Під час окупації
Площа біля театру. 1942 р. Площа біля театру. Кам`янске 1942 р.
Почали свою роботу кінотеатри. Колишній кінотеатр “Родина” тепер мав назву “Рів’єра”, і призначався він лише для німців, населенню заборонялось його відвідувати. Городяни могли дивитись фільми у кінотеатрі “Смичка”, але тільки німецького виробництва. Німецька фірма “Українфільм”, що відала прокатом фільмів, склала спеціальний репертуар, який був запропонований для перегляду на окупованій території. Наприклад, “Шлюбна ніч у трьох”, “Такі вже чоловіки”, “Дорога до Німеччини”, які показували життя справжніх арійців та райське життя в Рейху.
Українців німці вважали людьми другого сорту, про те свідчить і такий факт. Німці відновили роботу міського трамваю, але його вагони були розподілені навпіл важким залізним ланцюгом. Через передні двері до вагону заходили і виходили німці, а в задні - мешканці міста. Німецька половина завжди була вільна, а жителі міста їхали тісняво і інколи змушені були висіти на приступках трамваю.
В нашому місті під час окупації працював український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка ( трупа театру під час війни була евакуйована спочатку в місто Леніногорськ у Східному Казахстані, потім знаходилася у місті Гур`єве. У серпні 1944 року трупа повернулася до Дніпродзержинська). В грудні 1942 р. трупа театру поставила п’єсу на 5 дій “Марко Отава”. Написав її драматург, мешканець нашого міста О. Сеник. П’єса малювала життя українського села періоду 1931-1932р. р. На фоні голоду, розкуркулення, знущання більшовиків над селянами розгорталися події п’єси. Поставити п’єсу дозволив штадткомісар, а наполягав на її постановці голова міської управи. Поставив її режисер Федір Дмитрович Гладков, вихованець відомого режисера Леся Курбаса, що загинув у засланні. Головну роль у п’єсі виконав актор П. П. Семенов. Ф. Д. Гладков поставив близько 15 вистав. Після закінчення війни, у червні 1945 р., військовий трибунал засудив Ф. Д. Гладкова до 10 років заслання, плюс 5 років поразки в правах з конфіскацією майна. П. П. Семенова до 7 років заслання і 3 років поразки в правах з конфіскацією майна.
В церквах міста німці відновили богослужіння. Міський музей, що знаходився за радянської влади в соборі св. Миколая, був зачинений, а його експозицію фашисти викинули. Міські бібліотеки теж були зачинені.
Для німецьких офіцерів у будинку культури ім. Дзержинського працювало казино. Німцям подобалося розважатися. Тому 15 серпня 1942 року на стадіоні міста відбувся матч футболістів-патріотів команди “Сокіл”- спортивного клубу “Сталь” з фашистською командою “Люфтваффе”. Цей матч фашисти дозволили тому, що були упевнені у перемозі своєї команди. Адже до цього шість ворожих команд одну за одною розгромив “Сокіл”. Цей матч теж закінчився перемогою команди “Сокіл”. Штадткомісар був зліший за дворового пса і надав наказ усіх футболістів команди “Сталь” відправити до концтабору. Але їх надійно схоронили мешканці міста, німцям не вдалося нікого знайти.
У школах проводились заняття. Про це свідчать різноманітні довідки, звіти і інші документи шкільного сектора обласної управи. Так, в 1942 р. у Кам’янському діяло 16 шкіл, в них працювало 100 вчителів і навчалось 3095 учнів (ДАДО,ф.2443,оп.1,спр.71,арк.48). Навчання у школах здійснювалося українською мовою. Школи були забезпечені програмами, які були ухвалені окупаційною владою, але матеріальної допомоги від влади школи не отримували.
Уроки проводилися у холодних не відремонтованих приміщеннях. Бракувало зошитів, чорнила, підручників. Тому підручниками користувалися ще довоєнними, але згідно з вказівками генерального комісаріату “до очищення від тенденційно-більшовицького матеріалу” вчителі повинні були позаклеювати окремі слова і речення або й зовсім повирізати цілі сторінки. Наприклад, у читанці для 1 класу “заклеїти твір “Папанінці”, речення “Жовтенята йдуть у сад”, “слово “колгоспниця” замінити словом “жінка”, “ заклеїти всю статтю “Паливо в народному господарстві СРСР” ...(ДАДО,ф.2443,оп.1,спр.67,арк.100-107) .Радянські педагоги в основному були звільнені з роботи, перевага надавалася тим викладачам, хто здобув освіту до 1921 року або постраждав від радянського режиму.
Школи в основному були початковими – чотирикласними (середню освіту німці скасували, вважалося, що для підготовки робочої сили достатньо початкової). Навчали в школі письму, читанню, рахуванню, фізкультурі, ручній праці. В “Інструктивно-методичних вказівках до проведення виховання тіла школярів” (1942р.) говориться: “Основним положенням методики радянської системи фізичної культури була підготовка і здача норм комплексу ГПО, причому ця задача у гонитві за кількістю зданих норм була спрямована на компанійщину і мала показний характер, а не оздоровлення учнівської молоді...” В інструкціях для гітлерівської молоді говорилося про те, що кожний юнак повинен виховувати і зміцнювати своє тіло, бо його тіло належить нації... Бути здоровим – це твій обов’язок...(ДАДО,ф.ю2443,оп.1,спр.67,арк.204 зв.) Знання такі школи не давали, але після відновлення радянської влади факт навчання і праці в школі став свідченням не благодійності такої людини. Але цікаво: у своєму звіті інспектор-методист обласної управи після перевірки кам’янських шкіл відзначив: “Хоч і немає підстав для обвинувачення цих вчителів у співчутті більшовизму, все ж над роботою їх мусить бути встановлений пильний догляд,ф.2443,оп.1,спр.71,арк.44).
В Кам`янському працювала також фельдшерсько-акушерська школа. Заняття в ній почалися 20 листопада 1941 року і проводились з 14 до 19 години . В ній навчалося 345 учнів і працював 21 викладач.
Заборонені і розпущені радянською владою товариства “Освіта”- культурно-освітні організації, стали знову виникати на окупованої території після відступу Червоної Армії. Їх створювали похідні групи ОУН. Похідні групи складалися з Північної, Середньої і Південної. Похідна група “Південь” під керівництвом З.Матли повинна була охопити своєю діяльністю Південь України, центром якої був Дніпропетровськ.
Перші члени похідних груп з`явилися у Дніпропетровську вже в серпні 1941 року. “Просвіти” були створені в багатьох населених пунктах нашої області в тому числі і в нашому місті. Вони мали секції: антибільшовицької пропаганди, шкільна, жіноча, церковна, друку, агрономічна та інші. Просвітянські гуртки ставили аматорські спектаклі, контролювали роботу шкіл, читали лекції, влаштовували концерти, виставки, гуляння, відзначали релігійні свята, друкували брошури і листівки. Членами деяких “Просвіт” згідно з їх статутом могли стати лише українці не молодше 18 років, які мали двох поручителів з числа членів товариства.
Деякі обласні “Просвіти” мали галузеві підрозділи: комітет українського купецтва, товариство науки і техніки, єпархіальні управління.
Німців непокоїла діяльність “Просвіт”, які намагалися розширити вплив на громадське життя. Тому у 1942 році німці заборонили діяльність “Просвіт” і провели масові арешти. (Питання про діяльність ОУН в нашому місті дуже суперечна).