиві громадським та підприємницьким об'єднанням;

2) прогноз впливу цих цінностей та норм на діяльність національних держав у сферах, які на даний момент знаходяться під їх контролем;

3) з'ясування ролі мереж у системі міжнародних стосунків; телекомунікаційні мережі породжують проблему суміщення технології передачі інформації на весь світ із ситуацією, коли локальний, національний та міжнародний рівні інформаційного простору існують ізольовано один від одного, а інформаційні мережі через власні формальні характеристики відсутність адміністрування, гнучку структуру створюють умови, за яких деякі види політичних систем (демократія) розвиваються швидше ніж інші (тоталітаризм).

4. Актори глобалізація передбачає участь у світових політичних процесах різного роду недержавних суб'єктів: міжнародних організацій (МВФ, Всесвітній банк), регіональних організацій, багатонаціональних корпорацій, інституційних інвесторів (пенсійних та інвестиційних фондів, страхових компаній тощо), великих міст, окремих індивідів (наприклад, Дж. Сорес).

5. Дискусії проблема наслідків глобалізації. Охоплює низку питань:

1) хто виграє від глобалізації, тобто проблему поляризації прибутків та розподілу переваг;

2) щодо потенційної регіональної чи глобальної нестабільності через взаємозалежність національних економік на світовому рівні або ж виведення частини виробництва за межі країни - локальні економічні зрушення або кризи в одній країні можуть мати глобальні наслідки;

3) можливості переходу контролю над економікою окремих країн від урядів до найбільш сильних держав, багатонаціональних корпорацій чи міжнародних організацій, що тягне за собою загрозу крайнього націоналізму, ксенофобії, екстремізму;

4) використання глобалізації з метою виправдання провалів у національній політиці держав.

Вирішення окреслених питань вбачають у:

1) накладанні на країни, що отримують найбільшу користь від глобалізації, особливого податку з метою використання надходжень від нього для надання допомоги тим країнам, які програють від глобалізації; 2) використанні т.зв. податку Тобіна невеличкого податку на валютні операції, який має обмежити дестабілізуючі валютні спекуляції й одночасно стати джерелом фінансування міжнародних організацій;

3) чіткому розмежуванні повноважень національних урядів та їх лідерів, з одного боку, та міжнародних організацій та багатонаціональних корпорацій - з іншого.

49. Концепція глобальних проблем Римського клубу.

Термін "глобальні проблеми" вперше з'явився на Заході у 60-х р. "Глобальний" = складне питання, що охоплює земну кулю і потребує негайного вирішення. Основні ознаки глобальності проблеми:

1) планетарний, загальносвітовий характер, який стосується інтересів усього людства;

2) невирішеність цієї проблеми загрожує людству регресом;

3) проблема потребує негайного вирішення;

4) для вирішення проблема вимагає колективних зусиль із боку всієї світової спільноти.

Найбільш детально глобальні проблеми висвітлені у концепції Римського клубу, де вони отримали назву "світової проблематики" невпорядковане поєднання багатьох взаємопов'язаних труднощів та проблем, які сформували непросту ситуацію, в якій перебуває зараз людство. Така проблематика відображає зростаючу взаємозалежність світу й потребує з'ясування довгострокових наслідків. Її подолання можливе лише в межах "світового рішення" узгодженої всеохоплюючої, одночасної спроби вирішити якомога більше проблем, які входять до складу "світової проблематики". "Світове рішення" —своєрідна атака на основні елементи "світової проблематики" за умови врахування можливої реакції з боку решти складових. Пріоритетними для "світового рішення" є проблеми:

1) конверсія воєнної економіки, тобто роззброєння та контроль над торгівлею зброї;

2) проблеми енергетики та потепління клімату;

3) проблеми бідності як проблеми заборгованості слабко розвинутих країн.

Концепція глобальних проблем Римського клубу акцентує увагу насоціально-психологічні аспекти:

- нігілізм на сьогодні пануючою світоглядною установкою;

- загроза тривіалізації глобальних проблем;

- труднощі формування світоглядних позицій у молоді, криза діалогу поколінь, проблема самоосвіти;

- проблема усунення можливих негативних впливів на суспільну свідомість із боку ЗМІ, інколи провокують соціальну тривогу та стрес.

