Контрольні запитання

1. Природні ресурси (визначення, класифікація).

2. Природокористування (визначення, компоненти, завдання, об’єкт, предмет, основні принципи).

3. Раціональне і нераціональне природокористування (виз-начення, основні відмінності).

4. Економіка природокористування (визначення, завдання).

5. Економічний механізм при раціональному природоко-ристуванні.

2. Правові основи охорони довкілля та практичні аспекти екології

2.1. Система державного природоохоронного законодавства та відповідальність за екологічні правопорушення

Планування якості навколишнього середовища та екологічне виховання сягають в глибину віків. Наприклад, у Персії (понад 1000 років до нашої ери) сповідувалася екологічна етика, яка передбачала захист ґрунтів, лісів, раціональний режим випасу тварин тощо. У перших індійських епосах “Махабхараті” і “Рамаяні” відзначається вплив природних умов на психологічний і фізичний стан людини.

З часом, крім екологічного виховання з’являються і юридичні матеріали, документи, які передбачають захист навколишнього середовища. Наприклад, Юлій Цезар, вихвалюючи красу природи, забороняв роз’їжджати вулицями Рима в колісницях пізно ввечері, щоб не створювати шум (за це накладались штрафні санкції).

У 1273 р. в Англії було прийнято закон, який забороняв використовувати бітумінозне вугілля як паливо. Порушникам загрожувала смертна кара.

У Києві в 1905 р. були прийняті законодавчі акти щодо охорони навколишнього природного середовища, в яких, зокрема, йшлося про необхідність щорічного проходження технічного огляду автомобілів у міській управі. Автомобіль не повинен був випускати під час руху ні диму, ні пари, а колеса мали бути обладнані запобіжниками від розбризкування бруду.

Сьогодні закони, спрямовані на поліпшення навколишнього природного середовища, приймають у багатьох країнах світу. Цій проблемі приділяють значну увагу ООН та ВООЗ.

В Україні захисту навколишнього природного середовища приділяють досить велику увагу. Вперше за всю історію країни створено Міністерство охорони навколишнього природного сере-довища, що свідчить про виняткове ставлення держави до проблем охорони природи і здоров’я людини.

Основні законодавчі акти щодо захисту навколишнього природного середовища

Серед нормативно-правових документів, які регулюють екологічні відносини, що виражають екологічну політику України, слід виділити Конституцію України, Закони, Укази, Постанови та Розпорядження уряду, нормативні акти галузевих органів державного управління, рішення місцевих Рад та їх виконавчих структур.

Основи забезпечення екологічних прав людини визначено з перших законотворчих кроків суверенної України. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року не лише проголошує, але й передбачає систему гарантій екологічної безпеки людини, вносить певну впорядкованість в систему управління в галузі природо-користування. Він закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище. Це невід’ємне право реалізується шляхом участі громадян в обговоренні проектів законодавчих актів та інших рішень в галузі охорони навколишнього середовища; участі у розробці та здійсненні заходів щодо охорони природного середовища, раціонального використання природних ресурсів; об’єднання в громадські природоохоронні організації; отримання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища.

Закон надає громадянам України право звертатися до суду з позовом на підприємства, установи, організації щодо відшкодування збитків, заподіяних здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище. Він зобов’язує державні органи надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності та враховувати їхні пропозиції щодо цього.

Згідно з цим Законом громадяни України мають не лише права, але й обов’язки щодо збереження природи, раціонального використання її багатств, дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища. У Законі встановлені принципи охорони навколишнього природного середовища:

• пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

• гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

• екологізація матеріального виробництва;

• збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

• науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

• стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

• вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

Закон закріплює екологічні права і обов’язки громадян України.

Права:

• безпечне для життя та здоров'я громадян навколишнє природне середовище;

• участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до державних та господарських органів, установ та організацій з цих питань;

• участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

• об’єднання в громадські природоохоронні формування;

• одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення;

• участь в проведенні громадської екологічної експертизи;

• одержання екологічної освіти;

• подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Обов’язки:

• берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

• здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;

• не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;

• вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;

• компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Закон надає широкі повноваження громадським об’єднанням, визначає поняття екологічної безпеки та заходи щодо її забезпечення, екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об’єктів, про застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин; передбачає заходи щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення, від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами.

