Лабораторна діагностика чоловічого безпліддя.

Основними лабораторними дослі­дженнями для оцінювання запліднювальної здатності є аналіз еяку­ляту й секрету передміхурової залози, вивчення функціонального стану сперматозоїдів (резервні тести) і парні тести.

Але неможливо оцінити стан організму без проведення клініч­них досліджень, які є обов'язковими (загальний аналіз сечі та кро­ві, реакція Вассермана, флюорографія, біохімічні аналізи крові — протеїнограма, трансамінази, цукор після навантаження) і дають можливість оцінити загальний стан організму й функцію печінки.

Дослідження еякуляту — основний метод лабораторної діаг­ностики чоловічого безпліддя.

Для одержання еякуляту рекомендується мастурбація та утри­мання від статевих стосунків, вживання лікарських препаратів, пи­ва, алкоголю, відвідування сауни протягом 4—5 днів перед аналізами.

Для оцінки еякуляту проводять макро- і мікроскопічне дослі­дження, визначають концентрацію сперматозоїдів, кількість рухо­мих, живих і патологічних форм, визначення фруктози та лимон­ної кислоти; наявність включень (лецитинові зерна, клітини епі­телію, лейкоцити, еритроцити, сперматофаги).

Для визначення спермограми необхідно досліджувати сперму не пізніше ніж через 1—1,5 год після еякуляції. Збирають її в чисту суху посудину та доставляють у лабораторію.

Об'єм еякуляту у здорових чоловіків становить від 2 до 5 мл. Загальна кількість сперматозоїдів повинна складати не менше 50 млн. Нормальною вважається сперма, в якій не менше 50 % сперматозоїдів мають хорошу рухомість. Кількість сперматозоїдів визначають у лічильній камері з підрахунком їх в 1 мл еякуляту і серед них відсоток рухомих. Під час дослідження еякуляту можна виявити: азоспермію (відсутність сперматозоїдів), некроспермію (мертві сперматозої­ди), олігоспермію (зменшення кількості сперматозоїдів). Ураховуючи хвилеподібний характер сперматогенезу й тимча­сові зміни в еякуляті, бажано проводити дослідження (2—3 рази зінтервалом 1—2 тиж) і при цьому орієнтуватися на кращі показ­ники. У випадку, коли у спермограмі є зміни, чоловіка направля­ють до сексопатолога чи андролога.

Дослідження секрету передміхурової залози. Визначають наявність і кількість у секреті лецитинових зерен, лейкоцитів, епітелію, еритроцитів, сперматозоїдів, мікро­флори, трихомонад. Після чого визначають кристалізацію секре­ту передміхурової залози, забарвленого за Романовським—Гімзою. Наявність у секреті підвищеної кількості лейкоцитів (у нормі — до 10 в полі зору у разі збільшення мікроскопа на 200) є показан­ням до проведення бактеріологічного дослідження секрету перед­міхурової залози, еякуляту, сечі через 48—72 год після 3-разової гонопровокації (мета — ідентифікувати мікроорганізми та визна­чити антибіотикограму). У разі високого вмісту лейкоцитів у сек­реті — провести дослідження на гонорею після гонопровокації у шкірно-венеричному диспансері.

5. Діагностичний алгоритм у разі безпліддя подружньої пари.

І етап. Загальноклінічні обстеження: збирання анамнезу, скар­ги, об'єктивне дослідження, клінічні аналізи, аналіз еякуляту та секрету передміхурової залози (2—3 рази), бактеріологічне дослі­дження екстрематів. Одночасне обстеження жінки.

ІІ етап. Парні тести, посткоїтальний тест, тест контакту спер­ми із цервікальним слизом.. Якщо посткоїтальний тест задовільний — обстеження чоло­віка можна припинити;

• якщо посткоїтальний тест незадовільний, проводять тест кон­такту сперми із цервікальним слизом і пенетраційний тест

• якщо результати прямих і перехресних тестів незадовільні, це свідчить про зниження функціонального стану спермато­зоїдів — необхідне подальше обстеження.

III етап. Резервні тести:

• резервні тести в нормі у разі незадовільних парних тестів —парні тести повторити;

• резервні тести знижені — це свідчить про погіршення функ­ціонального стану сперматозоїдів і зниження їх заплідню­вальної здатності, незалежно від спермограми на першому етапі. Показане лікування (етіопатогенетичне — у разі ви­значеної причини безпліддя).