Ватажки натовпу і їх способи переконання

1. Ватажки натовпу. - Інстинктивна потребу всіх індивідів у натовпі коритися вожака. - Психологія ватажків. - Тільки ватажки можуть створити віру і дати організацію натовпі. - Насильницький деспотизм ватажків. - Їх Класифікація. - Роль, яку відіграє воля.

2. Способи дії ватажків. - Твердження, повторення і зараза. - Відносна роль усіх цих факторів. - Як поширюється зараза з нижчих верств суспільства до вищих. - Популярне думка швидко стає загальною думкою.

3. Чарівність. - Визначення та класифікація чарівності. - Чарівність придбане і особисте. - Різні приклади. - Як зникає чарівність. Духовна організація натовпу нам вже відома, і ми знаємо також, які двигуни можуть діяти на її душу. Тепер нам залишається розглянути способи застосування цих двигунів і вказати, хто може ними користуватися.

1. Вожак Натовпу. Лише тільки відоме число живих істот збереться разом, все одно, чи буде то стадо тварин чи натовп людей, вони інстинктивно підпорядковуються владі свого вождя. У натовпі людей вождь часто буває тільки ватажком, але, тим не менше, роль його значна. Його воля представляє те ядро, навколо якого кристалізуються і поєднуються думки. Він складає собою перший елемент організації різнорідної натовпу і готує в ній організацію сект. Поки ж це не наступить, він керує нею, тому що натовп представляє собою плазування стадо, яке не може обійтися без володаря.

Ватажок звичайно спочатку сам був у числі тих, кого ведуть; він так само був загіпнотизований ідеєю, апостолом якої зробився згодом. Ця ідея настільки заволоділа їм, що все навколо зникло для нього, і всяке гидке думка йому здавалося вже оманою і забобоном. Тому-то Робесп'єр, загіпнотизований ідеями Руссо, і користувався методами інквізиції для їх розповсюдження.

Звичайно ватажки не належать до числа мислителів - це люди дії. Вони не мають проникливістю, тому що проникливість веде звичайно до сумнівів і бездіяльності. Найчастіше ватажками бувають психічно неврівноважені люди, напівбожевільний, що знаходяться на кордоні безумства. Як би не була безглузда ідея, яку вони захищають, і мета, до якої вони прагнуть, їхнього переконання не можна похитнути ніякими доводами розуму. Презирство і переслідування не справляють на них враження чи ж тільки ще сильніше збуджують їх. Особистий інтерес, родина - всі ними приноситься в жертву. Інстинкт самозбереження у них зникає до такого ступеня, що єдина нагорода, до якої вони прагнуть, - це мучеництво. Напруженість їхньої власної віри додає їх словами величезну силу навіювання. Натовп завжди готова слухати людину, обдарованого сильнішою волею і вміє діяти на неї значним чином. Люди в натовпі втрачають свою волю й інстинктивно звертаються до того, хто її зберіг. У ватажків у народів ніколи не бувало недоліку, але ці ватажки завжди повинні були мати дуже тверді переконання, тому що тільки такі переконання створюють апостолів. Часто ватажками бувають хитрі оратори, що переслідують лише свої особисті інтереси і діють шляхом потурання низьким інстинктам юрби. Вплив, яким вони користуються, може бути і дуже велике, але завжди буває дуже ефемерне. Великі фанатики, що захоплювали душу юрби, Петро Пустельник, Лютер, Савонарола, діячі революції, тільки тоді підкорили її своїй чарівності, коли самі підпали під чарівність відомої ідеї. Тоді їм вдалося створити в душі юрби ту грізну силу, яка називається вірою і сприяє перетворенню людини в абсолютного раба своєї мрії.

