- •1.1. Суть, принципи і роль страхування
- •1.1.1. Суть страхування
- •Призначення страхування
- •Основні способи здійснення страхування
- •1.1.2. Роль страхування в ринковій економіці
- •1.1.3. Зародження страхування в Україні
- •1.1.4. Страхування в Україні в 1921–1991 роках
- •1.1.5. Функції страхування
- •1.1.6. Принципи страхування
- •1.1.7. Системи страхування (страхової відповідальності)
- •1.1.8. Поняття і суть маркетингу страховика
- •Система організації маркетингу
- •Служба маркетингу страховика
- •Контрольні запитання
- •1.2. Класифікація страхування
- •1.2.1. Поняття про класифікацію
- •1.2.2. Класифікація за історичною ознакою
- •1.2.3. Класифікація за економічними ознаками
- •1.2.3. Класифікація за економічними ознаками
- •1.2.4. Класифікація за юридичними ознаками
- •1.2.5. Обов’язкове і добровільне страхування
- •Контрольні запитання
- •1.3. Страхові ризики та їх оцінювання
- •1.3.1. Поняття, характеристики й визначення ризику
- •1.3.2. Види ризику та їх оцінка
- •1.3.2. Види ризику та їх оцінка
- •1.3.3. Ризикові обставини і страховий випадок
- •1.3.4. Загальна характеристика стихійних лих, великих виробничих аварій і катастроф
- •1.3.5. Теорія керування ризиком (ризик-менеджмент)
- •Контрольні запитання
- •1.4. Страховий ринок
- •1.4.1. Визначення і суть страхового ринку
- •Структура страхового ринку
- •Інфраструктура страхового ринку
- •Тенденції розвитку міжнародного страхового ринку
- •1.4.2. Розвиток страхового ринку в Україні до 1991 року
- •1.4.3. Страховий ринок в Україні в 1991–2004 роках
- •1.4.4. Діяльність страхових компаній в Україні
- •1.4.5. Маркетинг страхування
- •Контрольні запитання
- •1.5. Страхова організація
- •1.5.1. Форми організації страхових компаній в Україні
- •1.5.2. Порядок створення страхової компанії, діяльність та ліквідація
- •Ліквідація, реорганізація та санація страховика. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг має право призначити проведення примусової санації страховика у разі:
- •1.5.3. Стратегія страхової компанії
- •1.5.4. Організаційна структура страхової компанії
- •1.5.5. Органи управління страховою компанією та їх функції
- •Напрями діяльності страхових компаній
- •Об'єднання страховиків
- •Контрольні запитання
- •1.6. Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні
- •1.6.1. Поняття про правове регулювання на страховому ринку
- •1.6.2. Спеціальний Уповноважений орган виконавчої влади в сфері регулювання ринків фінансових послуг
- •Нагляд за учасниками страхового ринку. Реєстрація
- •Ліцензування страхової діяльності
- •Контрольні запитання
1.1.6. Принципи страхування
Сутність страхування розкривається при розгляді змісту принципів страхування. Виходячи з особливостей українських договірних цивільно-правових відносин, що виникають в процесі страхування, розглянуті такі базисні принципи його здійснення: як страховий ризик, страхового (майнового) інтересу; граничної сумлінності (найвищої довіри); відшкодування; безпосередньої причини; суброгації; подвійного страхування (сприяння страховиків, або контрибуції).
Принцип страхового ризику виходить з положення, що страховий ризик – це подія, на випадок якої здійснюється страхування, і яка має характеристики можливості і випадковості виникнення. Загальновизнаним є фундаментальне положення: страхова угода не може буди укладена, якщо її сторони не несуть ризику матеріальних чи фінансових втрат за несприятливого перебігу подій, а в страхуванні життя – при настанні визначених в страховому договорі подій. Принцип страхового ризику поданий в законі України «Про страхування» у ст. 8 «Страховий ризик та страховий випадок» та у ст. 1 «Поняття страхування» як необхідна умова для здійснення страхування.
Принцип страхового (майнового) інтересу встановлює необхідність наявності у страхувальника законного майнового (фінансового) інтересу до конкретного об’єкта, що підлягає страхуванню, на підставі якого він може одержати користь у вигляді матеріальної захищеності від втрати життя, здоров’я, працездатності або зберігання обсягу своїх матеріальних коштів, чи звільнення його від виниклого боргу або від матеріальної відповідальності за шкоду іншим особам у вигляді наслідків його діяльності (бездіяльності). Принцип страхового (майнового) інтересу поданий як базова вимога до здійснення страхування у ст. 4 «Об'єкти страхування» закону України «Про страхування».
