67. Суб’єкти та принципи правозастосування

-законність — означає, що при вирішенні конкретної справи правозастосувач повинен діяти відповідно до точного змісту норми права, яку він застосовує, у межах своєї компетенції, суворо дотримуватися процедури розгляду справи. При цьому правозастосовчий орган повинен діяти за принципом — дозволено робити лише те, що передбачено в законі;

-обґрунтованість — означає, що правозастосовчі акти повинні бути мотивованими. Значною мірою ця вимога збігається з вимогою законності. Наприклад, необґрунтоване порушення кримінальної справи одночасно є і порушенням законності. Але можна розглядати ці вимоги і як протилежні. Можна керуватися законністю формально, не враховуючи конкретні обставини, що призведе до негативних наслідків. Це свідчить про необхідність у кожному випадку керуватися двома вимогами одночасно. Законні дії правозастосувача передбачають передусім знання норм права, правильне їх тлумачення і точне дотримання, у той час як обґрунтовані рішення вимагають вивчення конкретних фактів, обставин. Уже тільки тому вимоги прийняття обґрунтованого правозастосовчого акта набувають самостійного значення;

-доцільність — це відповідне співвідношення між метою, яка міститься в нормі права, і діяльністю суб'єкта з реалізації цієї норми. Доцільність у праві — це відповідність діяльності органів і осіб у рамках закону конкретним умовам місця і часу, вибір оптимального шляху здійснення норми в конкретній життєвій ситуації. Норма права носить загальний характер і не може передбачати всієї різноманітності конкретних випадків, але вона дає можливість виконавцю врахувати їх. Норма, як правило, передбачає межі вирішення справи за розсудом. Правозастосувач у рамках норми повинен обрати рішення, яке є найбільш правильним щодо цілі норми. Доцільність у застосуванні не має протиставлятися законності й обґрунтованості;

-справедливість — норми права, які ґрунтуються на справедливості, передбачають застосування рівної міри до юридично однакових дій людей. Але цього замало, необхідним постає врахування індивідуальності (особи, обставин і т. ін.). Реалізація цього відбувається на рівні правозастосування.

69. Види правозастосовних актів

Види актів застосування норм права класифікуються за різними критеріями.

За формою зовнішнього вираження:

1) письмовий акт (таких більшість). Письмовий акт може бути, як мінімум, двох видів:

а) окремий документ (вирок суду);

б) резолюція за матеріалами справи (затвердження прокурором обвинувального висновку);

2) усний акт (виклик понятих);

3) конклюдентний акт — акт дії (наприклад, застосування працівниками міліції табельної зброї або застосування жестів міліціонером-регулювальником дорожнього руху).

За способом прийняття:

1) колегіальні;

2) одноособові.

За суб'єктами прийняття:

-акти парламенту;

-акти глави держави;

-акти виконавчих органів;

-рішення загальних судів;

-акти арбітражу;

-акти нотаріату;

-акти прокурорського нагляду;

-акти місцевих (муніципальних) органів влади;

-акти керівників підприємств, військових частин тощо;

-акти уповноважених органів громадських організацій тощо. Акти застосування норм права приймаються практично всіма органами держави.

За юридичною формою:

-укази;

-постанови;

-розпорядження;

-накази;

-ухвали (суду та ін.);

-протести, подання, розпорядження, вироки, рішення.

За функціями у правовому регулюванні (або функціями права):

1) регулятивні -- офіційно підтверджують або визначають права та обов'язки сторін, викладені в диспозиції регулятивних норм (наприклад, свідоцтво про реєстрацію шлюбу);

2) охоронні — встановлюють міру юридичної відповідальності відповідно до санкції охоронних норм (наприклад, квитанція про сплату штрафу).

За галузевою належністю:

1) кримінально-правові;

2) адміністративно-правові;

3) цивільно-правові та ін. (крім процесуальних). За юридичними наслідками:

1) правовстановлюючі (про призначення директора, про присвоєння звання);

2) правоконстатуючі (свідоцтво про шлюб; свідоцтво про смерть);

3) правоприпиняючі (протест прокурора з приводу незаконного виселення громадянина)

4) правозмінюючі (заміна арешту підслідного на підписку про невиїзд);

5) правоскасовуючі (винесення судом рішення про ліквідацію акта, про втрату ним юридичної сили).

За значенням у юридичному процесі:

- основні акти, що містять завершене рішення у справі (вирок, рішення суду);

- допоміжні акти, що забезпечують прийняття основних актів (постанова і порушення кримінальної справи).

За характером індивідуальних велінь (розпоряджень):

-дозвільні

-зобов'язуючі

-заборонні