У законі дається поняття зон надзвичайних екологічних ситуацій (екологічні катастрофи, зони підвищеної екологічної небезпеки). Встановлена дисциплінарна, адміністративна і кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.

Закон України “Про охорону атмосферного повітря”, прийнятий 16 жовтня 1992 року, спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки людини, а також відвернення впливу на навколишнє природне середовище.

Він встановлює екологічні закони і нормативи в галузі охорони атмосферного повітря, екологічної безпеки атмосферного повітря (гранично допустимих концентрацій (ГДК), гранично допустимих викидів (ГДВ) для кожного стаціонарного та пересувного джерела викиду).

Підприємства, установи, організації, діяльність котрих пов’язана з негативним шкідливим впливом на атмосферне повітря, повинні вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зниження шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів, здійснювати контроль за обсягом та складом забруднюючих речовин.

Закон “Про природно-заповідний фонд України”, прийнятий 16 червня 1992 року, визначає правові основи організації, охорони і використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів і об’єктів. До природно-заповідного фонду належать природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, парки-пам’ятки, садово-паркового мистецтва.

Природно-заповідний фонд складають ділянки суші та водного простору, природні комплекси та об’єкти котрих мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду рослинного і тваринного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Природно-заповідний фонд охороняється відповідно до цього закону, як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 року, регулює охорону і раціональне використання земель (розділи VI, VII). У цьому кодексі встановлено три форми власності на землю: державна, комунальна і приватна. Право на одержання земельної ділянки у приватну власність за плату або безоплатно мають громадяни України. Земельні ділянки можуть надаватись в постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди.

Земельний кодекс встановив переважне надання земель для потреб сільського господарства з метою забезпечення раціонального використання родючих земель.

Охорона цінних і продуктивних земель (ріллі, ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, земель природо-охоронного, рекреаційного призначення, курортів тощо) досягається встановленням особливого порядку їхнього вилучення для державних і громадських потреб. Вилучення особливо цінних продуктивних земель, земель науково-дослідних сільськогоспо-дарських установ, заповідників, національних, дендрологічних, меморіальних парків, поховань та археологічних пам’яток не допускається.

З метою охорони земель Земельний кодекс встановлює обов’язки власників земельних ділянок та землекористувачів:

• додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

• використовувати землю ефективно і відповідно до цільового призначення;

• підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки внаслідок своєї господарської діяльності;

• здійснювати захист земель від водної та вітрової ерозії, забруднення та інших процесів руйнування, для збереження і підвищення родючості землі.

При розміщенні, проектуванні, будівництві та введенні в дію нових та реконструйованих об’єктів і споруд повинно передбачатися додержання екологічних та санітарних вимог щодо охорони земель.

Лісовий кодекс України, прийнятий 21 січня 1994 року, регулює відносини з охорони і відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей та підвищення продуктивності, раціонального використання лісів з метою задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах.

У ньому визначені основні завдання, вимоги і зміст організації лісового господарства, критерії поділу лісів на дві групи за їхнім екологічним і господарським значенням; встановлені порядок та види загального і спеціального використання лісових ресурсів, права і обов’язки лісокористувачів; порядок охорони і захисту лісів; плата за використання ресурсів, економічне стимулювання охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Кодекс України про надра, прийнятий 27 липня 1994 року, регулює гірничі відносини з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб суспільства у мінеральній сировині, охорони надр, гарантування безпеки людей, майна, навколишнього природного середовища при користуванні надрами.

Він також визначає поняття про надра, порядок і види користування надрами, права і обов’язки користувачів надр, встановлює плату за користування надрами, основні вимоги в галузі охорони надр, зокрема:

• забезпечення комплексного і повного геологічного вивчення надр;

• додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування;

• раціональне вилучення і використання корисних копалин і наявних в них компонентів;

• охорони родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їхню розробку тощо.

