Лейтенант с.П.Шпаковский

Отже , вночі з 25 на 26 вересня, на правий берег Дніпра переправилася група добровольців 496-ї окремої розвідроти 236-ї стрілецької дивізії з 20 чоловік, під командуванням лейтенанта С.П.Шпаковського. Поряд з ним були лезгин Г.Алієв, осетин С.Сабанов, вірменин С.Хазар`ян, мордвин Н.Марков.

Завдання Шпаковського було таким: на правому березі зробити розвідку сил оборони ворога, по можливості захопити плацдарм і утримати його до підходу основних сил. В разі невдачі – повертати назад.

Дніпро весь час освітлювався німецькими ракетами. Але переправу розвідників вдалося здійснити тихо і вдало. Ворог не помітив десанту. Човни порожніми тихо повернулися назад. Однак слідуюча група з 14 човнів під командою лейтенанта І.Созоєва, яка почала переправу, була виявлена фашистами . Група лейтенанта С.П.Шпаковського почала бій, що дало змогу десантникам лейтенанта І.Созоєва добратися до берега . Слідом прибуло ще чотири човни з воїнами. Починався зловісний світанок.

Генерал-майор

В.В. Глаголев

Генерал-майор

В.В. Глаголев

Генерал-майор

В.В. Глаголев

Генерал-майор в.В. Глаголев

Ворог зайняв панівні висоти, йому було добре видно акваторію Дніпра, яку він прострілював своєю артилерією. Радянське командування нічим допомогти десантникам не могло, плоти і човни знищувались ворожим вогнем, зв`язку з плацдармом не було. Десантники опинилися в мішку. 200 чоловік цілий день стримували атаки німців. Патрони закінчувалися. До вечора боєздатними лишилося близько 40 чоловік. За день десантниками було відбито 11 атак. Увечері на плацдарм вдалося переправитися бійцям 509 стр. полку з командиром полковником І.М.Орловим. Потім на плацдарм почали переправлятися головні сили 236-ї стрілецької дивізії Героя Радянського Союзу полковника І.І.Фесіна. Всі розвідники С.П.Шпаковського за цю операцію були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

За 2 дні, починаючи з 26 вересня, на плацдарм, який тепер був завдовжки 2 км і глибиною 1 км, висадились усі частини 236 стр. дивізії, які вели форсування ріки під ураганним вогнем противника. На церкві села Аули у фашистів був спостережливий пункт. Вночі ворог пускав освітлювальні ракети і бачив всю переправу. Після ракет в хід йшла артилерія, снаряди якої часто влучали в плоти і човни. Скрізь літали трасуючі кулі. Основна маса солдат, що виросла далеко від річок, не вміла плавати. Солдати тонули не лише від ворожих куль, а й від того, що не мали змоги і сил дібратися уплав до берега.

З 26 по 28 вересня частини дивізії розширили плацдарм до 3-4 км вглиб і до 4-5 км ушир по фронту. Число атак на кінець місяця зросло і на початку жовтня становило близько 10 і більш на добу. Опір фашистів був величезний. Земля стогнала від вибухів мін і снарядів. Кулі, осколки летіли звідусіль. За спогадами ст.лейтенанта Островської О.С., командира санвзводу стрілецького батальйону 177 стрілецького полку 236 стрілецької дивізії малюється жахлива картина подій: “В перші дні форсування наші солдати і артилерія знищили близько 10 тисяч фашистів. Наші втрати теж були величезними, якими саме – ніхто про це не казав. Трупи лежали густо, їх не ховали – було не до того. На кінець тижня одурманюючий запах загиблих викликав блювоту, тому командування наших військ мобілізувало громадянське населення для прибирання трупів.”

