2.Дайте оцінку адміністративної реформи Володимира Великого

Володимир був видатним реформатором, будівником держави. Саме в роки його князювання завершується в загальних рисах формування давньоруської державності. Щоправда, літописці мало пишуть про цей бік діяльності Володимира, й історикам доводиться реконструювати ті чи інші державотворчі дії князя, виходячи зі скупих і розрізнених згадок джерел.Розгортаючи широку програму реформ, князь мав на меті посилити великокняжу владу. Передусім він зосередився на зміцненні адміністративної влади, спрямованої на ліквідацію племінних княжінь і запровадження нового адміністративного поділу країни на уділи — землі довкола найбільших міст. Таких уділів було вісім: Тмутаракань, Муром, Ростов, Новгород, Полоцьк, Турів, Псков і Володимир-Волинський. Південна Руська земля з центром у Києві перебувала під безпосереднім керівництвом Володимира. Міста, в які Володимир послав намісниками своїх синів, було обрано не випадково. Здебільшого вони були розташовані на окраїнах держави, потребували особливого захисту від зовнішньої агресії. У міста в середині країни (Чернігів, Переяславль, Любич) нікого зі своїх синів Володимир не послав. У цих рішеннях Володимира простежувалась тенденція до створення великокняжого домену, факт існування якого в Давній Русі піддається сумніву.Адміністративна реформа зовсім не означала, що держава поділилася на удільні князівства. Навпаки, державна єдність Русі зміцніла. Сини Володимира були не князями, а лише намісниками князя, повністю залежними від верховного володаря, і цим принципово відрізнялись від своїх попередників — племінних князів і старійшин, які спиралися на місцеві сили, ресурси й традиції, протидіючи централізації країни. Отже, Володимир утвердив династичну ідею, за якою тільки його нащадки мають володіти руською державою, яка на той час відігравала консолідуючу роль. Унаслідок адміністративної реформи основними містами держави управляли, збираючи данину і здійснюючи судочинство, намісники київського князя, які мали в підпорядкуванні чиновників нижчого рангу. Вони заправляли справами у волості. Все це сприяло консолідації, хоч і відносній, державної території, зміцненню рубежів Русі.

3.Дайте оцінку військової реформи Володимира Великого

Військова реформа була спрямована як на посилення обороноздатності країни, так і на зміцнення особистої влади великого князя. Джерела постійно й настійливо підкреслюють, що Володимир цінував, беріг і пестив своїх дружинників. З цією метою київський літописець наводить явно легендарне оповідання такого змісту. Якось, дружинники почали ремствувати, будучи невдоволені своїм князем: «Горе головам нашим: дав він нам їсти дерев'яними ложками, а не срібними». Почувши про це, Володимир звелів викувати срібні ложки, мовивши так: «Сріблом і золотом не знайду собі дружини, а з дружиною добуду і срібло, і золото, як мій дід і батько мій з дружиною дошукались золота й срібла».Ця розповідь, поза сумнівом, походить з воїнського, дружинного епосу. Безумовно, дружинні традиції й звичаї ще багато важили в суспільно-політичному житті Київської Русі кінця Х ст. Але в тому й полягає історична вага постаті Володимира, що він, народжений від князя-дружинника, був людиною вже нової доби, керівником започаткованої ним ранньофеодальної монархії. Суть військової реформи полягала у ліквідації «племінних» військових об’єднань і злитті військової системи з системою феодального землеволодіння. Володимир активно роздавав «мужам лучшим» земельні володіння у прикордонних районах Русі, зобов’язуючи їх до військової служби. Ця реформа мала кілька важливих наслідків: вона дала змогу надійно укріпити південні рубежі від нападів кочівників; сформувати боєздатне, віддане князю військо; створити нову, або молодшу, знать-дружину, цілком залежну від великого князя, яка стала своєрідною противагою місцевому боярству. Володимир усвідомив необхідність та ініціював проведення правової реформи. У «Повісті временних літ» йдеться про те, що він думав і про ратні справи, і про «устав земний»; про діяльність київського князя в сфері державного будівництва, про вироблення закону, який би регулював суспільно-правові відносини в державі. Реформаційний доробок великого князя включає і запровадження нового зведення законів усного звичаєвого права, названого літописцем «Уставом земляним», який надалі ліг в основу першого на Русі писаного зібрання юридичних норм — «Правди Ярослава» (1016 р.). Цим він продовжував політичну лінію, намічену «уроками» й «уставами» Ольги щодо зміцнення влади над общинниками-данниками, які жили на землях, що вважалися власністю київських князів, тобто державними. Передбачалося й улаштування вотчинного господарства на землях, які перейшли в двірцеву князівську власність.