Монологічне і діалогічне мовлення.
Діало́гічне мовлення – процес, який становить двосторонній обмін інформацією (розмова, спілкування) між двома людьми у вигляді питань та відповідей. Діалогічне спілкування являє собою не один якийсь вид мовленнєвої діяльності його учасників, а мовленнєвий акт (обмін інформацією), у якому говоріння і слухання — нерозривно пов'язані види мовленнєвої діяльності.
Монологічне мовлення звернене до самого себе чи інших абстрактних співрозмовників.
Монологічний текст — це усне чи письмове мовлення однієї особи, інший учасник мовленнєвого акту — адресат, реципієнт*, або мислиться, або не відразу реагує (лінійний ланцюжок речень).
Діалогічний же текст репрезентує альтернативний ланцюжок, що утворюється чергуванням висловлювань двох чи декількох учасників мовлення.
Усне і писемне мовлення
Зовнішнє і внутрішнє мовлення
[Невербальні засоби спілкування - це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми.]
Український мовленнєвий етикет
Мовленнєвий етикет — важливий компонент національної культури. У мові, мовленнєвій поведінці, усталених формулах (стереотипах) сформувався багатий народний досвід, неповторність звичаїв. Мовленнєвий етикет висуває перед людьми, що спілкуються, певні вимоги. Їх розмова має бути ввічливою, пристойною, а самі комуніканти мають виявляти один до одного уважність і чемність
Український народ здавна відзначався культурою мовних стосунків. Турецький мандрівник Евлія Челебі після перебування в 1657 році в Україні писав, що українці – це стародавній народ, а їхня мова всеосяжніша, ніж перська, китайська, монгольська.
Український мовленнєвий етикет – це національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості. Він сформувався історично в культурних верствах нашого народу й передається від покоління до покоління як еталон порядної мовленнєвої поведінки українця, виразник людської гідності й честі, української шляхетності й аристократизму духу. Українське виховання застерігає дітей і молодь від вживання грубих, лайливих, образливих слів.
Для різних видів мовленнєвої діяльності суспільство формує певні правила їх здійснення. Правила ведення мовлення, чи етикет мовлення, поділяються на правила для мовця і слухача. Давайте спробуємо сформулювати основні з них разом. Виділимо насамперед правила для мовця:
Доброзичливе ставлення до співрозмовника, повага до адресата.
Необхідно виявляти доречну у певній ситуації ввічливість (враховувати стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо). Треба знімати надмірну категоричність.
Мовцеві не рекомендується ставити в центр уваги своє «я», нав'язувати свої думки й оцінку подій.
Необхідним для мовця є відокремлення власного «я» слухача у центр уваги.
Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.
Мовець повинен стежити за логікою розгортання тексту, за тим, щоб висновки не заперечували задуму бесіди.
Мовець повинен пам'ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача — обмежені.
Мовцеві необхідно постійно відбирати мовні засоби відповідно до вибраної тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на ситуацію спілкування загалом, на офіційність або неофіційність ситуації.
Мовець повинен пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, сприймає жести, міміку, пози, загальну манеру триматися при розмові й культуру поведінки. "я тут був"
Правила для слухача
Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.
Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.
Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.
Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.
Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.