Роль всіх великих ватажків головним чином полягає в тому, щоб створити віру, все одно, релігійну чи, політичну, соціальну, або віру в яке-небудь справу, людини чи ідею, ось чому їх вплив і бувало завжди дуже велике. З усіх сил, якими володіє людство, сила віри завжди була наймогутнішою, і не дарма в Євангелії говориться, що віра може зрушити гори. Дати людині віру - це подесятерити його сили. Великі історичні події здійснені були невідомими віруючими, вся сила яких полягала в їх вірі. Не вчені і не філософи створили великі релігії, що управляли світом і великі царства, що розповсюджувалися від однієї півкулі до іншого! У всіх цих випадках, звичайно, діяли великі ватажки, а їх не так багато в історії. Вони утворюють вершину піраміди, поступово спускається від цих могутніх володарів над умами натовпу до того оратора, який в димної готелі повільно підпорядковує своєму впливу слухачів, повторюючи їм готові формули, значення яких він сам не розуміє, але вважає їх здатними неодмінно повести за собою реалізацію всіх мрій і сподівань. У всіх соціальних сферах, від самих вищих до нижчих, якщо тільки людина не знаходиться в ізольованому положенні, він легко підпадає під вплив якогось ватажка. Більшість людей, особливо у народних масах, за межами своєї спеціальності не має майже ні про що ясних і більш-менш визначених понять. Такі люди не в змозі управляти собою, і ватажок служить їм керівником.

Влада ватажків дуже деспотична, але саме цей деспотизм і змушує їй підкорятися. Не важко переконатися, як легко вони змушують робочі класи, навіть самі буйні, коритися собі, хоча для підтримки своєї влади в них немає ніяких коштів. Вони призначають число робочих годин, величину заробітної плати, організовують страйки і змушують їх починатися і припинятися у певну годину.

В даний час ватажки натовпу все більш і більш відтісняють громадську владу, втрачають своє значення внаслідок чвар. Тиранія нових володарів підкорює натовп і змушує її коритися їм більше, ніж вона корилося якому-небудь уряду. Якщо ж внаслідок якої-небудь випадковості ватажок зникає і не заміщується негайно іншим, то натовп знову стає простим збіговиськом без усякого зв'язку і стійкості. Під час останньої страйку кучерів омнібусів в Парижі досить було заарештувати двох ватажків, які керували нею, щоб вона негайно ж припинилася. В душі натовпу переважає не прагнення до свободи, а потреба підпорядкування; натовп так жадає коритися, що інстинктивно підкоряється тому, хто оголошує себе її володарем. Клас ватажків зручно підрозділяється на дві певні категорії. До однієї належать люди енергійні, з сильною, але з'являється у них лише на короткий час волею; до іншої - ватажки, що зустрічаються набагато рідше, мають сильну, але в теж час і стійкою волею. Перші - сміливі, буйні, хоробрі; вони особливо придатні для раптових зухвалих підприємств, для того, щоб захопити маси, незважаючи на небезпеку, і перетворити на героїв учорашніх рекрутів. Такі були, наприклад. Нею і Мюрат у часи першої Імперії. У наш час таким був Гарібальді, не володів ніякими особливими талантами, але дуже енергійний, який зумів опанувати цілим неаполітанським королівством, маючи лише жменькою людей, тоді як королівство мало у своєму розпорядженні дисципліновану армію для свого захисту.

Але енергія цих ватажків, хоча і дуже могутня, тримається недовго і зникає разом зі збудником, що викликав її появу. Дуже часто герої, що проявили таку енергію, повернувшись до повсякденного життя, виявляли саму дивну слабкість і повну нездатність керувати своїми вчинками навіть при самих звичайних умовах, хоча вони на вигляд так добре вміли керувати іншими людьми. Такі ватажки можуть виконувати свою функцію лише за тієї умови, якщо ними керують і збуджують їх постійно, і якщо завжди над ними знаходиться людина чи ідея, що вказують їм їх поведінку. Друга категорія ватажків, що володіють стійкою волею, не настільки блискуча, але має набагато більше значення. До цієї категорії і належать справжні засновники релігії і творці великих справ: св. Павло, Магомет, Христофор Колумб, Лессепс. Чи розумні вони, або обмежені - все одно, світ буде завжди їм належати! Їх наполеглива воля являє собою таке безконечно рідкісне і нескінченно могутнє якість, яка все змушує собі коритися. Часто не віддають собі досить звіту в тому, чого можна досягти за допомогою наполегливої ​​і сильної волі, а між тим, ніщо не може протистояти такій волі - ні природа, ні боги, ні люди.

