2. Перекладіть слова українською, уведіть їх у словосполучення.

Загрузочный, загружаемый, загружаемость, загружать, загрузить, загружающий, загружающийся, загруженность, загруженный, загрузка.

3. Оформіть записки науковців у зв’язні тексти (наприклад, для курсової роботи), використовуючи непряме цитування.

Л.В. Щерба [Щерба, с. 100-101]: слово – частина речення, яку ми можемо, не змінюючи значення, уживати самостійно, тобто у вигляді окремого речення.

Л. Блумфільд [Блумфильд, с. 23]: слово – мінімальна вільна форма; форма, яка має здатність вимовлятися окремо і яку не можна поділити на частини, компоненти, здатні вживатися у висловленні окремо.

О.І. Смирницький [Смирницкий, с. 105]: слово – лексична одиниця, характер якої визначуваний синтаксично.

4. Запишіть складний номінативний план тексту за однією з запропонованих тем: «Становлення й розвиток української літературної мови», «Екологія наукової мови як сучасна проблема», «Уся діяльність людини перебуває під знаком слова», «Інноваційні технології і вища освіта», «Інтеграція України в європейський освітній простір», «Керівники діляться не на молодих і старих, а на мудрих і дурних».

За планом підготуйте розгорнуту відповідь. Зафіксуйте початок, закінчення, основну частину й переходи між думками.

5. До поданого нижче теоретичного матеріалу* складіть оригінальні тези. Самостійна робота з теми

1.Визначте вид поданого плану. Використовуючи план і ключові поняття, складіть стислий конспект, розкриваючи тему «Правила оформлювання наукової роботи (курсової, кваліфікаційної)».

План

1. Структура наукової роботи.

2. Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків (малюнків), таблиць, формул.

3. Особливості написання заголовків у науковій роботі.

4. Технічні вимоги до оформлення наукової роботи.

Ключові поняття: титульна сторінка, зміст, перелік умовних позначень, вступ, основна частина, висновки, список використаних джерел, додатки; наскрізна нумерація; заголовки структурних частин, підрозділів, пунктів, додатків; міжрядковий інтервал, шрифт, обсяг, відстань між заголовком і текстом, абзацний відступ, береги.

2. Ураховуючи структуру наукових робіт, строки написання курсових робіт для студентів 3 курсів, складіть алгоритм написання власної курсової роботи з позначенням орієнтовних строків виконання кожного пункту та план курсової роботи відповідно до отриманої теми.

3. Складіть тези до власної курсової роботи, написаної й захищеної на 2 курсі. Теоретичний матеріал*

Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату. Науковий результат – нове знання, здобуте під час наукових діяльності та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо.

Будь-яке наукове дослідження спирається на роботу з літературними джерелами, що вимагає володіння методами фіксації і збереження наукової інформації.

План – це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті; «порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція».

За допомоги плану узагальнюють і «згортають» інформацію наукового джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту.

Формулювання пунктів плану має лаконічну і чітку структуру, перший і останній пункти логічно розпочинають і завершують виклад основних питань тексту. Необхідно вміти виокремлювати в тексті головні думки, встановлювати співвідношення між ними і на цій підставі членувати текст, добирати заголовки до розділів.

Цінність плану полягає у тому, що він допомагає усвідомити прочитане і стисло відтворити в пам'яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу на найсуттєвішій інформації.

За структурою план може були простим і складним.

Простий, якщо в ньому зазначені лише основні питання, у пунктах простого плану перелічують основні мікротеми тексту.

Складний, якщо поруч з основним є додаткові запитання, пункти складного плану розбивають на підпункти.

Питальний план складають за допомоги питальних речень, які розкривають проблематику тексту у логічній послідовності; кожному інформативному центру відповідає одне запитання, а кожне наступне пов'язане з попереднім.

У номінативному (називному) плані послуговуються називними реченнями, у яких головний член (підмет) виражений іменником або субстантивованою частиною мови (прикметником, дієприкметником) тільки у формі називного відмінка.

Тезовий план – сформульоване основне положення абзацу, його мікротема.

Тези – коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо. Теза у широкому розумінні – будь-яке твердження, яке стисло викладає ідею, у вузькому розумінні – деякий текст, що формулює сутність, обґрунтовує доказ.