В ніч з 26 на 27 вересня вслід за 236 стрілецькою дивізією на плацдарм переправилася в районі с.Сошінівка 31 Сталінградська стр. дивізія генерал-майора П.Д. Богдановича. Першим форсував Дніпро на цій ділянці батальйон 248 стр. полку під командуванням капітана

О.О.Довженкова .Батальйону вдалося закріпитися на правому березі і перейти в наступ. 3 жовтня він захопив роз`їзд Воскобойня, перерізав залізницю між Дніпропетровськом і ст.Верховцево. В цих боях капітан Довженков лишився обох ніг, але залишився жити . 22 лютого 1944 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

З підрозділами 75 стр.полку форсував Дніпро і старший радіотелеграфіст роти сержант Х.Г.Гадельшін. Він протягом 13 годин забезпечував зв’язок командира полка зі штабом дивізії, за що також був нагороджений Зіркою Героя Радянського Союзу.

В цих боях солдати, офіцери, політпрацівники не спали по 4-5 діб - йшли безперервні бої вдень і вночі. Тіла, обличчя бійців і офіцерів були чорними від бруду і виснаження. Солдат не міг йти по землі, його не тримали ноги, він падав від втоми і безсилля. Страшенно хотілося пити. Навкруги вибухали снаряди, міни, роєм летіли трасуючі кулі.

Перед форсуванням Дніпра до розміщення батальйону переплив житель Аулів ,який повідомив про вогневі позиції ворога, спостережні пункти, мінні поля і навіть час, коли фашисти вечеряли. Тому бійці, переправляючись, мали змогу орієнтуватися в обстановці, але не зовсім довіряли селянину. Тому, переправившись , бійці зараз перевірили свідчення – в деяких місцях справді були міни і дротяні загорожі. Солдати знешкодили міни, в дротяних загорожах зробили проходи. Це була страшна робота. З того часу всі хлопці (найстаршому було 25 років) посивіли. Радянські війська підтримували їх артилерійським і мінометним вогнем, тому вони були “ глухими”, діяли механічно – все було напружене до крайньої межі, кожен щомиті чекав смерті.

В другій половині дня у захисників плацдарму вийшли всі боєприпаси, обірвався телефонний зв’язок. На лівому березі радянські війська почали завантаження човнів боєприпасами і зробили спробу переправити їх через Дніпро, але фашисти несамовито розстрілювали ці човни. Врешті переправа вдалася.

Вночі переправився 818 стрілецький полк, а за ним інші частини 31 стр. дивізії. Вони захопили Аульський гранкар’ер і будівлі між ним і Сошинівською церквою. На плацдармі були відбиті усі атаки фашистської піхоти і танків. Стріляти було важко, бо плацдарм був маленький і можна було влучити у своїх.

Вночі з 2 на 3 жовтня Дніпро форсувала 353 стр.дивізія, яка зайняла позиції в районі с.Сошинівка. Дивізія змінила частини 236 і 32 стр.дивізій і зайняла оборону по лінії Воскобойня-Аули-озеро Кругле-Романково. 22 жовтня дивізія перейшла в наступ, який забезпечів успіх іншим військовим частинам.

Але для зміцнення удару радянськими військами на Аульському плацдармі і дезорганізації ворога силами 810 стр.полку 394 стрілкової дивізії в районі с.Карнаухівка було прийнято рішення зробити підставний плацдарм.

Першою на форсування Дніпра в цьому районі було кинуто штрафну роту майора Головко, яка висадилася на Зелений острів. Бій був важкий. Фашистам вдалося відкинути солдат до Дніпра. Майор попросив дозволу залишити острів, але командування погрожувало Головко судом, якщо він не утримає острів. Командування 810 стр.полка вважало, що настала слушна нагода для форсування Дніпра і утворення плацдарму в районі с. Карнаухівка , тому що увага німців відволікалася Зеленим островом.

І.Є.Секретнюк

Для форсування був створений зведений батальйон із солдат 810 і 808 стр. полків під командуванням лейтенанта І.М.Рогачова і старшого лейтенанта І.Е.Секретнюка. Переправних засобів не було, тому солдати їх робили власноручно. Лейтенант Рогачов роздобув човна місткістю в 15 чоловік і дві ночі підряд намагався висадитись на правому березі, але все невдало. Він повертався щоразу назад, маючи вбитих і поранених. Лише в ніч з 30 вересня на 1 жовтня йому було надано 5 рибальських човнів, в які він посадив усю штурмову групу - 75 чоловік, і вночі ім вдалося, нарешті, висадитись у призначеному місці.