2. Способи впливу ватажка: утвердження, повторення, зараження. Коли буває потрібно на мить захопити натовп, змусити її зробити який-небудь акт, наприклад, пограбувати палац, загинути, захищаючи зміцнення або барикаду, треба діяти за допомогою швидких навіювань, і найкращим навіюванням є все-таки особистий приклад. Проте натовп, щоб коритися навіюванню, повинна бути підготовлена ​​до цього раніше відомими обставинами, і головне - треба, щоб той, хто хоче захопити її за собою, мав особливою якістю, відомим під ім'ям чарівності, про який ми будемо говорити далі.

Коли ж справа йде про те, щоб змусити душу натовпу перейнятися якими-небудь ідеями чи віруваннями, наприклад, сучасними соціальними теоріями, то застосовуються інші способи, переважно такі: твердження, повторення, зараза. Дія цих способів повільне, але результати, що досягаються ними, дуже стійки.

Просте твердження, не підкріплюється жодними міркуваннями і ніякими доказами, служить одним з найвірніших засобів для того, щоб змусити якусь ідею проникнути в душу натовпу. Чим більш коротко твердження, чим більш воно позбавлене будь б то не було доказовості, тим більше воно впливає на юрбу. Священні книги і кодекси всіх століть завжди діяли за допомогою простого затвердження; державні люди, покликані захищати яке-небудь політична справа, промисловці, які намагаються поширювати свої продукти за допомогою оголошень, добре знають, яку силу має твердження.

Затвердження тоді лише надає дію, коли воно повторюється часто і, якщо можливо, в одних і тих же виразах. Здається, Наполеон сказав, що існує тільки одна варта уваги постать риторики - це повторення. За допомогою повторення ідея оселяється в умах до такого ступеня міцно, що, врешті-решт, вона вже приймається як доведена істина. Вплив затвердження на натовп стає зрозумілим, коли ми бачимо, яке могутнє дію вона надає на найбільш освічені уми. Це дія пояснюється тим, що часто повторювана ідея в кінці кінців врізається в найглибші області несвідомого, де саме і виробляються двигуни наших вчинків. Через деякий час ми забуваємо, хто був автором твердження, повторюється стільки разів, і врешті-решт починаємо вірити йому, звідси-то і відбувається дивовижне вплив будь-яких публікацій. Після того, як ми сто, тисячу разів прочитали, що кращий шоколад - це шоколад X, нам починає здаватися, що ми чули це з різних сторін, і ми в кінці кінців зовсім переконуємося в цьому. Прочитавши тисячі разів, що борошно V врятувала таких-то і таких-то знаменитих людей від самої наполегливої ​​хвороби, ми починаємо відчувати бажання вдатися до цього засобу, лише тільки захворюємо аналогічної хворобою. Читаючи постійно в одній і тій же газеті, що А - досконалий негідник, а В - чесна людина, ми врешті-решт стаємо самі в переконаними в цьому, звичайно, якщо тільки не читаємо при цьому ще яку-небудь іншу газету, висловлюють абсолютно протилежну думку . Тільки твердження і повторення в змозі змагатися один з одним, тому що мають у цьому випадку однаковою силою.

Після того, як яке-небудь твердження повторювалося вже достатня кількість разів, і повторення було одноголосним (як це можна спостерігати, скажімо, на прикладі деяких фінансових підприємств, що користуються популярністю і достатньо багатих, щоб купити собі підтримку громадської думки), утворюється те, що називається течією, і на сцену виступає могутній фактор - зараза. У натовпі ідеї, почуття, емоції, вірування - все отримує таку ж могутню силу зарази, який мають деякі мікроби. Це явище цілком природне, і його можна спостерігати навіть у тварин, коли вони знаходяться в стаді. Паніка, наприклад, або яке-небудь безладний рух кількох баранів швидко поширюється на ціле стадо. У натовпі всі емоції також точно швидко стають заразними, чим і пояснюється миттєве поширення паніки. Розумові розлади, наприклад, безумство, також мають заразливість. Відомо, як часто спостерігаються випадки божевілля серед психіатрів, а останнім часом помічено навіть, що деякі форми, наприклад агорафобія, можуть навіть передаватися від людини твариною.

