Напередодні окупації

Біда завжди приходить зненацька.

Напередодні того вихідного дня дніпродзержинці збиралися хто в чергову відпустку, хто на прогулянку за місто, хто провідати дітей у піонерському таборі. Але...“...Сегодня, в 4 часа утра, без предъявления каких-либо претензий к Советскому Союзу, без объявления войны германские войска напали на нашу страну…”. Так, 22 червня 1941 року війна ввійшла у життя радянського народу, так вона ввійшла і у життя Дніпродзержинська, поділивши його на дві частини - до війни і війна.

...О 14-й годині загуділи всі заводи міста. В їх металевому голосі неначе відчувалися біль і заклик. Люди поспішали на призаводську площу до імпровізованої трибуни, де почався міський мітинг. На трибуну по черзі піднімалися: секретар парткому Ф.А.Петруша, директор Дзержинки М.Й.Крамер, стахановці, старі більшовики. Один за одним виступали городяни міста. Вони говорили про відданість Батьківщині, готовність стати на її захист.

Дніпродзержинці всім серцем сприйняли проголошений заклик: “Все для фронту, все для перемоги!”

У перші дні війни тисячі дніпродзержинців групами і поодинці прийшли до військкоматів з проханням зарахувати їх до лав Червоної Армії і відправити на фронт.

Протягом трьох діб 22 - 25 червня 1941 року з міста були направлені в свої військові частини офіцери та сержанти. Тоді ж були сформовані топографічний загін, дивізіон протиповітряної оборони, військовий госпіталь і підрозділи міської протипожежної оборони.

На початку липня за рахунок військовозобов’язаних Дніпродзержинська, навколишніх Криничанського, Верхньодніпровського та Петриківського районів почалось формування 273 стрілецької дивізії (комдив М.К.Калінін, начальник штабу полковник Я.С.Дашевський). Незабаром дивізія вийшла на передові позиції в районі райцентру Лихівка. 26 кавалерійська дивізія (комдив О.О.Носков) теж поповнювалася мешканцями міста, їх нараховувалось в складі дивізії не менш 60%.

На шостий день війни в місті був створений Дніпродзержинський партійно-комсомольський батальйон з 500 чоловіків, який очолив молодший лейтенант М.І.Бесєдов. 3 липня добровольці вирушили на фронт. Все місто, здається, тоді вийшло проводжати своїх кращіх синів. Збір був на стадіоні “Сталь” заводу імені Дзержинського. Вщерть заповнений, він не зміг вмістити всіх бажаючих. Люди стояли на площі біля Палацу металургів, заповнили вулиці Спортивну, Шевченківську, Комунарну, Дзержинського. Дзвеніла мідь оркестрів, проголошувалися промови, які закінчувались одним наказом: “Повертайтеся з перемогою!” Надвечір ешелон з добровольцями вирушив до Грозного. Там вони пройшли військову підготовку і вже в липні захищали Гомель. А фронт вимагав все нових і нових бійців.

С кожним днем фронт наближався до Дніпродзержинська. Вже 9 липня 1941 р. почались регулярні повітряні нальоти на місто. 12 липня був створений аварійно-відбудовчий загін місцевої протиповітряної оборони. Окремі цехи підприємств міста були переобладнанні на випуск продукції військового призначення: обладнання для авіаційних заводів та бронепоїздів, мостові ферми, понтони тощо.

В кінці липня за ініціативою трудівників міста почалось формування дивізії народного ополчення у складі трьох полків загальною чисельністю 4 тис. чоловік. Командиром був призначений учасник громадянської війни, директор котельно-зварювального заводу О.П.Сельдяков. Але незабаром за рішенням Військової Ради Південно-Західного фронту дивізія була розформована і близько 70% її особового складу було направлено в регулярні військові частини, а кваліфіковані робітники - на демонтаж і евакуацію промислових підприємств міста. У той самий час у місті було проведено збирання коштів у Фонд оборони.

У серпні для боротьби з парашутними десантами фашистів, диверсантами, провокаторами з числа перевіреного партійного і радянського активу був сформований винищувальний батальйон, що складався з трьох рот на чолі з командирами-міліціонерами Долматовим, Грабовським, Угрюмовим. Щодня на подвір`ї школи № 5, де розташувався штаб винищувального батальйону, І.Долматов навчав бійців володіти зброєю, кидати гранати, долати перешкоди.

У відповідності з постановою Військової Ради Південного фронту від 28.06.1941р. в оперативній зоні оборони військ фронту почалось будівництво 14 оборонних рубежів, в тому числі на лінії Дніпродзержинськ - Федорівка.

Вдень і вночі на будівництві оборонних рубежів поряд з будівельними батальйонами працювало понад 20 тисяч дніпродзержинців. Оборонна лінія на підступах до міста довжиною 26 кілометрів складалася з протитанкових рівчаків у повний чоловічий ріст, вогневих позицій, ескарпів, підсилених металевими їжаками та надовбами.

Місто готувалось до воєнних дій. Газета “Дзержинець” №197 від 16.08.1941 р. писала: “Приміщення шкіл, палаців, будинків піонерів, клубів перетворилися на збірні пункти мобілізованих солдат. Похмурі і заклопотані, вони чекали відправки на фронт. Не вистачало обмундирування і зброї ”.

Перші дні війни внесли зміни в життя міста. Полиці магазинів опустіли. Купити можна було лише хліб, але черги за ним вистроювались з вечора, люди чергували, перераховуючись до ранку. В місті було зроблено світломаскування. Щоб зберегти від руйнування вибуховою хвилею шибки при бомбардуванні, вони були заклеєні паперовими смужками хрест-навхрест. На ніч вікна завішувались світломаскувальною тканиною. На території промислових підприємств, житлових кварталів та будинків населення рило зигзагоподібні щілини - для укриття людей під час бомбардування.