Відповідно до мети тези бувають: вторинні; оригінальні.

Вторинні тези слугують для виділення основної інформації в тому чи іншому джерелі (наприклад, підручнику, монографії, статті) під час читання, реферування; їх призначення – створити модель змісту тексту, яку можна було б осмислювати далі, а обсяг тез відповідає кількості інформаційних центрів тексту, зазвичай їх складають мовою автора.

Вимоги до складання тез

• формулювання думок повинно бути чітким і стислим, але зі збереженням самобутності форми;

• викладання основних авторських думок у вигляді послідовних пунктів, записуючи тези, нумерують кожну, в кожній тезі варто виокремлювати ключове слово;

• якщо текст великий за обсягом, то в кінці кожної тези вказують номер сторінки джерела.

Оригінальні тези створюють як первинний текст. Вони можуть бути:

- ключовими елементами майбутньої наукової розвідки (планом, начерком основних положень);

- стислою формою презентації результатів наукових досліджень під час виступу на науковій конференції.

Оригінальні тези – предметно-логічне ціле, об'єднане спільною думкою, що відображена у заголовку, призначення якого – зорієнтувати читача у змісті наукового тексту. На відміну від розгорнутого плану, який тільки називає питання, тези розкривають розв'язання цих питань. Прагнення автора тез до стислості обумовлює відсутність прикладів, цитат.

Тези мають чітко регламентовану змістово-композиційну структуру, в якій виокремлюють такі складові:

1. Преамбула (1–2 тези);

2. Основний тезовий виклад (3–6 тез);

3. Висновкова теза (1–2 тези).

У преамбулі стисло формулюють проблему дослідження і обґрунтовують актуальність теми з погляду сучасного стану науки і практики.

Основний тезовий виклад передбачає розв'язання таких завдань:

• сформулювати мету дослідження, схарактеризувати об'єкт і матеріал дослідження;

• описати перебіг дослідження;

• визначити критерії оцінювання і технологію оброблення результатів.

Висновкова теза презентує результати і загальний висновок, перспективи подальшого дослідження.

Друкують тези у спеціальних збірниках, матеріалах конференцій тощо.

Оформлення тез у вигляді публікації передбачає дотримання таких вимог:

• у правому верхньому куті аркуша зазначають прізвище та ім'я автора і необхідні відомості про нього;

• формулювання кожної тези починають з нового рядка, акцентують увагу на актуальності проблеми, стані її розроблення в науці, положеннях, висновках дослідження;

• обсяг тез становить 2–3 сторінки друкованого тексту через 1,5–2 інтервали.

Висновки – це цитати (дослівне відтворення думок автора книжки), або короткий, близький до дослівного, виклад змісту потрібного уривка тексту.

Цитату обов'язково треба брати у лапки, а на кожну виписку давати покликання на джерело. Для полегшення наступної систематизації виписок їх краще робити на окремих аркушах, каталожних картках.

Запам'ятайте!

Цитата (речення чи кілька речень) береться у лапки (""); у кінці цитати в конспекті зазначають у дужках джерело – сторінку (С. 157); якщо випускають слова чи речення, то на місці пропуску ставлять крапки (...) або крапки в кутових дужках <...>; відтворюють авторські виділення у тексті: напівтовстий шрифт – прямою лінією (__), курсив – хвилястою (~~). розріджений – пунктиром (_ _).

У роботі з текстами досить часто вдаються до конспектування, яке акцентує увагу на короткому, але точному відображенні тексту.

Конспект (від лат. conspectus – огляд) – стислий писаний виклад змісту чого-небудь, складається з плану й тез, доповнених фактичним матеріалом, що у сукупності є коротким письмовим викладом змісту книжки, статті, лекції тощо.

Конспект слугує для збереження основного змісту роботи. У ньому репрезентовано лише думки автора роботи, яку конспектують; мета його – глибоко осмислити інформацію і подати її адекватно, стисло та в зручній для подальшого використання письмовій формі. Складання конспекту мобілізує увагу, допомагає виділити головне в тексті. Коли людина має намір щось записати, вона читає більш уважно, тим паче, що чергування читання із записуванням підвищує працездатність і зменшує втому. Конспектування – це певною мірою контроль сприйняття матеріалу: не розуміючи прочитаного, почутого, важко виділити і записати основну думку. Записи полегшують запам'ятовування, оскільки записаний навчальний матеріал краще фіксується в пам'яті.