Поява зарази не вимагає одночасної присутності кількох індивідів в одному і тому ж місці; воно може проявляти свою дію і на відстані, під впливом відомих подій, орієнтувальних напрям думок у відомому сенсі і що додають йому спеціальне забарвлення, відповідну натовпі. Це помітно особливо в тих випадках, коли уми вже підготовлені заздалегідь віддаленими чинниками, про які я говорив вище. Тому-то революційний рух 1348 року, розпочавшись у Парижі, відразу поширилося на велику частину Європи і похитнуло кілька монархій. Наслідування, якому приписується така велика роль в соціальних явищах, по суті становить лише один із проявів зарази. В іншому місці я вже досить говорив про вплив наслідування і тому тут обмежуся лише тим, що відтворю те, що було сказано мною про цей предмет п'ятнадцять років тому і розвинене в наслідку іншими авторами в новітніх творах:

"Людина так само, як і тварина, схильний до наслідування; воно становить для нього потреба за умови, звичайно, якщо не обставлено утрудненнями. Саме ця потреба і обумовлює могутнє вплив так званої моди. Хто ж посміє не підкоритися її владою, все одно, чи стосується це думок, ідей, літературних творів або ж просто-напросто одягу? Керують натовпом не за допомогою аргументів, а лише за допомогою зразків. По-яку епоху існує невелика кількість індивідів, що вселяють натовпі свої дії, і несвідома маса наслідує їх. Але ці індивіди не повинні все-таки занадто віддалятися від переважаючих в натовпі ідей, інакше наслідувати буде важко, і тоді всі їх вплив зведеться до нуля. За цієї причини люди, які стоять багато вище своєї епохи, не мають взагалі на неї жодного впливу. Вони надто віддалені від неї. Тому-то й європейці з усіма перевагами своєї цивілізації мають настільки незначний вплив на народи Сходу; вони надто відрізняються від цих народів ...

Подвійне вплив - минулого і взаємного наслідування - зрештою викликає у людей однієї і тієї ж країни і однієї і тієї ж епохи така схожість, що навіть ті, хто найменше мав би подаватися такому впливу, - філософи, вчені та літератори - виявляють все ж таке сімейне подібність у своїх думках і стилі, що за цими ознаками можна відразу ж дізнатися епоху, до якої вони належать. Досить короткого розмови з яким-небудь людиною, щоб отримати повне уявлення про те, що він читає, які його звичайні заняття і в якому середовищі вона живе ".

Зараження настільки могутня, що вона може вселяти індивідам не тільки відомі думки, а й відомі почуття. Завдяки саме такій заразі, у відому епоху піддавалися презирства відомі твори, наприклад, "Тангейзер", через декілька років порушив захоплення тих же самих людей, які його осміяли. Думки і вірування поширюються в натовпі саме шляхом зарази, а не шляхом міркувань, і вірування юрби всіх епох виникали допомогою такого ж точно механізму: твердження, повторення і зарази. Ренан зовсім справедливо порівнює перших засновників християнства "з робітниками соціалістами, що поширюють свої ідеї по шинках". Вольтер також говорячи про християнської релігії, сказав, "що протягом більш ніж ста років її послідовниками була тільки сама зневажена чернь". На прикладах, аналогічних тим, на які я вже вказував тут, можна ясно простежити, як зараза, діюча спочатку тільки в народних шарах, поступово переходить у вищі верстви суспільства; ми можемо переконатися в цьому на наших сучасних соціалістських доктринах, якими в даний час починають захоплюватися вже ті, хто засуджений зробитися першими жертвами їх торжества. Дія зарази настільки сильно і потужно, що перед ним відступає всякий особистий інтерес.

Ось чому різні думки, ставши популярним, врешті-решт отримує таку силу, що проникає і в самі вищі соціальні верстви і стає там панівним, хоча б безглуздість його була цілком очевидна. У цьому явищі полягає дуже цікава реакція нижчих соціальних верств на вищі, тим більше цікава, що всі вірування натовпу завжди виникають з якої-небудь вищої ідеї, не користувалася ніяким впливом у тому середовищі, в якій вона народилася. Звичайно ватажки, які підпали під вплив цієї ідеї, заволодівають нею, перекручують се, створюють секту, яка в свою чергу перекручує і потім поширює її в надрах мас, які продовжують перекручувати її все більш і більш. Ставши нарешті народної істиною, ця ідея деяким чином повертається до свого початкового джерела і тоді вже діє на вищі верстви нації. Врешті-решт ми бачимо, що все-таки розум керує світом. Філософи, що створили які-небудь ідеї, давно вже померли і перетворилися на порох, але завдяки описаному мною механізму, думка їх все-таки торжествує в кінці кінців.

