11. Установчі документи суб’єктів господарювання.

Установчі документи можна визначити як юридичні документи, в яких виражена воля кількох осіб спільно створити юридичну особу, наділити її майном у формі внесків учасників, визначається правовий статус юридичної особи, взаємовідносини учасників з нею, а також відносини учасників між собою в процесі управління юридичною особою та отримання результатів від її діяльності.

Склад установчих документів юридичних осіб обмежений загальними і спеціальними вимогами закону. Загальні вимоги полягають у тому, що якщо інше не вказане в законі, установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його створення або засновницький договір. Статут і положення як установчі документи застосовуються лише у випадках, вказаних у законі. Зокрема, на підставі статуту діють підприємства, якщо інше не передбачено в законі (ч.З ст. 62 ГК України). Спеціальні вимоги закону відносно установчих документів юридичних осіб поширюються на окремі організаційно-правової форми господарювання. Наприклад, Законом «Про кооперацію» від 10.07.2003 р. передбачено, що кооперативні об'єднання діють на підставі засновницького договору і статуту.

Залежно від організаційно-правової форми юридичних осіб можна систематизувати склад необхідних установчих документів:

— статут (для акціонерних товариств, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, кооперативів, підприємств колективної власності, державних і комунальних унітарних підприємств, концернів, консорціумів, установ освіти і охорони здоров'я, благодійних організацій, об'єднань співвласників багатоквартирного будинку, політичних партій, громадських і релігійних організацій);

1) засновницький договір (для повних і командитних товариств, корпорацій);

2) статут і засновницький договір (для асоціацій, кооперативних об'єднань і фермерських господарств);

3) установчий акт (для установ, що створюються в порядку ст. 83 ЦК України);

4) положення (для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, відособлених підрозділів юридичних осіб).

Зміст установчих документів складають положення, які умовно можна розділити на три групи:

а) загальні положення, обов'язкові для певних груп суб'єктів господарювання (господарських товариств, банків, фондових бірж та ін.);

б) специфічні положення, обов'язкові для окремих видів суб'єктів господарювання в межах певних груп (товариство з обмеженою відповідальністю, повне товариство);

в) інші положення на розсуд засновників за умови, що ці положення не суперечать чинному законодавству.

В установчих документах мають бути вказані найменування і місцезнаходження юридичної особи, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків і збитків, умови його реорганізації і ліквідації, якщо інше не передбачене законом.

Установчі документи господарського товариства повинні містити також відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, ' склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товари¬ства і порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, за якими необхідна одноголосність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені законом (ст. 82 ГК України).

Статут — акт, що визначає правове положення підприємства, повинен містити відомості про найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління й контролю, їх компетенцію, порядок ухвалення ними рішень, порядок та умови реорганізації і ліквідації суб'єкта госпо¬дарювання, відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми юридичної особи, а також інші відомості, що не суперечать законодавству України.

Статут акціонерного товариства повинен містити також відо¬мості про види і вартість акцій, що випускаються, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, які купуються засновниками і наслідки невиконання зобов'язань щодо викупу акцій.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю повинен містити також відомості про розмір частки кожного з учасників, розмір, склад і порядок внесення ними внесків. Статутом може бути встановлений порядок визначення розміру часток учасників у разі зміни вартості майна, внесеного у статутний фонд, і додаткових внесків учасників.

У статуті виробничого кооперативу визначаються найменуван¬ня, місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок вступу, виходу, підстави і порядок виключення з нього, права й обов'язки членів, органи управління і контролю, їх компетенція, порядок утворення майна кооперативу і розподілу доходу (прибутку), умови реорганізації і припинення діяльності, а також інші положення, пов'язані з особливостями діяльності кооперативу, які не суперечать законодавству України.

У статуті сільськогосподарського виробничого кооперативу, окрім вищезгаданого, закріплюються порядок визначення розміру і поря¬док внесення вступного внеску і паю, формування неподільного й ін¬ших фондів, форми трудової участі, оплати праці членів кооперативу і форми господарської участі членів кооперативу, співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на пай.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 7 ГК України у визначених законом випад¬ках замість статуту приймається положення. Зокрема, положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів у випадках, визначених законом. Положенням визначається також структура і порядок діяльності структурних підрозділів підприємств.

Засновницький договір — це спосіб організації суб'єктів підпри¬ємницької діяльності за допомогою угоди про узгодження і взаємні дії в управлінській і майновій сферах.