Через місто нескінченним потоком йшли і йшли люди, евакуйовані з прикордонних областей. Вони гнали худобу, тягли візки з нехитрим скарбом, на якому сиділи перелякані дітлахи. Дніпродзержинці ділилися з ними всім, чим могли. Яка б довга черга не стояла біля хлібних лотків – всі мовчки розступалися, пропускаючи евакуйованих. Багато жителів забирали сім’ї біженців до себе, допомагали матерям викупати дітей, змінити поношене взуття, а завтра на їх місце приходили інші...

Місто було переповнене слухами, сумнівами, суперечними думками.

Про становище на фронтах населення дізнавалося через агітаторів, пропагандистів та з неконкретної інформації Радінформбюро. Біля СШ № 1 було встановлено велику кольорову географічну карту Європи, біля якої в певний час збиралися мешканці міста. Тут працівники міського військкомату інформували дніпродзержинців про становище на фронтах, пояснювали повідомлення Радінформбюро, а зміни лінії фронту позначали червоними прапорцями. З метою підтримання морального духу городян, на площу біля міськкому партії (сьогодні майдан Гагаріна) привезли уламки збитого у повітряному бою в районі Криничок ворожого літака з фашистською свастикою.

Згідно з розпорядженням Державного Комітету Оборони було повідомлено про зупинку заводів, припинення роботи будівельних організацій, про форсований демонтаж та евакуацію на схід найважливішого устаткування, кваліфікованих робітників, службовців та їх сімей. В другій половині липня в місті почалась евакуація. Керувала цими роботами оперативна група міськкому партії, яку очолював А.Ю.Сидорин.

Демонтаж обладнання промислових підприємств, його завантаження і відправка йшла цілодобово. В першу чергу демонтувалися металургійне, енергетичне та хімічне обладнання. Але рухомого складу для вивозу устаткування не вистачало. Обладнання ДМЗ було вивезено на 10 ешелонах. Значно менш їх дісталося іншим підприємствам міста. Ешелони для евакуації формували змішаними: більша частина завантажувалась устаткуванням, а менша - робітниками, службовцями та їх сім`ями.

Одночасно йшла і самоевакуацї населення. Люди вдень і вночі з вузлами, валізами йшли до вокзалу в надії сісти на потяг. Деякі, втративши надію евакуюватися залізницею, почали переправлятися на лівий берег Дніпра самостійно. Евакуація цивільного населення урядом не передбачалася, тому рух пасажирських поїздів було припинено, щоб дати можливість вивезти залізницею промислове устаткування і боєприпаси. З 12 серпня через наше місто почали йти відступаючі частини Червоної Армії. Всім стало зрозуміло: місто буде здано фашистам.

Швидке просування ворога скорочувало строки демонтажу та евакуації обладнання заводів. Об`єкти підприємств, що мали важливе значення, але не підлягали евакуації, висаджувалися в повітря підривниками. 19 серпня з міста на Схід відійшов останній ешелон.

273-я стрілецька дивізія, відбиваючи атаки фашистів, відійшла до Дніпродзержинська і почала переправу через Дніпро. 19 серпня почала відхід і 26-я кавалерійська дивізія. Надвечір 19 серпня танки противника увірвалися до Аулів. Тепер фашисти мали змогу обстрілювати і Дніпродзержинськ, і Верхньодніпровськ. З Аульської гори добре було видно переправу через Дніпро, ворог накрив її артилерійським вогнем. Почалися бої за місто.

20 серпня 1941р. німці з`явилися на Криничанському переїзді. Це була група німецьких мотоциклістів, яка супроводжувала радянських військовополонених. Цю групу помітили бійці Дніпродзержинського винищувального батальйону під командуванням Ф.П.Ковальова. Їм вдалося закидати фашистів гранатами і пляшками з запалювальною сумішшю, а колону військовополонених визволити. Визволених бійців зразу ж відправили до міста. У 1-й та 3-й лікарнях їм надали медичну допомогу і переправили на лівий беріг.

Ворог неодноразово намагався прорвати оборону бійців, які забезпечували відхід частин Червоної Армії на лівий беріг Дніпра.. Командуючий 17-ю німецько-фашистською армією генерал Штюльпнагель наказав своїм солдатам і офіцерам до вечора 22 серпня бути біля Дніпра. Проте ще цілу добу мужні захисники Дніпродзержинська утримували місто.

В ніч з 22 на 23 серпня сапери поставили міни на вулицях Сировця, Заварихіна, Пушкінській і відішли на рубежі Піски – вулиця Петровського – проспект Пеліна – Базарний спуск – завод імені Дзержинського. На лівому березі було встановлено артилерійські та мінометні батареї, і звідти бійці знищували вогневі точки противника, прикриваючи відхід своїх полків. І лише після того, як гітлерівці вийшли до Дніпра в районі Сухачівки і нависла загроза оточення угрупування радянських військ фашистами, був отриманий наказ відійти на лівий беріг Дніпра і залишити місто Дніпродзержинськ.

Штюльпнагель лютував: від кордону до Криничок (понад 1000 кілометрів) загарбники пройшли за 54–и дні, а від Криничок до Дніпродзержинська (24 кілометри) пробивалися тиждень.

Тисячі радянських бійців полягли під Воскобійнею, Криничками, Семенівкою, понад залізницею, біля Баглійського коксохімічного заводу, в Тритузному і Карнаухівці, але створили умови для того, щоб основні сили наших військ переправилися за Дніпро, щоб на заводах встигли евакуювати людей і обладнання.