Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Філософіяі_ІКП.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

89. Суспільне виробництво, його структура. Людина як основа, мета і засіб виробництва.

Під категорією суспільне виробництво слід розуміти вироб­ництво самої людини, матеріальних благ, а також форм спілкування. Тобто система суспільного виробництва виступає як єдність трьох видів виробництва: носіїв життя, засобів до життя (предметних умов його існування) та соціальних умов існування носіїв життя.

Виробництво і відтворення носіїв життя, тобто людини — це не просто природний, біологічний процес. Тут, як і при виробництві суспільного продукту, люди діють цілеспрямовано: духовні та фізичні здібності людей використовуються не лише для створення матеріаль­них цінностей, а й для відтворення та розвитку своїх сил, здатностей. У цьому випадку "людську силу" доцільніше ототожнювати з понят­тям "життєва сила". Останнє повніше відтворює зміст розвитку люд­ських сил.

Під життєвою силою слід розуміти ті фізичні та духовні здібності людей, які використовуються ними для виробництва та відтворення всіх своїх здатностей. Тобто це сили, що витрачаються на самообслуго­вування, самоосвіту, навчання і виховання дітей та дорослих, на охоро­ну здоров'я, сприйняття творів мистецтва тощо.

Як бачимо, життєві сили — це не лише діяльність з "обробки при­роди", а, що в даному разі нас найбільше цікавить, це насамперед "обробка людей людьми". Життєві сили забезпечують не лише здат­ність до саморозвитку кожного індивіда зокрема, а й здатність до ду­ховного розвитку інших людей шляхом передачі досвіду, знань. Шляхи передачі урізноманітнюються залежно від історичного поступу люд­ства.

Предметом, на який спрямовується діяльність у процесі виробниц­тва людських сил, виступає біологічний організм. Адже він є носієм як фізичних, так і духовних спроможностей людини. Тому розвиток ду­ховних здібностей відбувається шляхом використання рівня розвитку та особливостей цього організму. Саме біологічне в люди ні виступає умовою і передумовою суспільних відносин.

Біологічна природа людини розвивалася, вдосконалювалася протя­гом багатьох поколінь з початку свого становлення кілька десятків ти­сяч років тому. Але це не означає, що людина не буде активно втру­чатися в таємниці свого організму і не буде вдосконалювати свій ге­нотип, доцільно спрямовуючи фізіологічний та психологічний розвиток.

У продуктивні сили виробництва людини входять життєві засоби, за допомогою яких реалізується процес відтворення та розвитку люд­ських сил. Це насамперед предмети споживання: Їжа, одяг, помеш­кання тощо. В сфері споживання життєвих засобів відбувається ви­робництво робочої сили, а також розвиток усіх сил, здатностей і здіб­ностей особистості. Якщо сфера споживання житгєвих засобів є водно­час сферою виробництва людських сил, то, навпаки, сфера спожи­вання робочої сили виступає сферою виробництва матеріальних благ. У ролі посередника тут служать сфери розподілу та обміну.

90. Характер законів функціонування та розвитку суспільства. Суспільні закономірності і людська діяльність.

Були спроби пояснити суспільне життя і через призму визначаль­ної ролі суспільної свідомості. Як відомо, велика група філософів ви­ходить з положення про те, що світом правлять ідеї. Найпослідовні­ше ця позиція проведена в філософії Платона та Гегеля.

Теоретичне уявлення про соціум як систему безпосередньо пов'яза­не з аналізом головних підрозділів і сфер суспільного життя, гармо­нійна взаємодія яких забезпечує цілісність суспільства і, навпаки, — дисгармонія яких веде до суттєвих конфліктів і деформацій.

Поняття ''сфера суспільного життя" відбиває різнопланові проце­си, стосунки, цінності, інститути, фактори як матеріальні, так і іде­альні, об'єктивні й суб'єктивні. Сфера — це реальний процес люд­ської життєдіяльності. Діалектика сфер суспільного життя розгляда­ється нами як реальне життя суспільства в конкретно-історичних, соціокультурних та природних вимірах.

На наш погляд, доцільно виділяти такі сфери суспільного життя:

а) матеріальна — охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання, а також продуктивні сили й виробничі відносини, науково-технічний прогрес і технологічну революцію;

б) соціально-політична — включає соціальні та політичні стосун­ки людей у суспільстві — національні, групові, міждержавні тощо. Саме ця сфера охоплює такі явища й процеси, як революція, рефор­ма, еволюція, війна. В цій сфері функціонують такі соціальні інститу­ти, як партія, держава, суспільні організації;

в) духовна — це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тоб­то весь спектр виробництва свідомості (як індивідуальної, так і су­спільної), трансформації її від однієї інстанції до іншої (засоби ма­сового інформування), перетворення в індивідуальний духовний світ людини;

г) культурно-побутова виробництво культурних цін­ностей. передачу їх від одного покоління до іншого, життя сім'ї, побутові проблеми (організація відпочинку, вільного часу), освіту, ви­ховання тощо.

Усі сфери суспільного життя тісно взаємопов'язані, тому їх треба розглядати лише в єдності. Абсолютизація якоїсь однієї сфери су­спільного життя призведе до створення деформованої моделі суспіль­ства. В центрі кожної сфери, як і суспільства в цілому, має стояти людина, що охоплює всі сфери життєдіяльності, єднає їх.

Головне ж лишається сталим: майже в кожній філософській системі соціальність пов'язується саме з діяльністю, яка розглядається як засіб, умова, рушійна сила й основне джерело фор­мування соціальності.

Характеризуючи діяльність як засіб існування соціального, вчені підкреслюють таку її особливість, як інституціональність. Інститут (від лат. institut — устрій, становлення) є заклад, що забезпечує відносну стабільність зв'язків і відносин між людьми в рамках соці­альної організації суспільства. Соціальна філософія розглядає такі соціальні інститути як певну сукупність закладів та установ, що від­повідає соціальній структурі суспільства; сукупність соціальних умов та культурних зразків, які визначають стійкі форми соціальної пове­дінки та діяльності; систему поведінки згідно з цими нормами. В еко­номічній сфері суспільної діяльності є такі інститути, як розподіл праці, власність, заробітна плата та ін.; в політичній — держава, армія, пар­тія і т. ін.; в духовній — мораль, право, мистецтво, наука, релігія тощо. Соціальна філософія розглядає й такі інститути, як сім'я, вихо­вання, культура.