Українська мова – національна мова українського народу, одна з форм вияву його національної культури

Національна мова – це мова соціально-історичної спільноти людей, спільна мова нації, яка разом з іншими ознаками (спільність території, культури, економічного життя та ін.) характеризує конкретну націю. Національна мова виявляє постійну тенденцію до єдності й обов'язково має літературну форму існування. Це мова, яка складалася на території держави багато тисячоліть. Поняття “національна мова” (“загальнонародна мова”) охоплює усі слова як систему, що є засобом спілкування на всій території держави. Національною мовою українського народу є українська мова. Вона є однією з форм вияву його національної культури.

(Прокоментувати це твердження зі студентами)

Походження і розвиток української мови, її місце серед інших мов

За традиційною генеалогічною класифікацією, українська мова належить до східнослов'янської підгрупи слов'янської групи індоєвропейської мовної родини.

(Намалювати схему)

Українська літературна мова має певні етапи розвитку. Традиційно дослідники виділяють такі основні етапи:

– період Київської Русі, коли функціонували руська народна та старослов’янська мови;

– 14–15 ст. – староукраїнська мова; це була мова світської літератури, а старослов’янська – мова церкви, релігійна мова;

– 16–17 ст. – функціонувала “проста” і “книжна” староукраїнська мова;

– 17–18 ст. – староукраїнська мова всотує живу народну мову; наприкінці 18 ст. виникає нова українська літературна мова на народній основі. У виробленні цієї мови велику роль відіграли письменники Полтавщини й Слобожанщини – І.Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, П.Гулак-Артемовський, харківські поети-романтики (І.Срезневський, А.Метлинський, М.Петренко, Л.Боровиковський, М.Костомаров та ін.). У цей процес включаються письменники, які представляли північний регіон поширення української мови – М.Забіла, Є.Гребінка;

– кінець 18–19 ст. – нова українська літературна мова, основоположником якої по праву вважається Т.Г.Шевченко. Нова українська літературна мова склалася на основі діалектів (середньонаддпрінських, слобожанських), що були порівняно одностайними на великих просторах на схід і захід від Дніпра.

– 20–поч. 21 ст. – сучасна українська літературна мова.

Сучасні теорії витоків української мови

Давня індоєвропейська мова з часом почала розпадатися на певні діалекти й наріччя, які стали основою усіх мов, котрі на сучасному етапі відносять до індоєвропейської мовної сім’ї.

Індоєвропейські мови

Албанська  ·  Вірменська Балтійські  ·  Кельтські Германські  ·  Грецька Арійські  ·  Італійські Слов'янські   мертві: Анатолійські ·  Палеобалканські (Дакська, Фрігійська, Фракійська) ·  Тохарські

Погляди практично всіх учених сходяться відносно того, що одним із елементів, котрий відокремився від індоєвропейської мови, стала праслов’янська мова, яка пізніше, у свою чергу, також розпалася на ряд мов.

Далі погляди мовознавців розходяться.

Існує ряд гіпотез (наукових і ненаукових) походження української мови. Наукові гіпотези ґрунтуються на наукових аргументах і фактах. Ненаукові не ґрунтуються на фактах, а є довільними, нічим неаргументованими і непідтвердженими вигадками.

Дискусійним для вчених є питання про те, на які саме елементи розпалася праслов’янська мова і коли відбувся цей розпад.

Прихильники наукових гіпотез сходяться на тому, що після розпаду праслов’янської мови утворилася спільносхідносло’вянська мова, яка, в свою чергу, розпалася на інші слов’янські мови.

Прихильники ненаукових гіпотез не визнають спільносхіднослов’янської мови і стверджують, що праслов’янська мова одразу розпалася на окремі слов’янські мови.

Державна мова – закріплена законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики тощо.

Рі́дна, матери́на, матери́нська або ма́тірня мова — мова, яку виробили рідні по крові покоління, саме цю мову людина в нормальних соціальних умовах вивчає найперше. Незнання рідної мови не виключає її існування і не означає автоматичного привласнення цього означення засвоєній чужій мові. Вивчення мови відбувається у дитинстві у природний спосіб в умовах опіки над малим дитям. Як правило — це родинні умови.

За найпоширенішим трактуванням рідною мовою визнається мова народу чи етнічної групи, до якої належить людина, мова, що зв'язує її з попередніми поколіннями, їх духовними надбаннями, що є фундаментом етнічної та національної самоідентифікації.

Василь Іванишин,видатний філолог, в книзі "Мова і Нація" зазначає:

Рiдною мовою належить уважати мову своєї нацiї, мову предкiв, яка пов'язує людину з її народом, з попереднiми поколiннями, їхніми духовними надбаннями. "До основних квалiфiкацiйних якостей громадянина входить активне володiння рiдною мовою" (У. Аммон). 2. Українська мова є мовою українського народу, отже, вона i тiльки вона повинна бути рiдною для кожного, хто вважає себе приналежним до української нацiї. "Без мови нашої, юначе, й народу нашого нема" (В. Сосюра).