У соціально-психологічному плані глобальні проблеми, зазначається у концепції Римського клубу, пов'язані з пошуком цінностей, здатних дати людині мету життя і пояснити їй сенс її існування, зі створенням нової системи цінностей як основи погляду на новий цілісний світ.

50. Геополітика та геоекономіка. Геоекономіка та проблема національної безпеки.

Геоекономіка - напрям соціальних наук, який сформувався у 90-ті рр. ХХ ст. на стику економіки та політології. У предметі Р. проглядається кілька аспектів, які об'єднують у єдиний комплекс питання економічної історії, економічної географії сучасної світової економіки та політології, конфліктології, теорії систем управління. Р. вивчає: географічний імператив, виражається в органічному зв'язку економіки і простору, у впливі кліматичних і ландшафтних особливостей на форми та закономірності господарської діяльності, політику і стратегію підвищення конкурентоспроможності держави в умовах глобалізації економіки; злиття політики й економіки у сфері міжнародних відносин, формування на даному базисі системи стратегічних взаємодій та основ глобального управління.

Геоекономічна доктрина держави має передбачати відповідь на 2 питання:

1. якою є детермінантна геоекономічна орієнтація цієї країни та пов’язані з нею переваги і ризики її входження до світової економіки

2. Яким є стратегічний ресурс держав і відповідно коридор геоекономічних можливостей.

+світсистемний аналіз.

51. Геополітична концепція мондіалізму. Ж. Атталі „Лінії горизонту”.

Французький вчений Жаком Атталі (глава ЄБРР): у сучасному світі наступила ера грошей, які є універсальним еталоном будь-якої цінності. Через те, що на всій планеті панують ринкові відносини, які ґрунтуються не лише на грошах, а й на інформаційних технологіях, та домінує ліберально-демократична ідеологія, немає сенсу вести мову про геополітичний дуалізм. Сьогодні існує єдиний однорідний світ, який базується на принципах геоекономіки. Усі країни, регіони Землі обертаються навколо міст, де є центри світових бірж, інформаційні центри, великі виробництва та корисні копалини. Ці міста та рух навколо них утворюють своєрідні економічні прос­тори, які замінюють "географічну вісь історії" Макіндера.

Такими просторами сьогодні, стали Американський простір, що вклю­чає Північну та Південну Америки у єдину фінансово-промислову зону; Євро­пейський простір – об'єднана Європа; Тихоокеанський регіон із конкуру­ючими центрами: Токіо, Тайвань, Сінгапур. Між цими трьома економічними просторами, не можуть виникнути якісь суттєві протиріч­чя, оскільки за своїм економічним та ідеологічним типами вони подібні.

Загалом, геоекомічну модель міжнарод­них відносин можна розглядати як своєрідну – зважаючи на процеси глобалі­зації – модифікацію атлантизму.

Ринковий порядок організується як єдина світова форма. Ринковий порядок пройшов у розвитку 8 форм, зараз вступив в 9. У центрі кожної форми – одне місто, серце. Тут концентрується фінансова, технічна, культурна, ідеологічна влада. Навколо серця – оточення з багатьох країн або розвинених регіонів, які купують товари, вироблені в серці. Далі йде периферія, де ще частково панує соціальна форма сили: експлуатовані регіони, що продають корисні копалини й працю серцю й оточенню, не одержуючи доступу до багатств серця.

У кожній наступній ринковій формі впроваджується більш ефективна технологія одержання енергії й організації комунікацій. Коли цей механізм починає давати збій, форма розсипається й після досить тривалого періоду безладдя виникає нова ринкова форма. Період кризи триває, поки не з'являться нові технології, нове мислення, нові відносини. Під час кризи боротьба йде також за місце країн в ієрархії: бути їм у серце, оточенні або на периферії. Сьогодні підходить до кінця криза. Усе, що відбувається в Східній Європі, уписується в цю схему. Виникає 9 ринкова форма, що відкриє довгий період достатку.