Під час прочитання та прослуховування тексту (промови, доповіді, виступу) для конспектування звертається увага на опорні (ключові) слова, ті інформаційні центри, що несуть найбільше смислове навантаження (так звані «вузлики на пам'ять»). Вибір ключових моментів залежить від мети та завдань конспектування, власних знань у цій галузі, особистих зацікавлень, можливостей пам'яті тощо.

Зміст першоджерела передають:

• своїми словами;

• цитатами з першоджерела;

• своїми словами і цитатами.

До конспекту ставлять такі вимоги:

- залишають певну частину сторінки (це може бути половина аркуша або широкий берег) для запису власних думок, оцінки законспектованого;

- цитуючи, вказують відповідну сторінку першоджерела.

Текст конспекту оформлюють довільно, на відміну від тез; крім основних положень, конспект містить і фактичний матеріал.

Для конспектування, як і реферування, використовуються такі способи викладу матеріалу: опис, оповідь, міркування. За своїм обсягом конспект не перевищує 1/3 всього первинного тексту.

Способи фіксації відомостей можуть бути різними: мовними (виділення ключових слів, фраз, повний детальний запис), позамовними (план, схема, таблиця, виділення ключових понять підкресленням або іншим кольором).

Стислий конспект передає в узагальненому вигляді найсуттєвішу інформацію тексту, а докладний (розгорнутий) – містить також відомості, які конкретизують, мотивують, деталізують основні положення тексту у вигляді доведень, пояснень, аргументів, ілюстрацій тощо.

Не будь-який короткий запис є конспектом, бо конспект – це системне, логічне, зв'язне об'єднання плану, виписок, тез. Без змін зберігають авторські конструкції, цитати. Аналітичний запис прочитаного передбачає перероблення первісного тексту шляхом трансформації більших мовних одиниць у менші: зміст словосполучення передають словом, зміст речення – окремим словосполученням, складне речення замінюють на просте і т. ін. Використовують переказ, інші формулювання, думки слід викладати стисло, своїми словами, виписуючи лише найголовніше і найсуттєвіше, не допускати повторень. Для швидкості та зручності в конспекті можуть подаватися скорочені слова, абревіатури. Не слід зловживати скороченням слів, а якщо скорочувати їх, то за загальними правилами, наприклад: рр. – роки,/?. – рік, с. – сторінка, табл. – таблиця, і т. ін. – і таке інше тощо. Повторювані в конспекті терміни рекомендують позначати першою великою літерою слів, що входять до їх складу, наприклад: Р – речення, ДС – ділове спілкування, К – конспект тощо.

Скороченню підлягають різні частини мови. Можливе використання як загальноприйнятих скорочень (наприклад, до н. е. – до нашої ери, см – сантиметр, НДІ – науково-дослідний інститут, і т.д. – і так далі, див. – дивись, напр. – наприклад), так і спеціальних, характерних для певної галузі (наприклад, вид. – видання, техред – технічний редактор). Варто обережно поставитися до тих скорочень, які відповідають різним словам (скажімо, с. – село, секунда, сторінка (при цифрі); р. – річка, рік (при цифрі); ст. – станція (при назві), стаття, століття чи сторіччя (при цифрі).

Існує кілька способів скорочення: усічення, видалення голосних (стягування), утворення абревіатур.

У разі усічення на місці скорочення ставиться крапка (наприклад, гр. – грецький, ред. – редактор, тис. – тисяча), а в разі видалення голосних – не ставиться (наприклад, млн – мільйон).

У складних словах, що пишуться разом, скорочують або першу, або останню частину слова, та залишають перші літери слів, які утворюють складне слово. Наприклад: дф – діафільм, мф – мікрофіша. Ініціальна абревація записується початковими літерами без крапок. Наприклад, ІРА – інформаційно-рекламне агентство, ТО – творче об’єднання, ВВП – валовий внутрішній продукт, ТОВ – товариство з обмеженою відповідальністю тощо.

