28. Характеристика окремих особистісних рис соціального працівника.

Основними особистісно-моральними якостями соціального працівника є наступні риси.

Чесність - уміння спеціаліста говорити правду, необхідні у великому й у малому.

Совість - почуття і усвідомлення моральної відповідальності за свою поведінку і вчинки перед самим собою, перед навколишніми людьми, суспільством

Справедливість - неупередженість, безсторонність, відповідність моральним і правовим нормам людських стосунків.

Тактовність - почуття міри, вміння вибрати правильний підхід до кого-небудь, делікатність у поведінці , виявляюти повагу до інших

Уважність і спостережливість — спрямованість і зосередженість на певних об'єктах при одночасному абстрагуванні від інших;.

Терпимість - здатність терпимо, поблажливо ставитися до чужих звичок, звичаїв, поглядів.

Витримка і самовладання - вияви вольових рис характеру людини, що полягає у здатності свідомо керувати власними почуттями, настроями і приводити їх у відповідність з конкретними життєвими ситуаціями.

Самокритичність - вияв творчої активності людини, показник її ідейно-політичної і громадянської зрілості, відповідальності перед суспільством.

Адекватність самооцінки - рівень судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей.

Терпіння - необхідне у повсякденній діяльності..

Комунікабельність - здатність до спілкування з іншими людьми, товариськість.

Сила волі необхідна соціальному працівнику у практичній діяльності для виконання об'єктивно необхідних дій, здатність не відступати перед перешкодами, і доводити почату справу до кінця.

Емпатія (співпереживання) - розуміння відношень, почуттів, психічних станів іншої особи - досягнення емоційного стану, проникнення у переживання іншої людини.

Творче мислення - невід'ємна характеристика соціального працівника, який у кожному конкретному випадку повинен приймати оптимальне рішення, для досягнення найвищого результату.

Якості особистості соціального працівника багато в чому визначають успіх його взаємодії з клієнтом і є необхідною умовою його професійної придатності.

29. Деонтологія соціальної роботи. Принципи деонтології соціальної роботи.

Деонтологія (з грец. вчення про належне) - розділ етики, що розглядає проблеми обов'язку, сферу належного , всі форми моральних вимог та їхнє співвідношення.

Із формуванням деонтології етика з моралі доброзичливої поведінки стала мораллю норми, оскільки норма фіксує необхідне, обов'язкове у певних максимумах, правилах. Деонтологія розглядає діяльність, переважно професійну, з точки зору належного, обов'язку і, звичайно, норми, що встановлює належну, необхідну поведінку.

Поняття «деонтологія» значно вужче поняття «професійна етика». Якщо етика розкриває суть професійного обов'язку, то деонтологія виявляє специфіку його реалізації у конкретних видах взаємовідношень. Саме в деонтології яскраво виражено співвідношення моральних і професійних компонентів у поведінці та діях спеціалістів.

Деонтологія соціальної роботи - це комплекс норм, настанов і розпоряджень про обов'язок і професійну повинність, про усі типи відповідальності соціального працівника .

Деонтологія соціальної роботи ґрунтується на принципах:

- особистої відповідальності за доручену справу як у правовому, так і в моральному відношеннях;

- компетентності спеціаліста;

- раціонального підходу до вирішення поставлених задач;

- відповідності повноважень та відповідальності;

- правової регламентації діяльності;

- підзвітності;

- ініціативи та творчого підходу;

- організованості та дисципліни;

- контролю та перевірки виконання;

- критичного підходу до оцінки діяльності, можливостей своїх та клієнта;

- довір'я та свободи дій;

- заохочення та покарання тощо (5, 140).

Деонтологія безпосередньо пов'язана із професійним обов'язком. Обов'язок - це перетворення вимог моральності, загальних для багатьох людей, у особисте завдання людини, сформульоване стосовно її становища і ситуації, у якій вона перебуває у даний момент.