35. Ознаки і будова фітоценозу

Фітоценозами називаються рослини в природі дуже рідко ростуть поодиноко, звичайно вони входять до складу особливих комплексів. В.М.Сукачов рахував, що ознаками фітоценозу є фітоценотичні відношення (відношення між рослинами) і існування фітоценотичного середовища.вважається первинною ознакою фітоценозу – створення фітосередовища, а вторинною – наявність фітоценотичних відношень. В цілому будова фітоценозу визначається:

• флористичним складом;

• складом популяцій різних видів;

• значенням різних видів у фітоценозі;

• горизонтальним і вертикальним розміщенням рослин;

• особливостями сезонних і річних ритмів розвитку.

Флористичний склад визначає особливості та зовнішній вигляд фітоценозу, а його дослідження це основа фітоценотичних досліджень.

В природі зустрічаються складні, багатовидові фітоценози, кількість видів в яких може сягати 100 шт. і більше. Дуже рідко зустрічаються прості фітоценози, які складаються з одного або двох видів, і як правило, з нижчих рослин. Одновидові фітоценози ботаніки називають колоніями.

Кількість видів, що входить до складу фітоценозу називається видовим флористичним багатством. Це повний список рослин.

Кількість видів в даному фітоценозі на одиниці площі (1 м² або 100 м²) – називається видовою насиченістю фітоценозу.

Під структурою рослинного угруповання розуміють розподіл надземної та підземної маси рослин в просторі та часі. В такому випадку структура фітоценозу складається із слідуючи елементів: надземна та підземна ярусність, синузіальність, консортивність, мозаїчність фітоценозу, як виявлення особливостей структури в просторі і зміні фенологічних фаз і аспектів, як виявлення структури у часі.

38. Класифікація життєвих форм Серебрякова і.Г.

Російський вчений І.Г. Серебряков (рис. 58)в основу класифікації життєвих форм за морфологічними ознаками поклав – тривалість життя всієї рослини і її скелетних пагонів. Відмінності між такими життєвими формами як

• дерева;

• кущі;

• кущики;

• напівкущі;

• напівкущики;

• трав’янисті рослини,

окрім різного ступеня одеревеніння їх стебел полягають ще в тривалості життя і характері зміни скелетних пагонів в загальній системі тих же пагонів.

Дерева мають чітко виражений стовбур, який росте інтенсивніше всіх інших пагонів і зберігає більш-менш вертикальне положення. Виділяються дерева першої величини – висотою 26-40 м (дуб, липа, сосна, ялина), другої величини – висотою 15-25 м (груша, черемха, горобина), третьої величини – висотою від 7 до 15 м (яблуня, клен, татарський) і низькі дерева – висотою 5-7 м. Тривалість життя дерев в декількох десятків до декількох сотень і навіть тисяч років.

Дерево, як життєва форма, найбільш поширене у сприятливих для існування умовах. Статистичні підрахунки виявили, що самий високий відсоток дерев у флорі вологих тропічних лісів (в Амазонській провінції Бразилії до 88 %), а в тундрі, пустелях та високогір’ї вони відсутні. У тайзі помірної холодної зони дерева складають 10 – 12 від загальної кількості видів.

Кущі мають деревну надземну частину, але у них відсутній головний стовбур. Пагоноутворення у кущів починається від землі, тому утворюється декілька тонких стовбурців. По мірі відмирання стовбурців на периферійній частині куща з’являються нові. Тривалість життя куща може бути в декілька сотень років, але кожен стовбурець живе 10-40 років. висота куща не переважає 4-6 м (барбарис, ірга, шипшина, смородина).

Дана життєва форма сформувалася у процесі еволюції під дією кліматичних умов, участь в яких приймали зимові дощі та сухе, жарке літо. Незважаючи на те, що кущі представлені всюди (райони їх поширення значно ширші ніж у дерев), найбільшу роль вони грають у створенні фітоценозів аридного клімату тропічних зон і тепло-помірних зон північної та південної частин Землі. У цих регіонах кущі грають едифікаторну роль рослинних угрупувань.

Велика чисельність місць зростання кущів, визначила відмінності у зовнішньому вигляді цих рослин, у способах їх наростання і формування крони. У деяких видів сухих районів, кущова форма створюється лише за рахунок бокових пагонів, що частіше відходять від нижньої наземної частини стовбура (терен, степова вишня). Дуже чисельна група кущів, у яких стовбури утворені шляхом галуження у підземній частині рослини (шипшина, калина, бузина, бруслина, ліщина).