Принцип граничної сумлінності регулює взаємовідносини сторін договору страхування – обидві сторони договору страхування зобов’язані бути гранично сумлінними стосовно один до одного, тобто вони повинні надати одне одному всі суттєві фактичні дані щодо предмета договору страхування, котрий укладається або був укладений між ними, незалежно від того, вимагаються ці дані іншою стороною чи ні. Принцип діє однаково як на етапі укладання договору страхування, так і при його виконанні сторонами. Замовчування рівноважно перекручуванню фактів (на відміну від принципу достатньої необхідності, що діє у звичайній комерційній діяльності). Суперечки, що викликані неточністю угоди страхування, зазвичай, трактуються на користь страхувальника. Тим або іншим чином принцип граничної сумлінності поданий у законі України «Про страхування» (ст. 18, 20, 21, 25). Але є нечисленні винятки з цього принципу, встановлені чинним законодавством (ст. 26 закону України «Про страхування»). Особливе місце цей принцип посідає в медичному страхуванні, де правдиві дані щодо застрахованого може повідомляти страховику його довірений лікар, який при цьому повинен дотримуватися умов «клятви лікаря». Для зняття цього протиріччя страхувальник (застрахований) при поданні страховику своєї заяви про бажання застрахуватися повинен письмово дозволити лікарям порушити цю клятву, але тільки щодо змісту конкретного договору страхування.
Згідно з принципом відшкодування страхувальник не повинен отримувати прибуток внаслідок страхування своїх ризиків. Страхове відшкодування повинно лише відновити його майнове положення до того рівня, що був безпосередньо перед настанням страхового випадку. Страхове відшкодування повинно компенсувати лише реально заподіяну страхувальнику матеріальну шкоду, причому на тих умовах, за якими страхувальник був застрахований (ст. 9 закону України «Про страхування»). Принцип у прямій його формі поширюється лише на страхування майна і відповідальності за шкоду, заподіяну майну або майновим правам третіх осіб.
Принцип безпосередньої причини гарантує виплати страхового відшкодування за договором страхування лише у випадку дії безпосередньої причини (першопричини збитку), що прямо призводить до виникнення збитку. Вона повинна бути зафіксована в договорі як страховий ризик, на випадок якого здійснюється страхування. У договорі страхування визначаються страхові випадки – події, першопричиною яких є наперед обумовлені страхові ризики. Причому тільки страхові випадки (події, що визначені у договорі і уже відбулися) зобов’язують страховика виплатити страховку. Цей принцип поданий у ст. 8 і 9 закону України «Про страхування». У договорі страхування можуть бути винятки (обмовки) за ризиками, за якими страхування не здійснюється. Якщо безпосередньою причиною збитку стали обставини, зазначені в таких обмовках, то вони не компенсуються страховиком.
Принцип суброгації (зустрічного, регресного позову) означає, що страховик, виплачуючи страхове відшкодування страхувальнику або одержувачу, після фактичного здійснення виплати суми відшкодування отримує у страхувальника право на позов до третьої особи, з вини якої відбулося заподіяння шкоди об’єкту страхування, для компенсації матеріальних витрат страховика в обсязі виплаченого ним страхового відшкодування по договору майнового страхування за рахунок винної сторони (див. ст. 25 і 27 закону України «Про страхування»).
Принцип подвійного страхування (сприяння, контрибуції) застосовується тоді, якщо страхувальник застрахував той самий об’єкт за договорами майнового страхування у декількох страховиків одночасно, причому загальна страхова сума за всіма договорами страхування перевищує реальну вартість майна, і всі страховики застрахували однакові ризики цього об’єкта. Якщо страховий випадок станеться у період одночасної дії цих договорів, сумарно виплачене всіма страховиками страхове відшкодування страхувальнику не може перевищувати реальну і дійсну вартість збитку (згідно з принципом відшкодування). При цьому будь-який страховик виплачує свою частку відшкодування пропорційно розміру страхової суми за його договором страхування. Принцип подвійного страхування поданий у ст. 9 і 21 закону України «Про страхування».