- •1. Світогляд та його структура. Історичні типи світогляду.
- •2. Сучасні уявлення про філософію, її особливості в порівнянні з міфологією, релігією, мистецтвом і наукою.
- •3. Головні функції філософії. Філософія і наука.
- •3*. Природа філософських проблем, їх зв’язок з фундаментальними питаннями людського буття. Людиновимірна сутність людського буття.
- •4. Предмет філософії. Відношення “людина-світ” як предметне поле філософії.
- •5. Філософія і філософування. “Софійний” та “епістемний” способи філософування.
- •6. Загальне та національно-особливе в філософії.
- •7. Філософія Стародавнього Сходу (Індія, Китай).
- •8. Філософія Стародавнього Китаю. Вчення Конфуція про людину та її виховання. Даосизм про начала буття та ідеал мудрості.
- •9. Виникнення і основні риси філософії у стар. Індії. Ортодоксальні та неортодоксальні системи староіндійської філософії
- •10. Тлумачення буття і пізнання у філософії Демокріта і Платона.
- •11. Чуттєво-образне та інтелектуальне розуміння буття в стар. Філософії (Фалес, Анаксімен, Анаксімендр, Геракліт, Піфагор, Зенон, Парменід).
- •11*. Чуттєво-образне та інтелектуальне розуміння буття в стар. Філософії (Фалес, Анаксімен, Анаксімендр, Геракліт, Піфагор, Зенон, Парменід).
- •12. Вчення Арістотеля про буття і першооснови(причини), сутність, матерію, і форму.
- •15. Філософія Стародавнього Риму. Тіт Лукрецій_Кар
- •15*. Філософія Стародавнього Риму. Тіт Лукрецій_Кар
- •17. Неоплатонізм.
- •18. Християнська апологетика та патристика. Філософсько-теологічна концепція Августина.
- •19*. Особливості розвитку філософії в період Середньовіччя. Теоцентризм. Схоластика.
- •20. Філософсько-теологічна система Фоми Аквінського.
- •21. Антропоцентризм філософського мислення епохи Відродження.
- •22. Натурфілософія відродження. Пантеїстична онтологія Кузанського. Природничо-наукова думка.
- •23. Соціально-філософська і політична доктрина н.Макіавеллі та гуманістичний ідеал справедливого суспільства т.Мора та т.Компанелли.
- •23*. Особливості розвитку філософії Нового часу (17-18ст) в Європі. Формування нової парадигми філософування.
- •24. Натуралістична антропологія ф.Бекона, розробка нової моделі науки, емпіричного методу і розуміння причин помилок у пізнанні (за працею “нОвий Органон”.
- •25. Раціоналізм р.Декарта (за працею “Начала філософії”).
- •25*. Філософія Нового часу. Емпіризм Бекона і раціоналізм Декарта.
- •26. Вчення про субстанцію б.Спінози. Сенсуалізм Дж.Локка.
- •27. Діяльно-творча основа буття у філософії й.Фіхте. Філософія тотожності в.Шелігна
- •29. Філософія Просвітництва в Європі. Французький матеріалізм 18ст.
- •30. Філософія і.Канта “Коперніковський переворот”, здійснений ним в теорії пізнання. Етика і.Канта.
- •32. Антропологічний матеріалізм. Фейєрбаха
- •33. Марксистська філософія. Матеріалістичне бачення історії. Неомарксизм.
- •34. Некласичні філософські вчення 19ст. “Філософія життя”. Психоаналіз в.Фрейда.
- •35. Сучасна антропологічна філософія (Шеллер, Шарден, Леві-Строс). Філософія позитивізму. Неопозитивізм.
- •36. Філософія екзистинціалізму (м.Хайдеггео, ж.-п.Сартр, а.Камю, к.Ясперс.) Засновником філософії екзистенціалізму вважають німецького філософа м.Хайдеггера 19ст.
- •37. Сучасна релігійна філософія. Неотомізм. Персоналізм. Теярдизм.
- •38. Позитивізм та його різновиди.
- •39. Українська національна ментальність та її відображення у філософській думці України.
- •40. Передумови і джерела формування філософського мислення в Київській Русі. Вплив прийняття християнства на світогляд києво-руського суспільства.
- •42. Філософсько-гуманістична думка українського ренесансу (хv—хvіі ст.) творчість ю.Дрогобича, с.Оріховського, п.Русината 1н.
- •43. Філософський зміст української полемічної літератури. Творчість
- •44. Києво-могилянська академія та її роль у розвитку науки, культури і філософії в україні
- •45. Характер філософських ідей в курсах Києво-Могилянської академії. Проблеми теорії пізнання і логіки. Уявлення про людину та її моральний світ.
- •46. Філософія просвітництва в Україні. Філософсько-соціологічні погляди с.Шада, в.Каразіна, і. Рижського, п. Лодія, я. Козельського.
- •47. Г.Сковорода – просвітитель, викривач соціального зла.
- •48. Філософська концепція Сковороди. Вчення про три світи 1 дві натури. Ідеї сродної праці і нерівної рівності.