Кущики характеризуються тим же способом пагоноутворення, що й кущі, але вони більш низькорослі і мають меншу тривалість життя скелетних пагонів – 5-10 років. За звичай вони не перевищують висоти 20 – 30 см і лише у рідких випадках піднімаються над землею на 60 – 80 см. Найбільше екологічне значення кущиків проявляється у не сприятливі періоди рокую коли їх пагони прикриті снігом. Під захистом снігу кущики у тундрі та на високогір’ях виходять за межы ареалів дерев та кущів. Вони широко поширені у тундрі, горах, на сфагнових болотах, під наметом хвойних порід (чорниця, брусниця, буяхи, журавлина, вереск).

Напівкущі та напівкущики мають і пагони, які у нижній частині зостаються багаторічними і вкриваються пробкою, а у верхній частині є однорічними і взимку відмирають. Тривалість життя скелетних пагонів – 5-8 років. Дані рослини характерні для пустель (полин, солянки).

Трав’янисті рослини – не мають одеревенілих пагонів і надземна частина яких, частіше відмирає під кінець вегетаційного періоду. Трави бувають – однорічні, дворічні та багаторічні. У однорічних трав розвиток з насіння до насіння відбувається на протязі одного року (пшениця, бобові, лобода). після дозрівання насіння рослини відмирають. Дворічні рослини завершають той же життєвий цикл за 2 роки – за перший рік формується розетка листків, за другий – квітконесучий пагін (морква, буряк, редька, лопух, капуста). У багаторічних рослин надземний пагін живе один вегетаційний період. після дозрівання насіння він відмирає, але бруньки відновлення зберігаються або на рівні землі, або під землею (пирій, осот, мати-й-мачуха).

Сукуленти – форми рослин, які мають соковиті листки або стебла, в паренхімі яких нагромаджується багато води. До сукулентів відносяться види родини кактусових (кактуси, опунції), амарилісових (агави), лілійних (алое). Більша частина рослин даної життєвої форми поширена у пустелях Африки, Центральної та Південної Америки. У флорі України із сукулентів ростуть рослини з родини товстолистих – очиток, молодило. У сукулентів дуже розгалужена коренева система, яка розміщена у верхніх горизонтах грунту. Рослини добре переносять посуху завдяки запасам у тканинах води та низькому осмотичному тиску. Сукуленти добре розмножуються вегетативно.

Ліани – форми, які мають довгий стебел (одеревенілий чи трав’янистий) і яким необхідні для утримання опори (хміль, в’юнок польовий, лимонник, виноград). Це рослини, пагони яких не здатні постійно зберігати вертикальне положення і які використовують інші рослини як опору для того, що б підняти свій асиміляційний апарат і квітки над грунтом в умови сприятливого освітлення. У цих рослин чітко виражений негативний геотропізм (здатність пагона рости вгору) і вони дуже швидко ростуть в довжину. За деякими даними виноград у Середній Азії здатний за вегетаційний період досягти в довжину 25 – 30 м. Такому інтенсивному росту в довжину не відповідає швидкість росту в товщину. Тому ліана необхідна опора. Серед ліан є деревовидні та однорічні рослини.

Ліани широко поширені у рослинному покриві Землі. Вони відсутні лише у полярних і альпійських областях, а також у пустелях і степу де кліматичні умови несприятливі для утворення довгих пагонів. Але найбільшого поширення ліани набули у тропіках, де за деякими даними зростає 90 % цих рослин. Більша частина деревинних ліан зростає у вологих тропіках та мусонних лісах, а у сухих тропіках – ліани з тонкими пагонами, частіше трав’янисті.

Рослини–подушки – приземисті форми у вигляді щільних подушок. Пагони та несучі листки – багаторічні, а пагони, на яких з’являються квіти, на зиму відмирають. Рослини-подушки бувають багаторічними, трав’янистими, рідко деревними. Вони мають ледве помітну головну вісь, чисельні, радіально або поверхами розташовані бокові пагони, вершини яких утворюють щільну, рівну поверхню (рис. 59). Живі ростучі пагони і листки знаходяться на поверхні подушки, а внутрішній об’єм заповнений рослинними рештками, які утворюють своєрідний субстрат для утворення додаткових коренів. Дуже характерною рисою даних рослин є сильно розвинутий, довго функціонуючий головний корень. Вони поширені в дуже несприятливих умовах життя, де вільний доступ сонячного світла тормозить ріст пагонів (тундра, високогір’я, пустелі, скелі). Життєва форма рослин-подушок – це форма пристосування рослин до умов, які характеризуються максимально негативними кліматичними умовами, а самі рослини являють собою форми багаторічних рослин, що досягають при великій тривалості життя найменших розмірів.