Хочеш бути щасливим, не будь лінивим.

Загадала бабуня, щоб Дениско перебрав дві склянки гречаних круп на кашу: там же і насінинки бур'яну трапляються, і «колінця» від стебел, і навіть манюні грудочки землі. А від усього того хіба може бути каша смачна! Сів Дениско за стіл, чисті крупинки відгортає по ліву руку, а весь непотріб — по праву. Тільки робота ця загайна і вимагає великого терпцю та уваги, а на Дениска швидко ліньки напали. От він і перебрав крупи абияк. Бабуня ж була певна, що Дениско попрацював на совість, і висипала крупи в окріп. Зварилася каша. Сіли всі вечеряти. Коли це Дениско як підскочить: —    Ой! Що ви мені підсунули! — і виплюнув на край тарілки крем'яшка. Всі повернули до нього голови, а бабуня відклала набік ложку і з докором сказала: —    Це дякуй тому хлопчикові, що крупи перебирав. Все йому, бач, ліньки. —    Е, лінивому й нитку перервати важко,— підтакнув тато. —    Щира правда,— не втримавшись, докинув і своє слово дідусь. — Лінивий сидячи спить, лежачи робить. —    Ледачому завше ніколи,— посміхнулася мама. — Вранці росяно, в обід душно, а ввечері комарі кусають. —    Знаю, знаю,— винувато закліпав очима Дениско. — Хочеш бути щасливим, не будь лінивим...

• Прочитай, як Дениско виконав доручення бабусі.

• Як оцінили вчинок хлопчика бабуся, тато, дідусь, мама?

• Що цікавого ти помітив у їхніх словах?

• Знайди слова, що підказують, з якою інтонацією слід читати слова Дениска, бабусі, тата.

• З чого видно, що Дениско добре зрозумів свою провину?

Перечитай виділені речення. Вони є народними прислів'ями. Запам'ятай їх і вживай у власному мовленні.

Віктор Іванович Кава

( 1 січня 1937р. — 26 листопада 2004р.)

Народився 1 ciчня 1937р. в родині вчителів у селі Поділ Сріблянського району Чернігівської області.

Школярем Віктор багато читав, писав вірші, дописував у стіннівки, надсилав інформації до райгазети «Срібнянщина». По закінченні середньої школи вступив до Київського університету на факультет журналістики. Здобувши диплом з відзнакою, почав працювати редактором у дитячому видавництві «Веселка». Після кілька років завідував відділом літератури в журналі «Барвінок», потім був літконсультантом і відповідальним секретарем комісії Спілки письменників України по роботі з молодими авторами.

Талант Вiктора Кави високо вшановано: вiн лауреат літературної премії iменi Лесi Українки.

ТВІР

      Славко сидить і пише твір. Пише, як мокре горить: то у вікно визирне, то почухається, то крадькома розгорне журнал «Перець» і тихенько хихикає...

      Мати, яка прибирає в квартирі, не витримує.

      — Чого ото байдикуєш? Невже так важко зладнати твір про зиму? Ти ж щодня ганяєш на лижах по белебнях, набачився тої зими по саму зав'язку!

      — Еге, дуже там набачився,— бурчить Славко,— як у мене поганючі старі лижі. Ледь сунуться по снігу...

      — Менше розмузикуй!— розсердилася мати. — Краще над твором поміркуй добре. Ти ж зовсім не думаєш своєю головою!

      Славко аж скинувся.

      — Чого це я не думаю?— мовив геть ображеним голосом. — Я думаю, я дуже сильно думаю: от гарно було б, просто здорово, якби ти купила мені нові лижі!

• Про що думав Славко?

• Прочитайте оповідання в особах.

Складіть свою кінцівку.