- •1.1. Суть, принципи і роль страхування
- •1.1.1. Суть страхування
- •Призначення страхування
- •Основні способи здійснення страхування
- •1.1.2. Роль страхування в ринковій економіці
- •1.1.3. Зародження страхування в Україні
- •1.1.4. Страхування в Україні в 1921–1991 роках
- •1.1.5. Функції страхування
- •1.1.6. Принципи страхування
- •1.1.7. Системи страхування (страхової відповідальності)
- •1.1.8. Поняття і суть маркетингу страховика
- •Система організації маркетингу
- •Служба маркетингу страховика
- •Контрольні запитання
- •1.2. Класифікація страхування
- •1.2.1. Поняття про класифікацію
- •1.2.2. Класифікація за історичною ознакою
- •1.2.3. Класифікація за економічними ознаками
- •1.2.3. Класифікація за економічними ознаками
- •1.2.4. Класифікація за юридичними ознаками
- •1.2.5. Обов’язкове і добровільне страхування
- •Контрольні запитання
- •1.3. Страхові ризики та їх оцінювання
- •1.3.1. Поняття, характеристики й визначення ризику
- •1.3.2. Види ризику та їх оцінка
- •1.3.2. Види ризику та їх оцінка
- •1.3.3. Ризикові обставини і страховий випадок
- •1.3.4. Загальна характеристика стихійних лих, великих виробничих аварій і катастроф
- •1.3.5. Теорія керування ризиком (ризик-менеджмент)
- •Контрольні запитання
- •1.4. Страховий ринок
- •1.4.1. Визначення і суть страхового ринку
- •Структура страхового ринку
- •Інфраструктура страхового ринку
- •Тенденції розвитку міжнародного страхового ринку
- •1.4.2. Розвиток страхового ринку в Україні до 1991 року
- •1.4.3. Страховий ринок в Україні в 1991–2004 роках
- •1.4.4. Діяльність страхових компаній в Україні
- •1.4.5. Маркетинг страхування
- •Контрольні запитання
- •1.5. Страхова організація
- •1.5.1. Форми організації страхових компаній в Україні
- •1.5.2. Порядок створення страхової компанії, діяльність та ліквідація
- •Ліквідація, реорганізація та санація страховика. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг має право призначити проведення примусової санації страховика у разі:
- •1.5.3. Стратегія страхової компанії
- •1.5.4. Організаційна структура страхової компанії
- •1.5.5. Органи управління страховою компанією та їх функції
- •Напрями діяльності страхових компаній
- •Об'єднання страховиків
- •Контрольні запитання
- •1.6. Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні
- •1.6.1. Поняття про правове регулювання на страховому ринку
- •1.6.2. Спеціальний Уповноважений орган виконавчої влади в сфері регулювання ринків фінансових послуг
- •Нагляд за учасниками страхового ринку. Реєстрація
- •Ліцензування страхової діяльності
- •Контрольні запитання
1.1.4. Страхування в Україні в 1921–1991 роках
В роки радянської влади страхування в Україні розвивалося нерівномірно. Так, з 1921 року страхування майна державних підприємств і організацій здійснювалося добровільно. Але вже Постановою ЦВК і РНК СРСР від 4 вересня 1929 року було введено обов'язкове страхування в державній промисловості, що охоплювало практично все майно, і вже через два роки страхові платежі були включені до складу податку з обороту, що обумовило зміну механізму відшкодування збитків. Страхування кооперативних і суспільних підприємств, у тому числі й колгоспів, також було переведено на державну основу. Цим займалися органи Держстраху СРСР, які надавали послуги з обов'язкового та добровільного видів страхування майна громадян.
У ті часи не існувало чіткої концепції розвитку особистого страхування. З березня 1929 року значного поширення набуло колективне страхування. Спочатку було поставлено завдання охопити страхуванням не менш 75 % працюючих, однак уже до 1940 року фактичний показник знизився до 30 %. Цей вид страхування став збитковим, воно було скасовано, а замість нього було введено особисте змішане страхування, страхування на випадок смерті і втрати працездатності та страхування від нещасних випадків. Перестрахування в СРСР почало розвиватися з 1921 року, коли виникла необхідність перестраховувати частину страхових ризиків, що приймалися кооперативами і перевищували суми, встановлені Держстрахом.
У післявоєнні роки було проведено кілька важливих заходів, спрямованих на посилення ролі страхування в економіці, зокрема, була прийнята постанова Ради Міністрів УРСР від 26 листопада 1958 року за № 1645 «Про затвердження Положення про органи державного страхування в Українській РСР». У період реформ 60-х років було багато зроблено для налагодження механізмів страхового захисту сільськогосподарських підприємств. Без цього було б складно гарантувати оплату праці колгоспників, здійснювати перехід колгоспів до прямого банківського кредитування, зміцнювати інші напрямки госпрозрахункових відносин. Умови обов'язкового страхування майна колгоспів, які були введені в 1968 році, ґрунтувалися на принципі еквівалентності взаємин страховика і страхувальників (їхньою сукупністю). Був зроблений крок вперед у розвитку методології формування страхових резервів, була збільшена норма страхового покриття і розширений перелік страхових випадків (зокрема, до нього було включена посуха). Ефективність цих заходів підтверджується тим, що вже через 10 років уряд визнав доцільним перевести на такі умови страхування і державні сільськогосподарські підприємства. Так була спростована теза про те, що «держава не може сама себе страхувати».
Протягом 60–70-х років були введені нові види страхування майна, життя і здоров'я громадян. З 1988 року державні підприємства почали одержувати право на здійснення добровільного страхування майна і відповідальності. Однак, незважаючи на серйозні зміни у відношенні до страхової справи, рівень його розвитку дуже відставав від рівня країн з ринковою економікою.
До 1988 року в Україні, як і в республіках колишнього СРСР, існувала монополія двох державних страхових компаній: «Держстраху» й «Ін держстраху», діяльність яких регулювала держава. Це давало значні надходження в бюджет від страхових платежів і, в разі потреби, виділення з бюджету коштів на виплату страхових відшкодувань. Функції страховика на території України в той час виконувала система «Укрдержстраху», в якій працювали майже 14 тисяч фахівців і 29 тисяч позаштатних страхових агентів.
Початок демонополізації страхової справи в колишньому СРСР поклав Закон «Про кооперацію», прийнятий Верховною Радою СРСР 26 травня 1988 року, згідно з яким кооперативи набули права страхувати своє майно і майнові інтереси в органах державного страхування, а також створювати кооперативні страхові установи, визначати умови, порядок і види страхування.
Найбільш вагомого імпульсу у створенні недержавних страхових організацій набуло «Положення про акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю», затверджене 19 червня 1990 року Радою Міністрів СРСР та постанова Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо демонополізації народного господарства», яка була прийнята 16 серпня 1990 року. Ці нормативні акти дозволяли займатися страховою діяльністю і конкурувати між собою державним, акціонерним, взаємним і кооперативним товариствам. Демонополізація відбулася й у системі «Держстраху» – відтепер страхові організації республік СРСР мали право впроваджувати регіональні види майнового й особистого страхування, що не були єдиними по країні.
Починаючи з 1991 року, після припинення існування СРСР, Україна стала самостійно вирішувати всі питання організації страхової діяльності.