Правова природа засновницького договору дотепер є предметом дискусій, оскільки деякі автори вважають його різновидом до¬говорів про спільну діяльність (наприклад, В. Луць виділяє два види спільної діяльності: 1) без створення юридичної особи; 2) із щк створенням юридичної особи), а інші — окремим видом договорів Ж: про створення юридичної особи. Деякі автори вважають, що ГК України дає підстави для висновку про об'єднання обох цих точок зору в концепції Кодексу.

Слід враховувати, що на сьогоднішній день сфера застосування засновницького договору значно звужена, в порівнянні із законо¬давством, що діяло до прийняття ГК і ЦК України. Зокрема, заснов¬ницький договір вже не є обов'язковим установчим документом для акціонерного товариства, товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю.

Засновницький договір покликаний визначити порядок і умови узгодженої діяльності засновників повного і командитного това¬риства, асоціацій і корпорацій. У ньому засновники визначають порядок спільної діяльності при створенні юридичної особи, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління й участі в його діяльності, інші умови господарювання в рамках закону, в т.ч. порядок припинення діяльності.

Засновницький договір повного і командитного товариств пови¬нен також визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними внесків. Щодо вкладників командитного товариства, то в заснов¬ницькому договорі вказуються тільки сукупний розмір їх частки в майні товариства і розмір, склад і порядок внесення ними внесків.

Особливістю завновницького договору слід визнати його спеці¬альний часовий характер, оскільки він набирає чинності з моменту підписання його засновниками, а не з моменту реєстрації, і дія його не втрачається після вибуття учасника з товариства або внесення запису про припинення підприємства. Тільки таким чином можна пояснити встановлене ч. З ст. 124 ЦК України правило про те, що учасник повного товариства, який вибув із товариства, відповідає за зобов'язаннями товариства, що виникли до моменту його вибут¬тя, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.

Слід відрізняти засновницький договір від звичайних цивільно- правових договорів. Основна відмінність — даний документ має організаційно-управлінську природу (закріплюючи внутрішньоорганізаційні питання діяльності підприємства і порядок управління ним), на відміну від майнової природи цивільно-правового договору.

Від договору про спільну діяльність засновницький договір від¬різняється тим, що в результаті укладення останнього створюється нова юридична особа. Крім того, з договору про спільну діяльність виникають відносини спільної часткової власності учасників на створене або придбане ними майно (включаючи отримані доходи). Внаслідок укладення засновницького договору такого не відбува¬ється, оскільки власником майна стає створена засновниками нова юридична особа.

Установчий акт — рішення про створення установи в порядку гл. 7 ЦК України. Особливістю установи за ЦК України є те, що нею є організація, створена засновниками, які не беруть участі в

управлінні нею, шляхом об'єднання їхнього майна для досягнення певної мети за рахунок цього майна (ст. 83 ГК України). Це накладає свій відбиток на особливість змісту установчого акта, який повинен містити мету створення установи, склад майна, що передається за¬сновниками, структуру управління установою.

Водночас слід враховувати, що згідно з ч. З ст. 83 ЦК України особливості окремих видів установ визначаються законом. Напри¬клад, установи охорони здоров'я діють на підставі статуту згідно зі ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я.

Відповідно до ст. 57 ГК України установчим документом також може бути рішення засновників. Наприклад, при заснуванні командитного товариства одним повним учасником замість заснов¬ницького договору підписується одноосібна заява (меморандум).

Установчі документи не можна плутати з договорами про заснування юридичних осіб, які не названі законом як обов'язкові засновницькі документи юридичної особи. Такі договори засновників не підлягають обов'язковій реєстрації на відміну від установчих документів. Так, ст. 142 ЦК України встановлює, що у разі створення ТОВ його засновники при необхідності можуть визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства в договорі, який встановлює порядок заснування товариства, розмір статутного капіталу, частку в статутному капіталі кожного з учасників, строки і порядок внесення вкладів та інші умови. Аналогічні правила встановлені ст. 153 ЦК і ст. 81 ГК України для договору про заснування акціонерного товариства.

Дія даного договору про установу юридичної особи може виявитися лише за умови, що юридична особа не буде створена. Можна поставити питання: чи спричинить порушення або визнання недійсним договору засновників, не названого законом як установчий документ, припинення державної реєстрації створеного суб'єкта господарювання — юридичної особи? На дане питання слід дати негативну відповідь. Адже підписання установчих документів юридичної особи, що пройшли державну реєстрацію, фактично означає згоду на припинення раніше існуючих домовленостей. В даному випадку в наявності новація, що підлягає застосуванню за аналогією зі ст. 604 ЦК і ст. 202 ГК України.