86. Поняття і функції правосвідомості

Правосвідомість — це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов'язаної з правом.

Ключовий пункт правосвідомості -- усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини і оцінка чинного права з погляду його відповідності загальнолюдським цінностям, що знайшли закріплення в міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки виражає ставлення індивіда до правової дійсності, а й спрямовує її на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.

Функції правосвідомості — це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Правосвідомість елемент правової системи, поєднані з її іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практикою, правовою культурою тощо.

Основні функції правосвідомості:

1) когнітивна (пізнавальна, інформаційна) — припускає знання права, поінформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм; без інформації про закон не може бути і ставлення до нього.

Відзначимо, що правова інформація — це сукупність документованих або публічно проголошених відомостей про право, його систему та джерела реалізації, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними, їх профілактику та ін.

Джерела правової інформації: документовані юридичні акти і правові принципи (конституція, законодавчі і підзаконні акти, міжнародні договори і угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти). повідомлення преси, телебачення, радіо, публічні виступи та інші засоби інформації з правових питань («Офіційний вісник України», газети «Голос України», «Урядовий кур'єр», «Юридичний вісник України», телерадіоканал «Право» та ін.);

2) правостворююча (ціннісна, емоційна) — припускає ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне. Ця функція свідчить про те, що нормативно-правові акти виступають як зовнішнє вираження правосвідомості суспільства і законодавчих органів держави;

3) регулююча (настановна) — припускає співвідношення поведінки людей з чинною в суспільстві системою правових розпоряджень; мотиви і настанови стосовно поведінки, врегульованої правом — відповідно до правових дозволень і заборон.

87. Поняття і функції правової культури

Правова культура — це сукупність правових знань та цін ностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством стано вища у правовій сфері, правильне розуміння приписів норм права та свідоме виконання їх вимог.

Основними показниками рівня правової культури вважають:

1) досягнення якісного стану юридичної охорони та захисту прав і свобод людини і громадянина;

2) ступень впровадження у практику суспільного і державного життя принципів верховенства права і закону;

3) рівень правосвідомості громадян та посадових осіб, тобто сту пень засвоєння ними цінностей права, знання права, їх переко наності діяти згідно вимог правових приписів;

4) якість системи законодавства, яка характеризується науковою обґрунтованістю, демократичною і гуманістичною спрямованіс тю, справедливістю, відсутністю прогалин і внутрішніх супере чностей правових приписів, використанням оптимальних мето дів і способів регулювання правових відносин тощо;

5) стан законності у суспільстві, тобто закріплення вимог законно сті у системі законодавства, реальність їх здійснення, а також функціонування у державі системи правової освіти та правового виховання населення;

6) рівень ефективності роботи правозастосовних, зокрема, правоо хоронних органів та їх посадових осіб;

7) стан розвитку юридичної науки, залучення вченихюристів до розробки проектів нормативноправових актів і удосконалення їх змісту, програм боротьби зі злочинністю тощо, застосування передового правового досвіду інших країн.

Правова культура у повсякденному житті виконує одночас но декілька функцій, а саме:

1) пізнавальну, яка спрямована на оволодіння людиною правови ми знаннями та правовим досвідом попередніх поколінь з метою їх застосування у практичній діяльності та повсякденному житті;

2) регулятивну, яка спрямована на забезпечення ефективного фу нкціонування всіх елементів правової системи та відповідність поведінки людини правовим приписам на підставі отриманих правових знань і сформованих власних правових переконань;

3) ціннісно-нормативну, яка спрямована на визначення рівня роз витку чинного законодавства, стану законності і правопорядку в державі при оціночному ставленні людини до різних фактів пра вової дійсності шляхом зіставлення з відповідними правовими цінностями;

4) комунікативну, яка спрямована на забезпечення спілкування людей у юридичній сфері, дає їм змогу на підставі набутих знань та досвіду зорієнтуватися у правовому просторі з метою забез печення безконфліктного співіснування з іншими людьми;

5) виховну, яка спрямована на забезпечення свідомого та поважно го ставлення людини до вимог чинного законодавства, форму вання у неї правових якостей та загальнолюдських цінностей, активізації процесів самовиховання.

Отже, функції правової культури передбачають збереження ду ховних цінностей у галузі права і їх засвоєння майбутніми покоління ми, постійне підвищення рівня правової свідомості населення.