19.Піднесення міжнародного авторитету Київської Русі в період князюванняВолодимира Мономаха

Уже впродовж нетривалого часу правління Мономаха його великокняжу владу визнали практично всі князі. Не порушуючи принципу, виробленого Любецьким з'їздом, — "каждо да держить отчину свою", — Володимир Мономах прибрав до рук удільних володарів і створив умови, які зобов'язували їх до покори'. Окремі спроби непокори рішуче придушувалися. Так, у 1116 р. проти мінського князя Гліба Всеславича, котрий напав на Туровщину і спалив Слуцьк, Володимир пішов військовим походом, у якому взяли участь дружини Давида Святославича, синів його брата Олега, смоленського князя В'ячеслава та інших синів Мономаха. Гліб запросив миру і пообіцяв в усьому коритися великому князю. Коли ж у 1119 р. Гліб порушив своє слово, Володимир відібрав у нього Мінськ, а його сім'ю вивіз до Києва. Так само рішуче повівся Мономах і щодо Ярослава Святополковича, який висловив невдоволення з приводу переводу з Новгорода до Білгорода Мстислава Володимировича. Оцінивши акт Мономаха як намір застосувати тепер до Києва право вотчини і передати його своєму сину, Ярослав, звичайно, не міг цьому не спротивитись. Він і до 1117р. не підтримував дружніх стосунків з Мономахом, котрий перехопив у нього стіл, а після того, як прибув на південь його тесть, відкрито заявив протест. Але Мономах вирішив покінчити з претензіями Ярослава — зібравши значні сили, куди ввійшли полки Давида Святославича, Володаря і Василька Ростиславичів, підійшов до Володимира і взяв його в облогу. Два місяці Ярослав утримував місто, але врешті змушений був просити миру і обіцяти Мономаху надалі не порушувати васальної залежності. Слова свого, як часто бувало в подібних випадках, Ярослав не дотримав. У 1118 р. він навіть почав підготовку походу на Київ. Розуміючи, що волинським полкам не під силу таке завдання, Ярослав відправляється до Польщі і Угорщини просити військової допомоги. Ця чергова помилка коштувала Святополковичу і того стола, який він мав. Скориставшись його відсутністю, володимирські бояри відступилися від Ярослава і запросили до себе князем спочатку Романа, а після його швидкої смерті іншого сина Мономаха — Андрія. Так Волинь виявилась у тісній єдності з Київщиною та іншими землями Русі під управлінням роду Мономаха.Успіхи об'єднавчої політики Мономаха позитивно впливали на внутрішній розвиток всієї країни. Зосередження в одних руках великого водного шляху від Чорного до Балтійського моря сприяло значному збільшенню обсягів міжнародної торгівлі Русі і стимулювало тісніше економічне єднання всіх давньоруських земель. Не випадково літопис відзначає ріст і забудову саме тих міських центрів, які знаходилися на центральній економічній магістралі Русі Києва, Новгорода, Смоленська, Ладоги, Переяслава та ін. Пожвавленням внутрішніх зв'язків і централізуючим значенням Києва, вірогідно, можна пояснити і спорудження Мономахом у 1115 р мосту через Дніпро.Значно зміцнила Русь часів Мономаха і свої міжнародні позиції.Літературна пам'ятка XIII ст — "Слово о погибели Русской земли" — прославляє блискуче минуле Русі і серед її видатних діячів називає й Мономаха. Зовнішню політику Мономаха, на думку Петра Толочка, можна кваліфікувати як наступальну. Насамперед це стосується русько-половецьких відносин Дізнавшись про смерть Святополка Ізяславича, половці вирішили скористатися цим і напали на Русь, сподіваючись на чергову тривалу "урядову" кризу в Києві. Руські полки під проводом Мономаха зустріли половців під Виром і змусили їх відступити в степ Це був останній антиполовецький похід, очолюваний Володимиром, подальшу боротьбу із степовиками він уже доручав своїм синам Так, 1116 р відбувся переможний похід Ярополка Володимировича і Всеволода Давидовича на Донець, під час якого було взято половецькі міста Сугров, Шарукань, Балин Це змусило половців відкочувати в глибинні райони степів; коли 1120 р. Ярополк Володимирович вдруге пішов на Донець, половців там уже не було.