Громадськість

Природа громадськості. Ми розглянемо громадськість як останнє з елементарних колективних групувань. Термін громадськість використовується по відношенню до групи людей, які:

а) стикаються з якоюсь проблемою;

б) поділяють думки щодо підходу до вирішення цієї проблеми;

в) вступають в дискусію, присвячену цій проблемі.

Наявність проблеми, дискусії та колективної думки є відмітною ознакою громадськості.

Громадськість як група. Ми відносимо громадськість до елементарних і спонтанних колективних угрупувань тому, що вона виникає не в результаті задуму, а в якості природного відгуку на певну ситуацію. На те, що громадськість не існує як усталена група і що її поведінка не наказується ніякими традиціями чи культурними моделями, вказує той факт, що її існування засноване на наявності певної проблеми. Оскільки ці питання різноманітні, різноманітними є і відповідні громадськості. Факт існування певної проблеми означає наявність такої ситуації, яка не може бути розвязана на основі якогось культурного правила, але тільки на основі колективного рішення, досягнутого в процесі дискусії. У цьому сенсі громадськість є спонтанним і непредвстановленим групуванням.

Характерні риси громадськості. Цей елементарний і спонтанний характер громадськості може бути краще зрозумілий, якщо звернути увагу на те, що громадськості (подібно до натовпу і маси), бракує характерних рис, які мають спільноти, колективи. Існування певної проблеми означає, що група повинна діяти. Однак немає наперед визначеного уявлення, або правила, щоб спільно почати діяти певним чином. Якби вони були, то і не було б, звичайно ж, ніякої проблеми. Саме в цьому сенсі ми можемо говорити, що у громадськості немає ніякої культури - ніяких традицій, які диктували б, яким мали бути їх дії.

Далі, оскільки громадськість виникає тільки разом з якоюсь проблемою, вона не має форми або суспільної організації. У її рамках люди не мають жодних фіксованих статусних ролей. Немає у громадськості також і ніякого співпереживання (ми-почуття) або свідомості своєї ідентичності. Замість цього громадськість виступає як різновид якоїсь аморфної групи, розмір і склад членів якої змінюються разом з проблемою. Замість того щоб займатися заздалегідь узгодженою і продуктивною діяльністю, вона робить спробу прорватися до дії і, таким чином, змушена сама творити свою дію.

Громадськість відрізняють розбіжності і, як наслідок, дискусія щодо того, що слід робити. Наявність різних точок зору на вирішення проблеми має ряд обставин.

З одного боку, він вказує на те, що взаємодія, що має місце серед громадськості, помітно відрізняється від взаємодії в натовпі. Натовп товчеться, встановлює контакт і досягає одностайності, що не обмежені ніякими розбіжностями. Громадськість взаємодіє на основі різного розуміння (тлумачення), вступає в суперечку і, отже, характеризується конфліктними відносинами. Відповідно індивіди всередині громадськості швидше інтенсифікують свою самосвідомість і загострюють свої здібності до критичних суджень, ніж втрачають їх, як це має місце всередині натовпу. На рівні громадськості відбуваються висунення якихось аргументів, їх критика і зіткнення з контраргументами. Взаємодія, таким чином, сприяє протиставленню, а не взаємній підтримці і одностайності, що характеризує натовп.

З іншого боку, дискусія, заснована на розходженнях думок, вказує на певну перевагу тих чи інших доводів, сприяє раціональному обговоренню. І якщо навіть, як ми побачимо, взаємодія є досить далекою від реалізації цих ідей, все ж основна тенденція діє в їхньому напрямку.

У натовпі переважають чутки та театральні ефекти навіювання. Присутність опозиції і розбіжностей в середовищі громадськості означає, що предмету суперечки кинуто виклик і він став об'єктом критики. У зв'язку з нападками, які загрожують їх підірвати, подібні предмети повинні обґрунтовуватися або переглядатися у світлі критики, яку не можна ігнорувати. Якщо факти обгрунтовано підтверджуються, то вони належним чином оцінюються.

Поведінкові моделі громадськості. Тепер ми можемо розглянути питання про те, яким чином громадськість діє. Це питання особливо цікаве тому, що громадськість не діє так, як натовп, маса або суспільство.

Суспільство вміє діяти, підкоряючись певним визначеним правилам або консенсусу. Натовп діє, встановлюючи контакти (штовхаючись), а маса - шляхом збігу індивідуальних виборів.

Громадськість же стикається в деякому розумінні з дилемою: як стати певною єдністю, якщо на справді вона розділена? Як діяти узгоджено, якщо в наявності розбіжності щодо того, яким має бути дія. Громадськість здобуває свій особливий тип єдності і можливість діяти, завдяки досягненню якогось колективного рішення або виробленню якоїсь колективної думки. Тому стає необхідним розглянути природу громадської думки і способів її формування.

Громадська думка. Громадську думку слід розглядати як якийсь колективний продукт, але вона не є якимось одностайною думкою, з якою кожен індивід мусить погодитися. Громадська думка не обов'язково є думкою більшості. Будучи колективною думкою, вона може бути (і зазвичай буває) відмінною від думки певних груп громадськості. Ймовірно, вона є думкою, що охоплює декілька думок, що мають місце в громадськості, а краще - як центральна тенденція, встановлена ​​в боротьбі між цими окремими думками і, отже, оформлена відповідною силою протидії, яка між ними існує. У цьому процесі думка якоїсь меншості може надавати набагато більший вплив на формування колективної думки, ніж погляди більшості. Будучи колективним продуктом, громадська думка представляє всю громадськість в її готовності до дії щодо вирішення проблеми і як така робить можливим узгоджену дію, що не обов'язково засноване на консенсусі, контакті або випадковому збігу індивідуальних виборів. Громадська думка завжди рухається у напрямку до якогось рішення, що і не буває часто одностайним.

43