- •1. Становлення господарського права як галузі права.
- •2. Господарські відносини: поняття, види, відмежування від суміжних видів правовідносин.
- •3. Організаційно-господарські відносини.
- •4. Роль держави у сфері економіки: форми, методи, засоби державного регулювання господарських відносин.
- •6. Державно-приватне партнерство як особлива форма співпраці держави/територіальної громади з приватним бізнесом.
- •7. Методи господарського права, їх особливість та відмінність від методів цивільного та адміністративного права.
- •8. Джерела господарського права. Роль судової практики та звичаїв в системі господарського права
- •9. Проблеми вдосконалення господарського законодавства.
- •4 Напрями вдосконалення
- •2. Виділяють 2 основні напрями вдосконалення:
- •9. Сг та суб організаційного-господарських повноважень:спільні та відмінні риси, їх відображення в господарському законодавстві.
- •10. Правове становище суб’єктів внутрішньогосподарських відносин: поняття, ознаки, види, рівні правового регулювання.
- •11. Поняття та обсяг правосуб’єктності суб господарювання
- •14. Особливості правового регулювання становища підприємства за гк і цк
- •16.Проблеми ліквідації підприємств
- •Нечітке розуміння змісту процедури ліквідації в законі
- •Правовий статус ліквідаційної комісії
- •18. Корпоративні відносини в господарських товариствах: поняття, суб’єктний склад, зміст, проблема вдосконалення.
- •22. Угоди,правочини акціонерного товариства, угоди акціонерів: проблеми правового регулювання.
- •2 Види угод:
- •26. Специфіка правого статусу холдингових компаній та їх різновиду – державних холдингових компаній.
- •27. Проблеми визначення правового статусу суб’єктів організаційно-господарських повноважень.
- •33. Поняття та види майна у сфері господарювання, порядок його використання.
- •34. Поняття правового режиму майна суб’єктів господарських відносин: аналіз спірних точок зору.
- •35. Правові титули майна суб’єктів господарських відносин: основні та додаткові правові титули, основні засади їх використання
- •36. Комунальна власність: спільні та відмінні риси з державною власністю
- •41. Розмежування понять «цивільне зобов’язання» та «господарське зобов’язання»
- •42. Особливості організаційно-господарських зобов’язань, їх відмінність від майново-господарських зобов’язань
- •43. Особливості зобов’язань, що виникають при встановленні відносин державно-приватного партнерства
- •44. Поняття, ознаки, види господарських договорів та форми/шляхи регулювання договірних відносин
- •45. Господарський, цивільний та адміністративний договори проблеми розмежування
- •46. Проблеми тлумачення господарських договорів
- •49. Особливості господарсько-правової відповідальності як виду юридичної відповідальності.
- •50. Господарське правопорушення як підстава для застосування господарсько-правової відповідальності.
- •51. Співвідношення понять “господарське правопорушення” та “конфлікт інтересів”.
- •55. Класифікація господарсько-правових санкцій на теоретичному та законодавчому (гк України) рівні
- •60. Проблеми застосування господарсько-правової відповідальності
- •Інститут антимонопольно-конкурентного регулювання як складова законодавства, що регулює ринкові відносини
- •70.Державне регулювання відносин у сфері економічної конкуренції: причини, мета, принципи, форми та органи
- •71.Проблема визначення та класифікації порушень у сфері економічної конкуренції
- •72.Економічна концентрація: поняття, види, випадки обов'язкового отримання попереднього дозволу
4. Роль держави у сфері економіки: форми, методи, засоби державного регулювання господарських відносин.
Засоби державного регулювання економіки (як засоби реалізації економічної політики) в економічній науці традиційно поділяють на непрямі й прямі. Непряме державне регулювання господарської діяльності здійснюється за допомогою економічних методів (облікові банківські ставки, кредитні й податкові пільги, дотації, субвенції тощо) та заходів превентивного порядку, якими обмежуються негативні побічні ефекти ринкових процесів (заходи екологічної політики, охорони й відновлення природного середовища, зокрема консервація частини національних ресурсів, яка виключає будь-які форми їх виробничого використання; визначення природних зон, у яких дозволяється здійснення лише певних видів господарської діяльності; заборона використання екологічно шкідливих технологій)[8]. Пряме державне регулювання господарської діяльності здійснюється за допомогою таких засобів, як реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності, ліцензування, квотування, розроблення стандартів і контроль за їх дотриманням тощо. Однак цей поділ є досить умовним, оскільки будь-який економічний метод також має елементи адміністрування[9]. Отже, більш доцільним вбачається диференціювання методів державного регулювання за цілями регуляторної діяльності та сферами її проведення (внутрішній і зовнішній ринки). За цілями регуляторної діяльності виділяються методи забезпечення соціальної спрямованості економіки, економічної безпеки суспільства і держави, стимулювання суспільно важливих видів господарської діяльності[10]тощо.
Сьогодні однією з найбільш виразних тенденцій розвитку господарських правовідносин є ускладнення системи засобів державного регулювання, їх диференціація за об’єктами регулювального впливу. Загальний об’єкт державного регулювання — уся система ринкових відносин, відповідно спеціальними об’єктами регулювального впливу є:
1) процеси, спрямовані на економічне перетворення (приватизаційний, інноваційний процеси тощо);
2) виробничі ринки різноманітних товарів (цукру, лікарських засобів, електроенергії, сільськогосподарської продукції та ін.) та послуг (фінансових, інформаційних, транспортних тощо), їх окремі сегменти;
3) окремі види діяльності, що провадяться в межах різних виробничих ринків (інвестиційна, концесійна, лізингова, комерційне посередництво тощо);
4) окремі економічні операції (з металобрухтом, з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням, з давальницькою сировиною, з перевезення небезпечних вантажів, зовнішньоекономічні операції тощо);
5) товар (у широкому значенні слова) як безпосередній результат господарської діяльності (включаючи ціни на такий товар, вимоги до його якісних характеристик тощо) та ін.
Під методом державного впливу на господарські відносини слід розуміти сукупність заходів впливу держави через органи законодавчої, виконавчої та судової влади на суб’єктів господарських відносин з метою створення та забезпечення умов господарської діяльності відповідно до ідеї соціально орієнтованої економіки та національної економічної політики[1]. Існує ціла низка критеріїв розподілу методів, але найцікавішим є поділ методів за характером впливу на прямі (адміністративний примус) та непрямі (економічне та інше стимулювання).
Формою державного впливу на господарські відносини доречно визнавати зовнішній вираз дії державних органів, що виникає в процесі реалізації їх специфічних завдань і функцій у разі застосування обраного методу державного впливу на економіку.
Розрізняють такі основні правові форми[2]: планування (директивне й індикативне), індивідуальне управлінське рішення, контроль, нагляд, координація, формування звітності, інформаційне забезпечення суб’єктів господарських відносин, припинення правопорушень, поновлення правового становища, покарання винних у порушенні господарського законодавства, нормативне регулювання тощо.
ГК оперує терміном «засоби регулюючого впливу», щоправда не даючи його визначення, а лише наголошуючи, що вони застосовуються державою для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного й соціального розвитку. Основними засобами регулюючого впливу держави на суб’єктів господарювання відповідно до ст. 12 ГК є:
- державне замовлення, державне завдання;
- ліцензування, патентування і квотування;
- сертифікація та стандартизація;
- застосування нормативів та лімітів;
- регулювання цін і тарифів;
- надання інвестиційних, податкових та інших пільг;
- надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.