Рух Опору у нашому місті

До 1941 року сталінське керівництво СРСР, розраховуючи в майбутній війні вести боротьбу на ворожій території, не подбало про підготовку організаторів підпілля і партизанської боротьби. Ця робота розгорнулася в ході війни, велася поспіхом і не завжди кваліфіковано.

О рганізація підпільної та партизанської боротьби було покладено на партійні та комсомольські комітети.

Для роботи в підпіллі нашого міста було залишено 32 комуністи, яких очолив, створений серпня підпільний міськком партії. До міськкому ввійшли К.Ф.Ляудіс. (секретар), Ф.Ф.Бендер, І.М.Тюрін, С.Я.Щербина, який керував підпільними групами, і А.П.Сельдяков, який керував партизанськими групами для здійснення диверсій в тилу ворога.

Протягом вересня міськком організовував розвідку, встановлював зв`язки з товаришами, залишеними для підпільної роботи, перевіряв явочні квартири. Збиралися сили й згуртовувалася організація , куди входили комуністи, комсомольці, робітники, учні й домогосподарки.

6 вересня 1941року під керівництвом комуністів була створена і міська підпільна комсомольська організація На перших зборах комсомольці обрали комітет у складі Л.Є.Лук`янової (секретар), В.Т.Страшнова, П.І.Капліна і В.І.Жирового. Зв`язок між комуністичним та комсомольським підпіллями здійснювався через Ю.П.Литовченко і П.К.Светальську. Пізніше замість загиблого П.Капліна до складу міськкому комсомолу ввійшов В.Лук`янов.

Б агато неприємностей завдавали нацистам підпільники. Вони виробили своєрідну тактику, що включала звільнення радянських військовополонених, інформування населення про події на фронті, збір відомостей про рух німецьких військ, зрив відправки молоді до Німеччини, збройні напади на поліцію і німецьких військових. Підпільники влаштовували надійних людей в поліцію, на біржу праці, на пошту. Вони навмисне заплутували облік, неточно записували адреси, неправильно вказували фах, рік народження, внаслідок чого знайти людину у місті було просто неможливо. Підпільники агітували проти реєстрації на біржі праці. Через рідних, знайомих вони повідомляли про облави, навчали, як можна втекти, вберегтися від лиха. Люди відчували, що про них піклуються, про них не забули.

Головним завданням підпільників була організація саботажу і диверсій на підприємствах міста, які фашисти намагалися відбудувати для забезпечення потреб фронту. Так, наприклад, на металургійному заводі ім. Дзержинського окупанти спробували пустити мартенівський цех. Через інженера І.К.Шиманського, бригадира слюсарів В.Я.Станового підпільний міськком партії затягнув відбудову цеху до 1943 року, тобто майже до визволення Дніпродзержинська Червоною Армією.

Активно боролись проти окупантів, зриваючи їх плани, старший каталь цього заводу С.В.Александров, майстри листопрокатного цеху С.П.Буц та Л.Д.Карнецький, робітники транспортного цеху Д.Т.Бирюков і Й.Ф.Ляудіс та інші. В листопрокатному цеху електромеханік Дадишко також за спеціальним завданням зволікав ремонт і установку моторів до березня 1943 року.

Повсюди патріоти виводили з ладу механізми, залізничні колії, їх діяльність була настільки ефективною, що за весь час окупації фашисти не задули жодної домни. Управляючий ДМЗ Шмундт в своєму листі до Берліну 7 листопада 1942 року писав: “Это был огромный завод. Теперь производим в месяц 80 бричек, 1500 напильников, 80 тысяч костылей для рельсов…Большевики дали новому поколению очень хорошее школьное образование. Это молодое поколение не только может читать, но и основательно изучило геометрию и алгебру. С ними трудно сговориться. Работа производится под большим давлением».

З великими труднощами окупантам вдалося ввести в дію цементний завод, але підприємство давало десяту частину своєї довоєнної продукції. Якість цементу була дуже низькою. Тут діяв член заводської підпільної групи І.В.Лігачов. Він навмисне ставив на відповідальні ділянки малокваліфікованих робітників, організовував аварії на агрегатах електростанції.

25 серпня 1941р. юні патріоти-піонери Володя Дундук і Толя Куц знищили склад з пальним розташований по вул. Сировця.

В грудні 1941 року гестапо заарештувало членів підпільного місккому партії – І.М.Тюріна і С.Я.Щербіну, а незабаром Ю.П.Літовченко. І.М.Тюрін помер в концтаборі, С.Я. Шербина – в лікарні, Ю.П.Литовченко вдалося здійснити втечу. Але боротьба проти гітлерівців тривала.У 1942 році до складу підпільного комітету був введений комуніст І.А.Гавеля. А в травні-червні 1942 року до роботи були залучені комуніст І.Й.Матина та комсомолець П.М.Полторацький, комсомолець-лейтенант А.М.Грушевський, які втекли з полону, робітники П.Г.Кирієнко та П.М.Огурцов.

