Т.5. Моральна культура юриста

1. Поняття та характеристика моральної культури.

2. Етична культура юриста.

3. Професійна деформація юриста.

Ключові терміни і поняття: моральна культура, етика, деформація, фактори впливу на професійнуи дефомацію.

Моральна культура — це один із аспектів загальної культури особи, яка характеризується системою моральних цінностей, що формуються протягом усього життя особи і є головним критерієм у виборі моделі, мети, засобів здійснення поведінки, а також домінуючого мотиву будь-якої свідомої діяльності. До системи мораль­них цінностей відносять сукупність стійких знань про добро, зло, справед­ливість, несправедливість, про наявність певних норм та принципів моралі, переконаність у необхідності виконання цих правил, морально-чуттєве став­лення до випадків порушення цих правил, готовність стати на захист основ­них моральних ідеалів та особистими діями втілювати їх у практику життя. Щоб глибше розібратися в системі моральних цінностей, необхідно більш детально зупинитися на структурній характеристиці моральної культури, а особливо на характеристиці її базового компонента — моральній свідомості. У моральній свідомості особи незалежно від її професійної спрямованості (по­літик, юрист, економіст) можна виділити два структурних рівні: теоретич­ний (раціональний) та психологічний (почуттєвий). Обидва рівні необхідні

та взаємодоповнюючі складові одного цілого, які лише умовно можна відокремити один від одного. Однак не можна не помітити й різниці між ними Змістом теоретичного рівня є знання, погляди, ідеали, принципи та норми моралі, моральні потреби та уявлення. Цей рівень моральної свідомості фор­мується досить довго - протягом усього життя особи, і є стійким та визначальним для будь-якої сфери соціальної діяльності.

Другим рівнем моральної свідомості, як було зазначено вище, є психологічний (почуттєвий). Він складається з моральних почуттів, емоцій, симпатій, "антипатій, оцінних критеріїв. Моральні почуття досить різні, класифіку­ються за різними підставами і можуть виявлятися зовні в актах людської поведінки: сміх, радість, доброзичливість у стосунках, а іноді навпаки — гнів, незадоволеність, роздратованість, нанесення психічної або фізичної образи.

Слід вирізняти в особі юриста соціальне, професійне та індивідуальне, але саме в єдності цих аспектів виявляється ідеальний образ, який шанується всім суспільством. При цьому особливу увагу привертає етична сторона діяльності юриста, що визначається як нормами права, так і нормами суспільної моралі. Сприйняття цих нормативів, використання у повсякденній роботі, у спілкуванні з оточенням називають виявом етичної культури юриста. В сучасному науковому уявленні, виходячи з ролі та соціального значення юридичної професії, видається можливим сформулювати основні положення правил етикету, які становлять зміст етичної культури юриста:

• служіння суспільним інтересам шляхом зміцнення законності та пра­вопорядку;

• безумовне виконання вимог закону та процесуальної норми в юри­дичній практиці;

• досягнення об'єктивної істини та справедливого рішення в юридично­му спорі;

• співвідношення мети юридичної діяльності з моральними засобами її досягнення;

• пріоритет гуманістичної націленості в діяльності юриста, визнання людини найвищою соціальною цінністю;

• самокритичність, готовність до конструктивного діалогу з опонентом;

• самостійність мислення, розумний скептицизм та конструктивний критицизм у спілкуванні;

• коректність та шанобливе ставлення до співрозмовників.

Щодо професійної деформації юристів — це питання їх правового виховання, моральної свідомості та культури. І проблеми, які постають у цьо­му руслі перед кадровими апаратами, керівництвом правоохоронних органів, є проблемами єдиного походження. Однак слід зазначити, що на деформа­цію правової свідомості у процесі професійної діяльності, а також на форму­вання системи професійно-моральних якостей в процесі правового навчання впливає низка факторів внутрішнього та зовнішнього походження.

Зовнішні фактори — це недоліки системи політичної та економічної орга­нізації суспільства. Вони виступають як середовище, в якому має функціонувати право, а також як визначальні фактори соціального життя, які зрештою впливають на всі види соціальних відносин, у тому числі на правові відно­сини в правоохоронній сфері. Застої виробництва, безробіття, затримки з виплатою заробітної плати тягнуть руйнування бюджетних сфер (правоохо­ронна, освіта, медицина), негаразди в політичній системі призводять до чер­гових "чисток" або реформ правоохоронних структур, що також негативно впливає на ставлення співробітників до своїх обов'язків, професії в цілому. Так, серед зовнішніх факторів соціального життя — можливих причин де­формації моральної свідомості слід назвати:

• соціальну нестабільність;

• кризу соціальних, ідейних та моральних ідеалів;

• корумпованість владних структур;

• казусність системи законодавства, низький рівень якості нормативно-правових актів, суперечності в офіційному тлумаченні законів, невиконан­ня законів;

• низький рівень соціальної та правової захищеності співробітників пра­воохоронних органів;

• переважання негативних оцінок у висвітленні діяльності правоохорон­них органів;

• низький соціальний престиж роботи правоохоронних структур;

• виконання співробітниками не властивих їм функцій.