Водний кодекс України, прийнятий 6 червня 1995 року, забезпечує правову охорону вод від забруднення, засмічення і виснаження та регулює порядок їхнього використання.

Він встановлює пріоритет питного і побутового водокористу-вання. З метою охорони вод, які використовуються для питних і побутових, курортних, лікувальних і оздоровчих потреб, встанов-люються округи і зони санітарної охорони із суворим режимом використання, а також водоохоронні зони лісів.

У Водному кодексі закріплені обов’язки водокористувачів щодо раціонального використання водних об’єктів, економного використання води, відновлення і поліпшення її якості. Власники засобів водного транспорту, лісосплавні організації повинні не допускати забруднення і засмічення вод внаслідок втрати масел, хімічних речовин і нафтопродуктів, деревини. Сільськогоспо-дарські підприємства повинні попереджувати забруднення вод мінеральними добривами і отрутохімікатами.

Закон України “Про екологічну експертизу”, введений в дію 9 лютого 1995 року, регулює суспільні відносини в галузі екологічної експертизи для підтримання екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захист екологічних прав і інтересів громадян і держави, визначає суб’єкти екологічної експертизи та її форми, статус експерта, відповідальність за порушення в цій галузі.

Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, введений в дію 8 лютого 1995 року, встановлює права і обов’язки громадян у сфері використання ядерної енергії, регулює діяльність, пов’язану з використанням ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання, встановлює правові основи міжнародних зобов’язань України щодо використання ядерної енергії, передбачає державне регулювання безпеки, її використання для людини і довкілля.

Важливість дотримання вимог розглянутих вище природоохоронних законодавчих актів підкреслює і основний закон нашої держави – Конституція України, яку було прийнято 28 червня 1996 року. Згідно з нею земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, тобто довкілля, є об’єктами права власності українського народу, а також підлягають обов’язковому збереженню і охороні (ст. 13, 14, 16, 50, 66).

Еколого-правова відповідальність за порушення природоохоронного законодавства

У відповідності із природоохоронним законодавством в Україні існує еколого-правова відповідальність – це юридична відповідальність за екологічні порушення, тобто за невиконання певних, затверджених законом про охорону природи, обов’язків.

Види еколого-правової відповідальності:

• юридична (активна і пасивна);

• адміністративна;

• кримінальна;

• майнова (матеріальна).

Активна (позитивна) відповідальність – це виконання вимог щодо охорони природи шляхом запровадження безвідхідних і маловідхідних технологій, виділення значних коштів на будівництво очисних споруд різних установок і пристроїв, що зменшують забруднення навколишнього середовища і захищають здоров’я людей. Позитивна відповідальність передбачає здійснення позитивних дій з боку відповідальних осіб, окремих громадян у галузі раціонального природокористування, екологічної безпеки. Цей вид юридичної відповідальності може бути організаційним, організаційно-майновим, пов’язаним з відшкодуванням збитків за відведені під будівництво землі, виконанням рекультиваційних заходів під час геологорозвідувальних, пошукових чи гірничо-експлуатаційних робіт, відшкодування втрат, пов’язаних з гідротехнічним будівництвом, спорудженням військових об’єктів.

Активна еколого-правова відповідальність застосовується державою не лише для відшкодування збитків від антропогенного впливу (ліквідація наслідків різних аварій, компенсація населенню, евакуаційні роботи, наприклад, після катастрофи на ЧАЕС), але й для усунення наслідків стихійних катастроф (допомога після землетрусу у Вірменії, шкода від снігових лавин, селів, вивержень вулканів, повеней, ураганів, пожеж).

Пасивна форма юридичної відповідальності – утримання організацій від виконання певних дій, які можуть призвести до екологічної шкоди, погіршення здоров’я людей.

Поряд з таким регулюванням відповідальності за екологічні порушення чинним екологічним законодавством передбачені також юридичні засоби забезпечення примусового виконання підпри-ємствами, організаціями, установами та громадянами зобов'язань, покладених на них природоохоронним законодавством (коли суб’єкти ухиляються від їх виконання).