За завданням підпільного міськкому діяли значні партизанські групи. Близько сотні народних месників розміщувалось в Аулах, Романковому, Криничках, Орлику, Царичанці, які проводили збирання зброї, боєприпасів та готувались до виступу в момент підходу до міста частин Червоної Армії.

Велику роботу проводили підпільники по врятуванню молоді, яку гітлерівці вивозили для примусової праці до Німеччини. Коли окупанти навесні 1942 року почали бронювати через біржу праці робітників для роботи на місцевих заводах і видавати їм відповідні довідки,патріоти скористалися з цієї обставини: М.Л.Карнецький, який працював на біржі праці, передавав підпільному міськкомові чисті бланки. Бланки перепусток для переправи через Дніпро, а також інші документи діставала підпільникам Т.У.Дуракова. Разом з нею на пристані працювали О.І.Виноградов, Д.Я.Олійник, Ю.В.Ольшевський Вони переправили на лівий берег Дніпра багатьох радянських воїнів, які втекли з фашистського полону.

Влітку 1942 року в районі станції Долинська комсомольці-підпільники П.Піддубний, Г.Карбагіров та Є.О.Жицька разом з долинськими товаришами пустили під укіс військовий ешелон гітлерівців, що направлявся на фронт.

В ніч з 6 на 7 листопада 1942 року комсомольцям Л.Є.Лук`яненко, В.Т.Страшнову, П.Г.Капліну з ризиком для життя, вдалося вивісити на парашутній вежі міського парку червоний прапор – так комсомольці-підпільники відзначили 25-ту річницю Великого Жовтня.

З 1942 по 1943 рр. на заводі ім. Дзержинського, цементному заводі, на районній електростанції були відзначені акти масового саботажу робітників. Підпільники знищили теплий одяг, зібраний гітлерівцями у населення, який був підготовлений для відправки на фронт. На станції Тритузна було виведено з ладу водопровід.

Протягом окупації підпільникам вдалося розповсюдити серед мешканців міста більш 4,5 тис. листівок. Листівки містили інформацію Радянського інформбюро, яку підпільники одержували з радіоприймачів, що знаходилися у підвалі будинку № 7 по вул. А.К.Губи і на пр. Г.П.Пеліна в фотоательє.

В січні 1943 року фашистам вдалося розкрити партійне, а незабаром і комсомольське підпілля. 18 січня групу активістів - підпільників було заарештовано і піддано тортурам гестапо. Не всім народним месникам пощастило дожити до визволення міста. У судомах приречених фашисти по-звірячому розправлялися з тими, хто не схиляв перед ними голови. Після жорстоких, нелюдських катувань у серпні 1943 року, коли з лівобережжя уже чутно було артилерійську канонаду переможного наступу Радянської Армії, перестали битися серця Й.Ф.Ляудіса, А.М.Грушевського, Гасана Карбагірова. У ті ж дні фашисти стратили Є.А.Двірняк, Є.О.Жицьку, Є.С.Кириєнка, М.А.Лисенка, П.К.Світальську, Л.І.Тарасову, В.І.Якимович та інших патріотів. Всього фашисти розстріляли 28 підпільників , а більшу частину заарештованих підпільників було відправлено до концтаборів Бухенвальд та Освенцім.

90 дніпродзержинців-підпільників за героїчну боротьбу в тилу у ворога згодом одержали нагороди радянського уряду.

Фашисти лютували, фронт невмолимо наближався. У ці дні фашисти почали проводити тотальні “заходи” по Дніпродзержинську. Місто було розділене на чотири сектори – з заходу на схід по лініях: вулиці Петровського - Спортивна – Сировця – Щирока; з півночі на південь – по вулиці Запорізькій (тепер проспект Леніна). В цих секторах окупанти поставили кордони есесівців, польової жандармерії. Поліцаям не довіряли. Гітлерівці заходили в кожен будинок і виганяли всіх на вулицю. Хто ховався розстрілювали без попередження.

На “кордоні” – по вулиці Сировця і на залізничному переїзді – стояли карателі і вилучали всіх чоловіків, крім калік. Чоловіків направляли до міського концтабору, де кожного чекало будівництво оборонних рубежів на Дніпрі. Гітлерівці вигнали майже все населення міста у степ, де зранку до вечора воно рило окопи вздовж залізничної колії, тут проходила друга лінія оборони.

Фашисти перетворили кожний цех металургійного заводу, кожний будинок на вогневі позиції, сподіваючись тут закріпитися. Одночасно вони скрізь заклали міни, щоб з наближенням радянських військ все зруйнувати. Немов гадюки, протяглися дроти до млина, що на вулиці Сировця. Тут есесівський офіцер мав включити струм – і місто б злетіло в повітря.

До визволення міста залишилося декілька місяців.