Внутрішні фактори пояснюються недоліками самої правоохоронної си­стеми, до яких слід віднести негативні традиції, стереотипи мислення, амо­ральні критерії оцінки, правопорушення самих співробітників, що в резуль­таті також призводить до дефектів правової свідомості. Такі дефекти мож­на поділити на три групи: відображення, ставлення та мотивації. Відповід­но до першої групи відносять правову недбалість, до другої — правовий нігілізм, до третьої — несприйняття особою приписів правових норм та ви­мог моралі.

• прагнення до максимальної реалізації владних повноважень.

Перелічені вище мотиви свідчать про відхилення правової або моральної свідомості. Водночас вони є прикладами моральної деформації, які тягнуть за собою вчинення правопорушень. Що є першопричиною цих негативних процесів? Серед іншого видається можливим визначити групу внутрішньо-системних безпосередніх причин, що сприяють деформації моральної свідомості співробітників правоохоронних органів:

• негативні приклади поведінки керівників, безпринципність у службових відносинах;

• перевантаження роботою та відсутність контролю за її виконанням;

• низький рівень правової та моральної культури колективу, факти прояву правового нігілізму;

• неефективність форм та методів право виховної роботи;

• негативний вплив з боку злочинного середовища в результатів постійного та безпосереднього спілкування з його представниками;

• незадоволеність рівнем матеріального забезпечення, іншими умовами праці;

• невідповідність рівня кваліфікації співробітників до займаних ними посад та ін..

Т.6. Характеристика окремих видів юридичної практичної діяльності.

1. Характеристика суддівської діяльності.

2. Характеристика прокурорської діяльності

3. Слідча діяльність та її характеристика.

4. Поняття адвокатської діяльності та її характеристика.

Ключові терміни та поняття: суддівська діяльність, прокуратура, слідство, допит, експеремент, адвокатура України.

Професія судді є однією з найбільш складних юридичних професій. Це положення можна підтвердити низкою показників. Як носієві державної влади виключно судді надається право на здійснення правосуддя, що передбачає високий рівень професіоналізму й особистої відповідальності за прийняття справедливого та всебічного виваженого рішення у конкретній юридичній справі. Діяльність судді в загальному плані – це не тільки втілення в життя духу і букви закону, відновлення порушеного права, а й втілення соціальної справедливості, підтримка та забезпечення загально - соціальних цінностей.

Суддя повинен приймати рішення не віддаючись ніякому зовнішньому тиску, ніяким обіцянкам або спокусам з боку зацікавлених осіб, навіть не звертаючи увагу на прохання або вимоги представників владних структур.

Характерним є принцип чіткої регламентованості роботи судді. Цей принцип виявляється в тому, що для реалізації своїх повноважень суддя не може відступитися від встановленого законом порядку здійснення процедури, він зобов’язаний у прийнятті рішення брати до уваги думки інших учасників процесу, об’єктивно оцінювати надану інформацію, організовувати поведінку присутніх на судовому засіданні, виконувати інші дії, які також регламентуються законодавством.

Необхідно визначити також деякі функціональні аспекти суддівської діяльності, які характеризують її складний характер та необхідність високого рівня професійності юристів:

• соціальний;

• комунікативний;

Основні дії, що характеризують суддівську діяльність з погляду змісту:

• визначення матеріалів справи, яку взято до розгляду, їх перевірка, аналіз, зіставлення, формування власної версії;

• витребування додаткових відомостей, документів, що стосуються справи;

• винесення постанов на проведення окремих слідчих дій, призначення експертиз;

• організація проведення судового засідання, визначення режиму його роботи;

• заслуховувати сторін та їх представників, постановка запитань, що допомагають конкретизувати відповіді свідчення, приводять весь потік інформації до логічної системи;

• підготовка проекту та винесення рішення у справі, забезпечення його виконання.

Право на зайняття посади судді отримують громадяни України, які відповідають цілій системі вимог до освіти, віку та стажу юридичної роботи або роботи на посаді судді. Освіта у всіх випадках передбачається вища юридична, вік – 25 – 35 років, залежно від рівня судової інстанції, стаж роботи за юридичною спеціальністю – від 2 до 10 років, стаж роботи на посаді судді – від 3 до 5 років.

Основним завданням прокурорського нагляду за додержання законів є всебічне утвердження верховенства закону, зміщення правопорядку і захист суспільних відносин від протиправних посягань. Прокурор виступає як учасник судового процесу. Згідно з чинним законодавством, однією з основних функцій прокуратури є підтримання державного обвинувачення та участь у розгляді справ у судах.

