46. Проблеми тлумачення господарських договорів

Чимейер – відшуковування волі в договорах є подібність до тлумачення законів.

І хоча на сьогодні тлумачення господарських договорів має здійснюватися за правилами ЦК, особливості інтерпретації господарських договорів повинні зумовлюва­ тися цілями їх правового регулювання.

В ЦК УСРС положення про тлум договорів, так само як і в 1922 – це було зумовлено відмутністю необхідності. Вперше сформулювано в ст. 59 основ цив законо СРСР 1991 (на території україни ці основи чинності не набули). У чинному ЦК УКраїни правила тлумачення правочинів викладені у ст. 213, а у ст. 637 міститься відсилочна норма про тлумачення умов договору за правилами ст. 213 ЦК 637

Стаття 213 ЦК. Тлумачення змісту правочину

1. Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

2. На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

4. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Поняття тлумачення визначається не однозначно і як процес і як результат певного процесу. Мета – є встановлення істинного наміру сторін. В практиці ця проблема виникає часто при нечіткості формулювань положень договору, при неспівпадінні позицій сторін.

Теорії тлумачення догворів

1. Теорія волевиявлення (текстуалізму) - ще з законів 12 таблиці. В давні часи вирішальне значення мадла форма а не воля (якщо хтось укладає угоду застави нехай значення мають слова – табл 6).

Це статична тенденції тлумачення – вона відрізняється несприйняттям можливості коригування у процесі тлумачення норм з метою їх пристосування до умов життя, які змінилися

2. Теорія волі (субєктивістська) – народилася в римському праві. Дійсна воля сторін вводилася з комплексу сторін. Потім ця теорія втілилися в законод краін континент Європи. Покровський – перша пол 19 ст – там де немає волі немає договору.

Кодекс наполеона ст. 1156-1162- треба досл наміри сторін, а не текст, якщо є сумніви треба брати той варіант що породжує прв наслідки, сумніви тлум на користь боржника.

Німецьке цив уложення – параграв 133 – при тлум волевиявлення треба слідувати змісту волі. Догвори слід тлум доборосов беручи до уваги звичаї обігу.

Це динамічна тенденція тлумачення

В загальному праві таких суперечок не виникало – одним основним правилом є те що сторони потрібно судити по тому що вони написали чи зробили, іьсуддя не повиненн щукати якість уявні.

ЦК Квебеку (поєднує заг і конт права) 1424-1432 – вплив фр законод –примат 2 тоерії. 1432 – договір повиненн тлумачитися на користь сторони що приєдналася чи споживача.

В украіни якщо виходити з ч. 3 ст.213 друга теорія утвердилася - При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Ці дві ст (213,637) майже повністю відтворює положення основ цз 1991 СРСР.

Головна презумпція тлумачення полягає в тому, що воля сторін не має вад, що зумовлюють недійсність договору.

Проблеми: 1. Тлумачення договорів до виникнення спору між сторонами, на майбутнє. З точки зору інтересів контрагентів таке тлумачення «заздалегідь» може мати сенс з превентивної точки зору, для запобігання виникненню спорів при виконанні договору в майбутньому, а якщо точніше — головний інтерес полягатиме в одержанні преюдиційного факту на випадок виникнення спору стосовно невиконання або неналежного виконання договору. Тоді виникають деякі проблеми процесуального характеру. Так, чинний ГПК передбачає у ст. 4-1 дві форми судового процесу: позовне провадження та провадження у справах про банкрутство. Якщо сторони угоди звертаються до суду з вимогою розтлумачити договір з превентивною метою, з тим, щоб уникнути порушення умов цього договору при виконанні через відсутність їх однозначного розуміння, то спір про право в традиційному для процесуальних наук розумінні між сторонами відсутній, скоріше йдеться про захист інтересів сторін, які, втім, також поки що не оспорюються і не порушуються. Вітчизняне процесуальне законодавство та доктрина не називають і не знають превентивних позовів.

2. Вказівку частини 2 ст. 637 ЦК про врахування при тлумаченні типових умов договору (типових договорів), навіть якщо в договорі й немає посилання на ці умови, вважаємо некоректною з огляду на те, що типові договори розгляда­ ються нами de lege lata як нормативно-правові акти. Через це мова може йти лише про оцінку відповідності змісту до­ говору імперативним положенням типових договорів, тоб­ то відповідність вимогам законодавства. Отже, тлумачити (з'ясовувати) зміст тієї чи іншої умови договору вважаємо можна тоді, коли сторони мають право сформулювати таку умову самостійно, коли вони в буквальному значенні слова домовилися про щось, дещо узгодили.

3. «Боротьба» між теоріями волі та волевиявлення втрачає практичне значення: сьогодні не можна обмежуватися в питанні волевиявлення лише тим, що розумів його автор або адресат при укладенні договору. Визначальним є значення, яке могла б надати волевиявленню гіпотетична розумна особа — адресат такого волевиявлення з урахуванням письмового тексту та інших важливих і відомих йому обставин, що мають значення для договору. Саме така «функціональна» позиція втілена уст. 8 Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів:

Пропозиції:

1. У ст. 213 ЦК не сформульовані принципи тлумачення договорів, складнощі у практиці застосування цієї статті можуть виникати у встановленні пріоритетів тлумачення. У разі відсутності усталених вітчизняних традицій щодо судового тлумачення господарських договорів доцільним буде запозичення правила «contra proferentem » , закріпленого у ст. 4.6 Принципів УНІДРУА («якщо умови контракту, висунуті однією із сторін, є неясними, перевага надається тлумаченню, протилежному інтересам цієї сторони»), та статті 5:103 Європейських принципів контрактного права («за наявності сумнівів відносно значення терміну контракту, який не обговорювався, перевага надається тлумаченню терміну проти сторони, що поставляє»).

2. Крім того, доцільно закріпити в ЦК і положення про те, що в будь-якому випадку договір приєднання і тлумачиться на користь сто­ рони, що приєдналася

3. Необхідність доповнення граматичного, системного та функціонального способів тлумачення, які використовуються в ст. 213 ЦК також телеологічним (цільовим) тлумаченням. Яке повинно враховувати не лише мету правочину (на що вказується в ч. 4 ст. 213 ЦК), а мету правового регулювання господарських відносин, закріплених в ГК та інших законодавчих актах.