Роль і.П.Котляревського і т.Г.Шевченка у становленні сучасної української мови.

Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі середньонаддніпрянського говору південно-східного наріччя на основі діалектів сучасної Полтавщини та Південної Київщини, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський — автор перших великих художніх творів українською мовою(«Енеїда», «Наталка Полтавка»,«Москаль-чарівник»). Основоположником сучасної української літературної мови вважається Т. Г. Шевченко. Традиції Шевченка в розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І. Я. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. М. Коцюбинський та інші письменники.

Роль І.П. Котляревського у становленні СУЛМ («Енеїда» - 1798):

• визнаний мовознавцями завершителем старої УЛМ і зачинателем нової УЛМ;

• відновив друк україномовної літератури;

• активно ввів у літературу південно-східний діалект;

• працював над проблемою розрізнення української та російської мов, виявлення відмінностей між ними;

• першим використав УЛМ у серйозній художній творчості;

• його творчість – місток між старою УЛМ і новою УЛМ; нова мова Котляревського увібрала у себе усі кращі досягнення та традиції старої.

Роль Т.Г. Шевченка у становленні СУЛМ («Кобзар» - 1840):

• Шевченко – основоположник нової УЛМ;

• творчість Шевченка завершила процес становлення нової УЛМ на національній основі, розпочатий І. Котляревським;

• під пером Шевченка УЛМ досягла світового рівня; він створив зразок, який варто було наслідувати;

• нова УЛМ утвердилася саме завдяки поширенню її у художньому стилі, чому найбільше сприяв Шевченко;

• геніальні твори Шевченка позначені наддіалектністю; під його пером мова стала виконувати об’єднавчу функцію для населення України; його мова – у повній мірі народна, тобто зрозуміла усьому українському народові.

Територіальні діалекти української мови говірки → діалекти (говори) → наріччя

(Робота з діалектологічною картою України)

У сучасній українській мові виділяють три основні групи діалектів (три наріччя): північну, південно-східну та південно-західну.

1. Північні діалекти . Територія північних діалектів відділена від південних умовною лінією, що йде на північ від Володимир-Волинського: Здолбунове - Житомир - Біла Церква - Корсунь-Шевченківський - Канів - Лубни і на захід від Сум до Суджі. На північ від зазначеної лінії знаходиться стокілометрова зона перехідних говірок до південно-західних і південно-східних діалектів.

До північних діалектів входять східнополіські, середньополіські і західнополіські говори, що різняться окремими рисами.

2. Південно-західні діалекти поширені в південно-західній Україні. Сюди входить і Закарпатська область. У них найбільше збереглися архаїчні форми і фонетичні риси давніх епох.

Кожна з трьох груп південно-західних говірок — південно-волинська, галицько-буковинська і карпатська — мають багато спільного, відрізняються окремими фонетичними і граматичними рисами.

3. Південно-східні діалекти охоплюють територію більшої частини центральних (Київської, Черкаської, Полтавської, Харківської), південних і східних областей України (Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Кіровоградської, Миколаївської, Херсонської, більшої частини Одеської та частини Сумської).

Порівняно з іншими південно-східні діалекти виявляють менше відмінностей і мають більше рис, спільних з українською літературною мовою. До південно-східної групи належать говори центральної Наддніпрянщини, які лягли в основу сучасної української літературної мови.

Південно-східні діалекти більш-менш одноманітні у центральній Наддніпрянщині, на Слобожанщині, у степовій Україні і на Донеччині. Крім того, окремі говіркові масиви розміщені в Краснодарському краї Росії, на Поволжі, в Західному Сибіру, а також у Казахстані, Киргизстані, де діалектні особливості перехрещуються з літературними мовами цих країн. Так само в Україні наявні говірки російської, болгарської, молдавської та інших мов народів, які проживають на її території і володіють, як правило, українською або російською літературною мовою.

(Див. §12 - Плющ)