Майнова (матеріальна) відповідальність передбачає покладання обов’язків на підприємства, організації, установи та громадян відшкодувати збитки, заподіяні природі або екологічним правам людини, а також шкоду, завдану в результаті протиправної поведінки. Ця відповідальність застосовується самостійно або спільно з іншими видами відповідальності.

Іншими словами, матеріальна відповідальність за порушення природоохоронного законодавства здійснюється шляхом стягнення грошових сум, які нараховуються за спеціальними таксами.

Екологічним законодавством передбачається три основних види відшкодування збитків, завданих у результаті неправомірних дій, спрямованих на погіршення екологічних умов; завдані внаслідок порушення екологічного законодавства; компенсація збитків державою за “чужу” вину.

Ці види відшкодувань конкретизовані й закріплені у відповідних законодавствах (земельному, водному, лісовому, фауністичному, радіаційної безпеки), де визначені правила розрахунків відшкодувань, конкретні ціни об’єктів, суми штрафів.

Затверджено нові розміри штрафів за вирубування лісу, спричинення пожеж, захоплення чи самовільний продаж-купівлю земельної ділянки, незаконні полювання, рибну ловлю, забруднення водойм, пошкодження пам’яток природи та ін. Але, як вже зазначалося, штрафи ці мізерні.

Адміністративна відповідальність, встановлена Кодексом України про адміністративні правопорушення, застосовується у випадку невиконання посадовою особою своїх обов’язків з охорони природи або у випадку нанесення шкоди об’єктам природи, які знаходяться у її веденні. Вона проявляється у вигляді дисциплінарного покарання, або грошового штрафу.

Кримінальна відповідальність настає тоді, коли нанесена суттєва шкода оточуючому середовищу. Міри відповідальності встановлені в Кримінальному кодексі України (Розділ VІІІ, статті 236–254). Цим документом передбачені кримінальні покарання за порушення правил екологічної безпеки; порушення правил охорони надр, вод; невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення; приховування або навмисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний стан або захворюваність населення; забруднення атмосферного повітря; забруднення або псування земель; знищення або пошкодження лісових масивів; незаконне полювання; незаконне зайняття рибним, звіриним та іншим добувним промислом тощо.

Суворі покарання встановлено за дії, які спричинили загибель людей та інші тяжкі наслідки (позбавлення волі до десяти років), за розкрадання радіоактивних матеріалів (від трьох до десяти років з конфіскацією майна або без неї).

Основні принципи організації та діяльності органів екологічної безпеки України

В Україні державними органами регулювання природокорис-тування проводиться постійний екологічний контроль, метою якого є збір і передача у відповідні підрозділи державних органів інформації по об’єктах для прийняття необхідних адміністративних заходів та ефективної роботи всього керівного державного природоохоронного механізму.

Головним органом екологічної безпеки України є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінохоронприроди України). Воно є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України.

Міністерство реалізує державну політику України у галузі охорони навколишнього природного середовища (НПС), раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту населення і НПС від негативного впливу господарської діяльності шляхом регулювання екологічної, ядерної і радіаційної безпеки на об’єктах усіх форм власності.

Мінохоронприроди України проводить державну екологічну, науково-технічну та економічну політику, спрямовану на збереження та відтворення безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, забезпечення безпеки функціонування та розвитку ядерного комплексу з мирною метою, захист життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням НПС, досягнення стійкого соціально-економічного розвитку та гармонійної взаємодії суспільства і природи.

Головні завдання Мінохоронприроди України:

• захист екологічних інтересів України на міжнародній арені;

• державний контроль за додержанням вимог законодавства України з питань охорони НПС, ядерної та радіаційної безпеки;

• здійснення нормативно-правового регулювання у сфері використання природних ресурсів;

• організація і проведення державної екологічної експертизи;

• обґрунтування доцільності розроблення державних і регіональних екологічних програм.

Контрольні запитання

1. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” (дата прийняття, основні принципи, права та обов’язки).

2. Основні природоохоронні законодавчі акти України (загальні положення).

3. Еколого-правова відповідальність (визначення, основні види).

4. Основні завдання Мінохоронприроди України.