Де утвориться серце європейського простору, вирішиться в ході змагання міст на лінії від Лондона до Мілану через Брюссель і Франкфурт. Воно буде утворене там, де нація обжене інших у промисловій і торговельній мережі й систем трансєвропейських комунікацій, де одержать розвиток творчість, утворення, де найбільша соціальна згуртованість дозволить контролювати конфлікти.

Кожен простір – тихоокеанський і європейський – буде управляти своєю периферією. Периферія тихоокеанського простору незрівнянно більше перспективна (країни Азії), ніж європейського (Африка).

Поза тихоокеанським і європейським просторами залишаться Індія й Китай. За них буде йти боротьба. Індію очікує швидкий економічний ріст. Європі варто залучити до себе цю країну й не залишати її Японії. Китай вирішив проводити економічні реформи, відклавши на більш пізній строк політичні перетворення, тому його розвиток буде вповільненим.

Складається новий світ, де організуються 2 домінуючих простори, кожен з яких складається з політичного гіганта й економічного гіганта, що суперничають усередині кожного простору й борються за панування над іншим простором. Одна пара складається зі США і Японії, інша – з ЄС й СРСР, У недалекому майбутньому замість 2 ідеологічно антагоністичних блоків світ сконцентрується навколо 2 ідеологічно близьких, економічно конкуруючих просторів. Така ситуація буде для обох просторів і для всього світу більше небезпечна, ніж попередня. В остаточному підсумку, можливі конфлікти, навіть військові, між країнами двох просторів через територіальні і економічні претензії. У довгостроковій перспективі можливі також конфлікти між двома пануючими просторами, з одного боку, і експлуатованою периферією – з іншої. Рівень життя на периферії буде відставати, а спосіб життя зближатися з тим, що в центрі. Причому війна може бути розв'язана як державами, так і бандами. У цілому ми не йдемо до миру без воєн. Небезпека випливає з економічного суперництва, що підсилюється прірви в розвитку, розпаду блоків, регіональних антагонізмів. Нові засоби комунікацій можуть стати засобами війни.

52. Р. Арон про можливі образи світового уряду.

Робота "Мир і війна між націями".

Оскільки, зазначає Р. Арон у найближчому майбутньому держави добровільно не відмовляться від силовою суперництва та від застосування сили, виходом із кризи, зумовленої таким застосуваниям, може бути або світова федерація, яка носі у ново б створювалася за допомогою угод між державами, або ж світова імперія, що стверджуть ся за допомогою перемоги одного з претендентів на верховну владу. Тому світовий уряд може бути сформований або ж на базі міжнародного права й існувати у вигляді світової федерації, або ж набути ознак "вселенської імперії". Перший спосіб не можна вважати досконалим, оскільки, пише Р. Арон, міжнародне право неспроможне виключити застосування сили поза обставинами, передбаченими законом. Крім цього, міжнародне право не мас жодного верховного органу для тлумачення своїх норм чи оцінки тих чи інших фактів міжнародної політики. Другий спосіб, згідно з Р. Ароном. зумовлений поняттям суверенітету і неможливістю практичного виконання трьох, необхідних для ефективності світової організації, що базується на цьому понятті, умов. а саме: "...щоб термоядерна зброя (або еквівалентна їй) не була застосована, щоб було гарантоване справедливе відшкодування ресурсів та щоб раси, народи, нації, віри знаходили взаємопорозуміння й поважали одне одного". Якщо світова федерація передбачає мир, гарантований правом або задоволенням, і є по суті "цивілізованим чи добровільним варіантом імперії", то світова імперія - мир. встановлений державою чи блоком у спосіб усунення своїх суперників та інтеграції переможених на рівні, гарантованому монополією на насильство. Головна проблема, з якою стикається на сьогодні спроба створення світового уряду полягає у тому, що існування політичних інститутів, які мали б загальносвітову легітимність неможливе в умовах домінування культурної ідентичності як засобу легітимації влади. Звідси - певна штучність світового порядку, який не освячений "сивою давниною" і тому не спроможний належним чином здійснювати контроль над поведінкою окремих держав.

53. Великодержавність та її сценарії.

Український вчений С. Кононенко: велика держава – національний актор, зовнішньополітична дія якого впливає на стан всієї системи міжнародних відносин і здатна викликати наслідки у найвіддаленіших її регіонах. Характерні риси: