7. Методи господарського права, їх особливість та відмінність від методів цивільного та адміністративного права.

Методи – це застовувані зак способи правового оформлення госпа відносин відповідно до їхніх властивостей і ціле й правого регулювання що відображають вазємне становище сторін, порядок прийняття ними юридчно значущих ріш, хар юр відлповідальності у випадку порушення, способи юридичного захисту прав сторін

Види:

1. Метод приписів – право прийняття юридично значущих рішень субєкта організаційно-господарських повноважень щодо підпорядкованого йому суб’єкта: рішення власника про створення підприємсва, видача ліцензій. Застосування цього методу відбувається у формі імперативних норм.

2. Метод автономних рішень – приймати сам, але у межах своєї компетенції рішення, и обов’язок інших субєктів не перешкоджати цьому.

3. Метод координації – прийняття юридично заначущих рішень за згодою сторін, кожна з яких не вправі навязувати свою волю іншій стороні.

4. Метод рекомендацій – передбачає видання компетентними органами адресованих певним субєктам господарювання певних пропозицій або рекомендацій щодо певної бажаної поведінки у сфері господарювання

Знаменсьткий: один комплексний метод – метод рівного підпорядкування усіх учасників господарських відносин суспільному господарському порядку, забезпечує оптимальне поєднання приватних та публічних інтересив та створює партнерські відносини у сфері господарювання. Подібна точка зору є спірною. Позиція її опонентів ґрунтується на тому, що держава в особі уповноважених органів має особливий статус, зокрема визначає ті правила суспільного господарського порядку, яким згодом сама має підпорядковуватися нарівні з іншими учасниками господарського життя. Проте держава (в особі уповноважених органів) не лише встановлює, а й може змінювати ці правила, що свідчить про її особливе становище серед учасників господарських правовідносин - як організатора господарського життя в країні.

Наведене визначає основні, переважаючі методи цивільного права. Основним методом цивільного права є метод координації (децентралізації), тобто узгодження між юридично рівними суб'єктами.

Наявність спільної загальнородової риси, характерної всім цивільним правовідносинам, зумовлює застосування до них єдиного методу правового регулювання, з притаманними йому обов'язковими ознаками.

Метод цивільного права характеризують такі визначальні ознаки як: 1) юридична рівність учасників відносин; 2) велике і відкрите коло юридичних фактів цивільного права; 3) диспозитивні засади цивільного законодавства; 4) відновний характер цивільно-правових санкцій.

У цьому зв'язку в цивілістиці сформульовано чотири групи ознак методу цивільного права, які відображені: 1) в загальному юридичному становищі суб'єктів цивільного права; 2) в специфіці юридичних фактів; 3) в диспозитивних засадах цивільного законодавства; 4) в особливостях цивільно-правових санкцій.

Основу методу цивільного права становить юридична рівність учасників цих відносин, яка передбачає перебування суб'єктів цивільного права один щодо одного в юридично однаковому становищі.

 В адміністративному праві використовуються способи регулювання, що властиві обом загальним методам правового регулювання — імперативному та диспозитивному.    Відтак загальними рисами методу адміністративно-правового регулювання слід вважати те, що він реалізується шляхом:

   - використання приписів (встановлення обов'язків);    - встановлення заборон;    - надання дозволів.    Використання приписів у адміністративному праві означає покладення обов'язку здійснити відповідні дії в умовах, що передбачені адміністративно-правовою нормою. Згідно із сучасною теорією права йдеться фактично про використання такої категорії, як “позитивні зобов'язання”. Приписи використовуються в різних формах, а саме: встановлення відповідних дій, порядок їх здійснення, забезпечення виконання обов'язків тощо. За допомогою приписів встановлюються також завдання, функції та повноваження органів виконавчої влади, інших суб'єктів адміністративного права.

За допомогою приписів досягається забезпечення виконання функцій і обов'язків органів виконавчої влади, інших суб'єктів управлінських відносин. Наприклад, у статтях розділу VI Закону України “Про місцеві державні адміністрації” передбачається фінансове та матеріально-технічне забезпечення діяльності місцевих державних адміністрацій (фонд оплати праці, видатки на утримання цих органів, соціальне забезпечення посадових осіб тощо).    Встановлення заборон — це покладення на суб'єкта правових відносин прямих обов'язків утримуватися від вчинення в умовах, передбачених нормою, тих чи інших дій або утримуватися від них на свій розсуд. Так, ст. 74 Митного кодексу України встановлює відповідні заборони щодо переміщених через митний кордон України окремих товарів і предметів. Не можуть бути пропущені через митний кордон України предмети, що можуть завдати шкоди здоров'ю або загрожувати життю населення та тваринного світу або призвести до руйнування навколишнього середовища, продукція, що містить пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду та інша, що суперечить відповідним нормам Конституції України.

Широко використовуваний адміністративним правом імперативний метод правового регулювання дістає відображення у певних специфічних способах регулювання суспільних відносин, що перебувають у сфері дії адміністративного права. Зокрема, в регулюванні управлінських відносин між органами виконавчої влади та у внутрішній організації цих органів широко використовується такий спеціальний спосіб правового регулювання, як встановлення субординації. Він необхідний для організації управлінського процесу, визначення співпідпорядкованості суб'єктів адміністративно-правових відносин і тому залишається одним з провідних у змісті адміністративно-правового регулювання.