23. Поняття та склад збитків, що підлягають стягненню за господарські правопорушення.

Суть цієї санкції відбита в ст. 224 ГК України, яка передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками в цьому разі розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втра­та або пошкодження Ті майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотриманні правил здійснення господарської ді­яльності іншою стороною.

Як правило, стягнення збитків не є майновою санкцією завчасно визначеного розміру (хоча сторони і можуть його заздалегідь пого­джувати згідно з ч. 5 ст. 225 ГК України). Саме з цим пов'язується універсальність її застосування в горизонтальних і у вертикальних відносинах, в договірних і в позадоговірних зобов'язаннях. Будучи закріпленою в законі, така санкція не потребує договірного встанов­лення. Тим часом це непроста в застосуванні форма господарсько- правової відповідальності: складно довести факт заподіяння збитків і їх розмір (збитки можуть виникнути через значний проміжок часу, відсутня досконала методика розрахунку розміру збитків); необхідно довести наявність всіх чотирьох елементів складу право­порушення — протиправну поведінку особи, що заподіяла збитки, їх наявність, склад і розмір, причинний зв'язок між протиправною

поведінкою і заподіяними збитками, вину порушника (якщо інше не передбачене законом або договором).

Зокрема, ст. 225 ГК передбачає, щодо складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

• вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

• додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єк­там, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитки внаслідок порушення зобов'язання іншою стороною;

• неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, що зазнала збитки, мала право розраховувати у разі належного ви­конання зобов'язання другою стороною;

• матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, перед­бачених законом.

ГК України виходить із загального правила про повне відшко­дування збитків. Виняток з цього правила може бути передбачено законом або договором. ГК України допускає затвердження Кабінетом Міністрів Укра­їни методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання. Наприклад, така методика встановлена Постано­вою КМУ «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству» від 05.12.96 р. Склад збитків, які підлягають відшкодуванню у внутрішньо­господарських відносинах, визначається відповідними суб'єктами господарювання — господарськими організаціями з урахуванням специфіки їхньої діяльності.

У ст. 226 ГК України визначаються умови і порядок відшкоду­вання збитків у сфері господарювання.

Зокрема, не підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні право­мірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання.

При невиконанні зобов'язання про передачу індивідуально- » визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відбирання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або відшкодування збитків. При невиконанні зобов'язання виконати певну роботу (надати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу само­стійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачене законом або зобов'язанням, і вимагати відшкодування збитків, заподіяних невиконанням зобов'язання. У разі заподіяння збитків одночасно декількома учасниками господарських відносин кожен з них зобов'язаний відшкодувати збитки суб'єктові, якому заподіяні збитки, в солідарному порядку відповідно до вимог ЦК України та інших законів. Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав не тільки мають право, але і зобов'язані вжити заходи щодо стягнення збитків у порядку регресу з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог за­конодавства про працю. Особливі правила передбачені в ст. 229 ГК України для відшко­дування збитків у разі порушення грошових зобов'язань. Учасник господарських відносин у цьому разі не звільняється від відповідаль­ності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати потерпілому збитки, а також сплатити штрафні санкції. У ст. 625 ЦК розмір відповідних збитків спеціально визначений — інфляційні втрати і три проценти річних від суми боргу, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Для негрошових господарських зобов'язань закон передбачає загальне правило про те, що сплата штрафних санкцій зменшує розмір збитків.