2. Фактори виникнення девіантної поведінки

Проблема причин, що призводять до виникнення девіації у поведінці людини, дуже давня. В науці склалось три основні напрями визначення причин соціальной девіації: теорії фізичних схильностей, теорії біопсихічних порушень та теорії соціальних (або культутрних) умов. Деякі з цих теорій на сьогодні вважаються упередженими та не підтримуються більшістю науковців. Виникненню девіації можуть спричинити різні фактори:

1. Біологічні:

• генетичні відхилення, які передаються через спадковість (порушення розумового розвитку, слуху, зору);

• органічне ураження головного мозку внаслідок патології вагітності і пологів, внутрішньоутробних і ранніх постнатальних порушень, інтоксикацій, мозкових інфекцій, черепно-мозкових травм; патологія нервової системи;

• спадкові психічні та наркологічні захворювання;

• фізіологічні - недоліки в конституційно-соматичній будові організму (дефекти мови, непривабливості);

2. Психологічні та психофізіологічні:

• наявність психопатології та акцентуації окремих якостей характеру;

• вплив на організм людини техногенних катастроф (атомної та хімічної енергії, землетрусів);

• недостатність емоційної сфери і навиків спілкування;

• пасивно-залежний тип пристосування;

• порушення самоконтролю і самооцінки;

• розгальмованість, агресивність, слабкість «Я» тривожність; порушення гендерної ідентичності, гіперсексуальність.

3. Соціальні:

• дефекти шкільного (низький статус у навчальному закладі, відчуження від позитивної групи однолітків, негативний попередній досвід спілкування з дорослими, ярлик невстигаючого, відсутність поваги до учнів з боку педагогів);

• дефекти сімейного (смерть батьків, конфліктні відносини між батьками, асоціальна або кримінальна поведінка близьких членів сім'ї, психічні захворювання батьків, жорстока поведінка, насильство в сім'ї, зокрема сексуальне, образи, зневажливе відношення, бездоглядність, хронічна психологічна травматизація, недостатня обізнаність про своє минуле, відсутність відчуття захищеності і сімейної приналежності);

• дефекти громадського виховання (соціальна депривація, недостатність соціально-позитивного досвіду, часті зміни закладів, непостійне коло спілкування з неможливістю встановлення відносин прихильності, обмеженість соціальної взаємодії при високій інтенсивності внутрішньогрупових контактів);

4) економічні, пов'язані з соціально-економічною кризою;

5) морально-естетичні, викликані соціально-культурними змінами у суспільстві, переорієнтацією цінностей.

3. Співвідношення понять «норма» і «відхилення від норми».

Поняття «норма» і «відхилення від норми» широко використовуються в медицині, психології, педагогіці, соціології та інших науках.

Соціальна норма - це сукупність вимог, що пред'являє соціальна спільнота до своїх членів з метою здійснення діяльності (поведінки) установленого зразка. Норма передбачає таку взаємодію людини з соціальним середовищем, яка адекватно відповідає потребам і можливостям її розвитку та соціалізації.

Норми можна умовно розділити на: універсальні, тобто такі, які стосуються всіх людей у суспільстві (Конституція, Конвенція про права людини та ін.); часткові, які регулюють певну сферу професійної діяльності (Етичний кодекс соціолога, посадові обов'язки фахівця та ін.).

Соціальні норми по сфері регулювання відносин поділяються на такі види: моральні (духовні) норми - їх носіями є люди, соціальні інститути (сім'я, релігійні конфесії, громадські організації). Існують вони в різних формах - загальнолюдські цінності (світові релігії, художня культура, наукова думка та ін.), народні звичаї, традиції, міжнародні конвенції і декларації.

Морально-етичні норми - очікування-приписи соціальної групи (реальної або номінальної) у відношенні її членів. Носіями цих норм є конкретні соціальні об'єднання, їхні лідери і керівництво. Норми даного виду звичайно документально не закріплені.

Правові норми закріплені в основних документах держави (Конституція, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс та ін.). Дані норми регулюються всій державною системою.

Політичні норми сформульовані в міжнародних документах і міждержавних угодах і регулюють відносини між країнами (народами).

Організаційно-професійні норми, які регулюються посадовими інструкціями, правилами внутрішнього розпорядку, професійними традиціями.

Соціальні відхилення пов'язані з поняттям «соціальна норма». У літературі під відхиленою поведінкою розуміють всяке поводження, яке не відповідає фактично сформованим або офіційно встановленим соціальним нормам, термін «девіантність» (від лат. deviatio - відхилення, ухилення) в основному зв'язується з негативними, деструктивними явищами (злочинність, наркоманія, самогубства і т. ін.). Якщо поведінка не збігається з нормами, але не носить деструктивний характер, то таку поведінку вважають неконформною (нестандартною) поведінкою. Умовно всі відхилення від норми можна розділити на чотири групи: фізичні, психічні, педагогічні та соціальні.

Фізичні відхилення від норми пов'язуються із здоров'ям людини і визначаються медичними показниками: антропометричні відхилення, відхилення пов'язані із втратою здоров'я (хвороби, які тимчасово обмежують життєдіяльність; хвороби, які обмежують виконувати якусь роботу в процесі життєдіяльності; хвороби, які приводять до недієздатності людини). До відхилень у фізичному розвитку належать хвороби, порушення зору, слуху, опорно-рухового апарату.

Соціальні відхилення - це порушення існуючих правових, політичних, етичних, естетичних та інших соціальних норм.

Психічні відхилення пов'язуються з розумовим розвитком дитини, його психічним недоліком. До цієї групи відхилень належать затримка психічного розвитку (ЗПР); розумова відсталість (олігофренія); порушення мови (заїкуватість, дефекти вимови, читання і письма); порушення емоційно-вольової сфери (аутизм, суїцид); обдаровані діти.

Педагогічні відхилення - порушення стандартів отримання освіти. До цієї групи належать діти, які не отримали навчання і виховання відповідно віку (педагогічно занедбані); діти, які не отримали середньої загальної освіти; молодь, яка не отримала професійної освіти.

Соціальна норма та соціальні відхилення - два полюси однієї осі соціально значущої поведінки індивідів, соціальних груп, класів та інших соціальних спільнот.