Якщо в науковому тексті використовуються маловідомі скорочення, то їх варто розшифрувати при першому згадуванні: записати повністю, а поряд у дужках вказати скорочену назву, яка вживатиметься надалі.

У дисертаціях та інших видах наукових публікацій після змісту подається список основних найуживаніших у тексті скорочень (скажімо, УМ – „Україна молода”, НЗ – „Наукові записки” і т.д.).

Скорочення мають бути однаковими в усій роботі.

Правила конспектування книги, статті.

• Уважно прочитайте текст. Супроводжуйте читання зазначенням незрозумілих місць, незнайомих слів, нових імен, дат.

• Запишіть на першій сторінці паспортні дані книги, статті, над якою працюєте (бібліографічний опис).

• Поділіть сторінку на дві частини (праву і ліву).

• Ліворуч записуйте: назви глав, параграфів, підзаголовків, номери сторінок; формулюйте самостійно основні проблеми, якщо ці формулювання відсутні в тексті.

• Праворуч записуйте: свої висновки й коментарі, посилання на інші наявні у вас матеріали.

• Поділіть текст на логічно-смислові частини. Під час читання тексту складіть простий детальний план – послідовний перелік основних думок автора. (В основі плану конспекту може бути зміст книги, вміщений у кінці або не початку видання).

• Записуйте тільки основне: спочатку головну думку, потім (дуже стисло) докази і приклади.

• Намагайтеся щоб записи були чіткими, змістовними і лаконічними. Для цього використовуйте схеми, таблиці.

• Для зручності користування конспектом, підкреслюйте найважливіші думки, навіть окремі фрази, словосполучення, слова; до розділів і підрозділів підбирай заголовки.

• Цитуйте правильно і точно, зазначайте сторінку, з якої взято цитату.

• Робіть помітки, які виявляють ваше ставлення до того, що конспектуєте. Використовуйте для цього свої умовні позначки.

Конспектування наукової інформації, що сприймається на слух

Процес конспектування наукової інформації, що сприймається на слух складається з трьох мисленнєво-мовленнєих дій:

• аудіювання (розуміння інформації, що сприймається на слух);

• мисленнєвого оброблення почутого;

• письмово відтворення інформації.

Правила конспектування лекції

• чітко з’ясуйте тему перед початком конспектування лекції;

• нове (рему) записуйте якнайточніше;

• записуйте основні положення, висновки, факти, схеми, дати, прізвища тощо;

• конспектуючи лекцію, на полях ставте позначки проти тих місць, які потребують уточнення;

• після закінчення лекції, з’ясуйте всі питання, які виникли під час лекції, уточніть факти, назви тощо;

• передайте інформацію (де це доцільно і можливо) у вигляді таблиць, схем тощо.

Вимоги до конспекту

• не порушуйте логічний зв’язок між структурними частинами;

• зберігайте точність інформації;

• не припускайтеся орфографічних, граматичних та інших помилок.

Конспекти поділяють на плановий, текстуальний, вільний, тематичний, опорний.

Плановий конспект укладається за попередньо складеним планом статті, книжки, лекції. Кожному питанню плану відповідає певна частина конспекту, але якщо пункт зрозумілий, то детально не розкривається. Він лаконічний, простий за своєю формою, але за ним не завжди легко вдається відтворити прочитане, почуте.

Текстуальний конспект – це конспект створений переважно з цитат, це джерело дослівних висловлювань автора. Цей конспект доцільно використовувати під час опрацювання наукових праць.

Вільний конспект – це поєднання виписок, цитат, тез. Він вимагає уміння самостійно чітко і лаконічно формулювати основні положення, для цього необхідне глибоке осмислення матеріалу, великий і активний запас слів, уміння використовувати всі типи запису: плани, тези, виписки, цитати тощо.

Тематичний конспект укладається на одну тему, але за декількома джерелами. Специфіка такого конспекту полягає у тому, що, розробляючи певну тему за низкою праць, він може не відображати зміст кожного з них у цілому. Тематичне конспектування дозволяє всебічно розглянути і проаналізувати різні точки зору на одне й те ж питання.

Опорний конспект – це частина навчального матеріалу лаконічно викладеного за допомоги тексту, малюнків та умовних позначень.

Творчим опорним конспектом називають такий конспект, що складається самим студентом під час вивчення певної теми.