Організацію контролю в різноманітних сферах соціального життя, вся діяльність прокуратури будується на певній системі принципів. Це принципи гласності, незалежності у прийнятті рішень, неупередженості до різноманітних категорій громадян, визнання рівності всіх учасників юридичного процесу перед силою закону, невідворотність відповідальності осіб, що допустили порушення прав.

Націй підставі до правників органів прокуратури ставлять досить високі вимоги: освіта – вища юридична; вік (залежно від посади) – 25 30 років; стаж роботи в органах прокуратури або судових посадах – від трьох до семи років.

Особи, які не мають практичного досвіду роботи за спеціальністю, зобов`язані пройти стажування в органах прокуратури не менше одного року.

Після призначення на посаду працівники прокуратури приймають присягу, текст якої затверджує Верховна Рада України. Строк повноважень Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів – п’ять років.

Припинення права на здійснення прокурорської діяльності пов’язується з виходом на пенсію, переведенням на іншу роботу, накладенням дисциплінарного стягнення у випадках, передбачених статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України.

Контроль за здійсненням прокурорської діяльності також можна розглянути за трьома рівнями організації: зовнішньофункціональний, внутрішньосистемний та громадський. Зовнішньофункціональний контороль здійснюється єдиним органом – Верховною Радою України, перед якою Генеральний прокурор звітує за діяльність прокуратури не менш як один раз на рік. Основними завданнями слідства є розкриття злочину.

Слідчий – це спеціаліст юрист, працівник спеціального відомства, який у встановленому законом порядку здійснює досудове розслідування кримінальних справ для їх подальшого розгляду в органах правосуддя – судах.

Характерні риси слідчої діяльності:

1. Основне призначення слідчої діяльності є розслідування злочинів.

2. Слідча діяльність дуже чітко регламентована кримінально – процесуальним законом, хоча, з іншого боку, у прийнятті рішень слідчий залишається процесуально незалежною постаттю.

3. Здійснення слідства передбачає наявність у відповідного суб’єкта владних повноважень, які гарантовані державою та здійснюються від імені держави.

4. Діяльність слідчого характеризуються високим рівнем відповідальності, а також надмірним рівнем емоційного напруження.

5. Слідчій діяльності властиві також елементи примусу, на що вказує В.С. Кузьмічов у своїй монографії. Це пояснюється не тільки власне характером слідчої діяльності, а й тим, що в ході встановлення об’єктивної істини зацікавлені, в тому учасники процесу, чинять протидію, для подолання якої і необхідно застосовувати примус.

6. Слідча діяльність, виходячи зі специфіки об’єкта свого впливу, передбачає виявлення елементів творчості у ході пошуку об’єктивної істини.

На посаду слідчого ставляться досить високі вимоги – вища юридична освіта, знання специфіки роботи системи правоохоронних органів, знання процесуального законодавства та навички його застосування, розвинений інтелект,уміння використовувати у мисленні закони логіки, високий рівень комунікативності, моральної культури тощо.

Слідчі дії: допит, експеримент, впізнання, огляд та ін.

Своєрідною рисою розслідування є необхідність збереження слідчої таємниці.

Контроль за роботою слідчих підрозділів здійснюється як з боку відомства, в якому зосереджено орган слідства, так і з боку інших правоохоронних структур, зокрема суду і прокуратури.

За скоєння правопорушень працівники слідства на підставі відомих статутів та норм чинного законодавства несуть юридичну відповідальність у повному обсязі, не користуючись ніякими пільгами.

Згідно з чинним законодавством, адвокатури України – є добровільне професійне громадське об’єднання, покликане сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Основні види юридичної допомоги, які може здійснювати адвокат:

• давати консультації та роз’яснення з юридичних питань

• надавати усні та письмові довідки щодо законодавства, тлумачити громадянам зміст окремих юридичних слів та формул;

• складати за дорученням своїх клієнтів скарги та інші документи, що мають правове значення для справи;

• здійснювати також представництво в суді або інших органах держави шляхом особистої присутності;

• надавати юридичну допомогу підприємствам, організаціям, установам у питаннях правового забезпечення їхньої діяльності, допомагати в організації підприємства, підтриманні господарських зв’язків у межах країни та за її кордонами;

• виконують свої обов’язки із захисту та представництва інтересів у процесі дізнання та попереднього слідства.

Основні принципи адвокатської діяльності:

• верховенство закону;

• добровільність;

• незалежність;

• самоврядування;

• демократизм;

• колегіальність;

• гуманізм;

• гласність;

• конфіденційність.

Адвокатом, за Законом «Про адвокатуру», може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, котрий склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зняття адвокатською діяльністю та прийняв присягу адвоката України. Він не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, національної безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути й особа, яка має судимість.