- •49. Розвиток реформаційних та гуманістичних ідей в братських школах та Острозькому культурно-освітньому. Центрі. Творчість і.Вишенського.
- •50. Романтизм як філософська концепція світобачення. Особливості українського романтизму.
- •51. Українська національна ідея, її витоки і основні напрямки.
- •52. Проблеми людини і нації в творчості Кирило - Мефодівське товариства. М.Костомаров, п.Куліш
- •53. Філософія серця» п. Юркевича
- •54. Антропоцентризм філософського мислення т. Шевченка.
- •55. Соціально-філософські ідеї м.Драгоманова.
- •56. Академічна філософія кінця XIX—XX ст.
- •57. Філософсько-соціологічні погляди і. Франка. Філософія української ідеї у його творчості.
- •58. Академічна філософія кінця XIX—XX ст.
- •59. Історіософія м.Грушевського.
- •60. Концепція національної еліти в історіософії в. Лепинського і політології Донцова.
- •60.* Соціально-філософські погляди м.Грушевького, в.Винниченка, в.Липинського, д.Донцова
- •61. Розвиток української філософії у діаспорі (чижевський, кульчицький. Лисак-рудницький)
- •62. Поняття матерії
- •63. Буття як філософська проблема. Основні форми буття
- •64. Простір і час – форми існування матерії. Гуманістичний вимір простору і часу.
- •65. Пізнання як процес ідеального освоєння дійсності. Суб’єкт і об’єкт пізнання. Форми пізнавальної діяльності.
- •66. Особливості наукового пізнання. Його основи.
- •67. Методи наукового пізнання.
- •68. Методи наукового пізнання.
- •69. Форми наукового пізнання (факт, гіпотеза, закон, теорія, концепція)
- •70. Генезис науки і закономірності її розвитку
- •71. Методологічна єдність і багатоманітність сучасної науки. Взаємодія наук як фактор їх розвитку
- •72. Анатомія науки. Наукові знання і науковий метод, їх структура
- •73. Загальні принципи та концептуальні засади наукового дослідження, їх філософське підґрунтя.
- •74. Єдність чуттєвого і раціонального в пізнанні. Форми пізнавальної діяльності.
- •75. Сучасна антропологічна філософія (Шеллер, Шарден, Леві-Строс).
- •76. Суспільна та індивідуальна свідомість. Форми суспільної свідомості.
- •77. Творча активність свідомості. Освіта і виховання як необхідні умови освоєння духовних цінностей і творчої діяльності.
- •78. Закон взаємного переходу кількісних та якісних змін.
- •79. Закон єдності та боротьби протилежностей
- •80. Закон заперечення заперечення
- •81. Суспільство як система. Його структура.
- •82. Погляди на майбутнє суспільства. Соціальне прогнозування, його методи і типи.
- •83. Соціальна сфера та соціальна структура суспільства
- •84. Філософський аспект походження людини. Біологічне і соціальне в людині.
- •85. Природні умови існування людини. Поняття природи. Біологічне і соціальне в людині.
- •86. Духовна діяльність, її особливості. Поняття духовності. Дух і душа.
- •87. Життєвий світ як культура. Поняття культури.
- •88. Політична система, її структурні елементи і функції. Держава.
- •89. Суспільне виробництво, його структура. Людина як основа, мета і засіб виробництва.
- •90. Характер законів функціонування та розвитку суспільства. Суспільні закономірності і людська діяльність.
- •91. Особа і суспільство. Людина, індивід, особистість.
- •92. Рушійні сили та суб’єкти суспільного розвитку.
- •93.Цінності та їх роль у житті людини та суспільства.
- •94. Історія суспільства, її суб’єкт. Проблема спрямованості історичного процесу.
- •95. Глобальні проблеми людства
- •96. Світові та локальні релігії. Релігійні конфесії в Україні.
89. Суспільне виробництво, його структура. Людина як основа, мета і засіб виробництва.
Під категорією суспільне виробництво слід розуміти виробництво самої людини, матеріальних благ, а також форм спілкування. Тобто система суспільного виробництва виступає як єдність трьох видів виробництва: носіїв життя, засобів до життя (предметних умов його існування) та соціальних умов існування носіїв життя.
Виробництво і відтворення носіїв життя, тобто людини — це не просто природний, біологічний процес. Тут, як і при виробництві суспільного продукту, люди діють цілеспрямовано: духовні та фізичні здібності людей використовуються не лише для створення матеріальних цінностей, а й для відтворення та розвитку своїх сил, здатностей. У цьому випадку "людську силу" доцільніше ототожнювати з поняттям "життєва сила". Останнє повніше відтворює зміст розвитку людських сил.
Під життєвою силою слід розуміти ті фізичні та духовні здібності людей, які використовуються ними для виробництва та відтворення всіх своїх здатностей. Тобто це сили, що витрачаються на самообслуговування, самоосвіту, навчання і виховання дітей та дорослих, на охорону здоров'я, сприйняття творів мистецтва тощо.