3. Чарівність Ідеї, поширювані шляхом затвердження, повторення і зарази, зобов'язані своєю могутністю головним чином таємничу силу, яку вони набувають, - чарівності.

Ідеї ​​або люди, що підкоряє собі світ, панували над ним переважно завдяки цій непереборну силу, іменованої чарівністю. Ми всі розуміємо значення цього слова, але воно вживається часто в таких різних сенсах, що пояснити його нелегко. Чарівність може складатися з протилежних почуттів, наприклад, захоплення і страху. В основі чарівності дійсно часто закладені саме ці почуття, але іноді воно існує і без них. Найбільшим чарівністю, наприклад, користуються померлі, отже, - істоти, яких ми не боїмося: Олександр, Цезар, Магомет, Будда. З іншого боку є такі предмети і фікції, які анітрохи не збуджують у нас захоплення, наприклад, жахливі божества підземних храмів Індії, але які, тим не менше, мають величезне чарівність. У дійсності чарівність - це рід панування якої-небудь ідеї або якого-небудь справи над розумом індивіда. Це господарювання паралізує всі критичні здатності індивіда і наповнює його душу подивом і повагою. Викликане почуття нез'ясовно, як і всі почуття, але, ймовірно, воно належить до того ж порядку, до якого належить чарівність, котрі опановують замагнітізірованним суб'єктом. Чарівність становить саму могутню причину будь-якого панування; боги, королі і жінки не могли б ніколи панувати без нього.

Різні види чарівності можна, однак, підрозділити на дві основні категорії: чарівність придбане і чарівність особисте. Придбане чарівність - те, що доставляється ім'ям, багатством, репутацією; воно може абсолютно не залежати від особистої чарівності. Особисте ж чарівність носить більш індивідуальний характер і може існувати одночасно з репутацією, славою і багатством, але може обходитися і без них.

Придбане або штучне чарівність набагато більше поширене. Вже одного того факту, що який-небудь індивід займає відоме соціальне становище, має відомим багатством і титулами, буває часто достатньо, щоб надати йому чарівність, як би не було мізерно його особисте значення. Військовий у своєму мундирі, суддя у своїй мантії завжди користуються чарівністю. Паскаль абсолютно справедливо вказував на необхідність одягнутися суддів в мантії та перуки. Без цього вони б втратили на три чверті свого авторитету. Цей вплив титулів, орденів і мундирів на натовп зустрічається у всіх країнах, навіть там, де найбільше розвинене почуття особистої свободи.

Тепер я буду говорити про особисту чарівність. Цей рід чарівності зовсім відрізняється від штучного або придбаного чарівності і не залежить ні від титулу, ні від влади; воно складає надбання лише небагатьох осіб і повідомляє їм якесь магнетичне чарівність, що діє на навколишніх, незважаючи навіть на існування між ними рівності в соціальному відношенні і на те, що вони не мають жодних звичайними засобами для затвердження свого панування. Вони вселяють свої ідеї, почуття тим, хто їх оточує, і ті їм коряться, як коряться, наприклад, хижі звірі своєму приборкувач, хоча вони легко могли б його розірвати. Великі ватажки натовпу: Будда, Магомет, Жанна д'Арк, Наполеон володіли у вищій мірі саме такою формою чарівності і, завдяки їй, підкоряли собі натовп. Боги, герої і догмати вселяються, але не оспорюються; вони зникають, як тільки їх піддають обговоренню.

Великі люди, про чарівність яких я тільки що говорив, без цього чарівності не могли б стати знаменитими. Звичайно, Наполеон, перебуваючи в зеніті своєї слави, користувався величезною чарівністю, завдяки своїй могутності, але все ж це чарівність існувало у нього і тоді ще, коли він не мав ніякої влади і був абсолютно невідомий. Завдяки протекції, він був призначений командувати армією в Італії і потрапив у гурток дуже суворих, старих воїнів-генералів, готових надати досить-таки сухий прийом молодому побратимові, посадженого їм на шию.