Як бачимо, життєві сили — це не лише діяльність з "обробки природи", а, що в даному разі нас найбільше цікавить, це насамперед "обробка людей людьми". Життєві сили забезпечують не лише здатність до саморозвитку кожного індивіда зокрема, а й здатність до духовного розвитку інших людей шляхом передачі досвіду, знань. Шляхи передачі урізноманітнюються залежно від історичного поступу людства.
Предметом, на який спрямовується діяльність у процесі виробництва людських сил, виступає біологічний організм. Адже він є носієм як фізичних, так і духовних спроможностей людини. Тому розвиток духовних здібностей відбувається шляхом використання рівня розвитку та особливостей цього організму. Саме біологічне в люди ні виступає умовою і передумовою суспільних відносин.
Біологічна природа людини розвивалася, вдосконалювалася протягом багатьох поколінь з початку свого становлення кілька десятків тисяч років тому. Але це не означає, що людина не буде активно втручатися в таємниці свого організму і не буде вдосконалювати свій генотип, доцільно спрямовуючи фізіологічний та психологічний розвиток.
У продуктивні сили виробництва людини входять життєві засоби, за допомогою яких реалізується процес відтворення та розвитку людських сил. Це насамперед предмети споживання: Їжа, одяг, помешкання тощо. В сфері споживання життєвих засобів відбувається виробництво робочої сили, а також розвиток усіх сил, здатностей і здібностей особистості. Якщо сфера споживання житгєвих засобів є водночас сферою виробництва людських сил, то, навпаки, сфера споживання робочої сили виступає сферою виробництва матеріальних благ. У ролі посередника тут служать сфери розподілу та обміну.
90. Характер законів функціонування та розвитку суспільства. Суспільні закономірності і людська діяльність.
Були спроби пояснити суспільне життя і через призму визначальної ролі суспільної свідомості. Як відомо, велика група філософів виходить з положення про те, що світом правлять ідеї. Найпослідовніше ця позиція проведена в філософії Платона та Гегеля.
Теоретичне уявлення про соціум як систему безпосередньо пов'язане з аналізом головних підрозділів і сфер суспільного життя, гармонійна взаємодія яких забезпечує цілісність суспільства і, навпаки, — дисгармонія яких веде до суттєвих конфліктів і деформацій.
Поняття ''сфера суспільного життя" відбиває різнопланові процеси, стосунки, цінності, інститути, фактори як матеріальні, так і ідеальні, об'єктивні й суб'єктивні. Сфера — це реальний процес людської життєдіяльності. Діалектика сфер суспільного життя розглядається нами як реальне життя суспільства в конкретно-історичних, соціокультурних та природних вимірах.
На наш погляд, доцільно виділяти такі сфери суспільного життя:
а) матеріальна — охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання, а також продуктивні сили й виробничі відносини, науково-технічний прогрес і технологічну революцію;
б) соціально-політична — включає соціальні та політичні стосунки людей у суспільстві — національні, групові, міждержавні тощо. Саме ця сфера охоплює такі явища й процеси, як революція, реформа, еволюція, війна. В цій сфері функціонують такі соціальні інститути, як партія, держава, суспільні організації;
в) духовна — це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весь спектр виробництва свідомості (як індивідуальної, так і суспільної), трансформації її від однієї інстанції до іншої (засоби масового інформування), перетворення в індивідуальний духовний світ людини;
г) культурно-побутова виробництво культурних цінностей. передачу їх від одного покоління до іншого, життя сім'ї, побутові проблеми (організація відпочинку, вільного часу), освіту, виховання тощо.
Усі сфери суспільного життя тісно взаємопов'язані, тому їх треба розглядати лише в єдності. Абсолютизація якоїсь однієї сфери суспільного життя призведе до створення деформованої моделі суспільства. В центрі кожної сфери, як і суспільства в цілому, має стояти людина, що охоплює всі сфери життєдіяльності, єднає їх.
Головне ж лишається сталим: майже в кожній філософській системі соціальність пов'язується саме з діяльністю, яка розглядається як засіб, умова, рушійна сила й основне джерело формування соціальності.
Характеризуючи діяльність як засіб існування соціального, вчені підкреслюють таку її особливість, як інституціональність. Інститут (від лат. institut — устрій, становлення) є заклад, що забезпечує відносну стабільність зв'язків і відносин між людьми в рамках соціальної організації суспільства. Соціальна філософія розглядає такі соціальні інститути як певну сукупність закладів та установ, що відповідає соціальній структурі суспільства; сукупність соціальних умов та культурних зразків, які визначають стійкі форми соціальної поведінки та діяльності; систему поведінки згідно з цими нормами. В економічній сфері суспільної діяльності є такі інститути, як розподіл праці, власність, заробітна плата та ін.; в політичній — держава, армія, партія і т. ін.; в духовній — мораль, право, мистецтво, наука, релігія тощо. Соціальна філософія розглядає й такі інститути, як сім'я, виховання, культура.