28 вересня о 4-й годині ранку стр. рота 810 стр. полку під командою старшого лейтенанта І. Секретнюка, яка взяла подвійний запас боєприпасів, відчалила на човнах від берега. Але тільки вони минули Зелений острів, фашисти висвітили їх ракетами і відкрили по них артилерійський і мінометний вогонь. Тому рота висадилась на острові, на якому вже не було ворога. Перед наступною спробою здійснення десанту на правому березі Дніпра солдати відпочивали ніч і день. 30 вересня ввечері Секретнюк і Рогачов на чолі загонів почали штурм правого берега Дніпра.

Завданням десантників було висадитись на правому березі, зайняти оборону і триматись до підходу головних сил батальйону, який, в свою чергу, повинен був оволодіти Карнаухівкою, залізницею і шосейною дорогою, що вела до Дніпропетровська, тобто, розрізати угрупування німецьких військ в цьому районі.

Фашисти не очікували десанту, хоча їх траншеї знаходились від берега не більш як за 25-30 метрів. Тоді німці саме вечеряли, і захват берега десантом обійшовся без великих втрат.

Частина фашистів загинула, решта втекла із зовнішніх траншей в глиб оборони, і рота Секретнюка зайняла ворожі траншеї. Слідом за ротою висадка була зроблена батальйоном 810 стр. полку.

Батальйон на світанку успішно атакував фашистів біля с. Карнаухівка, перерізав шосе і залізницю, блискуче виконавши завдання. Зробивши доповідь командиру полка про виконані завдання , комбат отримав наказ не рухатись далі, а триматись до вечора, коли надійде допомога.

Тим часом фашистське командування в цьому районі зосередило танки і артилерію. Фашисти весь час отримували підкріплення. Проти радянських солдат, з їх рушницями і кулеметами, вони кинули танки і самохідні гармати, а за танками йшли ланцюги фашистської піхоти. “Від гулу танків глохли солдати ”,- так потім згадували бійці. На початку дня ворожа артилерія потопила всі човни, на яких було зроблено форсування Дніпра радянськими солдатами - відступ назад було відрізано.

Десантники тоді відбили близько 20 атак. День був вітряний, дув майже буран. Бій відбувався в сипучих пісках, і автоматична зброя відмовлялась стріляти

На кінець дня з групи Рогачова і Секретнюка лишилося тільки 15-20 чоловік. Ввечері Рогачова викликав до телефону командир 394 стр. дивізії генерал-майор Лисицин і наказав: “Хто здатний плисти, хай пливе на лівий берег, не чекаючи допомоги. Її не буде.”

Карнаухівський плацдарм виконав своє завдання, тому що 233 стр. дивізія вже повністю переправилась в Аули - на правий берег Дніпра, і вся увага командування зараз зосередилася на цьому плацдармі.

До води десантники пробратись не могли: кинджальний вогонь німецьких кулеметів навсібіч нищив усе живе . І тоді Рогачов попросив у генерала вогонь на себе. З лівого берега ударила наша артилерія. Снаряди і крупнокаліберні міни вибухали один біля одного. Фашистам стало не до жменьки людей, вони притихли. Рогачов з бійцями кинулись у воду. До лівого берега допливло 5 чоловік , не рахуючи тих, кого пораненими переправили ще на початку дня. Всього з двох батальйонів живими залишилося лише 15 чоловік, в тому числі і Секретнюк І.

Поранений в ногу, на деякий час він втратив свідомість. Коли прийшов до тями, замість гулу почув мертву тишу, яку час від часу порушували окремі постріли. Він підняв голову і побачив, як фашисти прочісують місцевість і пристрілюють поранених. Четверо діб Іван повз до Дніпра, долаючи за ніч 10-15 метрів, часто втрачаючи свідомість, марив. Все здавалося, що прийшли наші, беруть його на плащ-палатку і несуть.

Отямився, а навколо ні душі. Коли в черговий раз прийшов до пам’яті, побачив біля себе німців. Секретюка взяли в полон. Його відвезли в якесь село, де утримувалися радянські військовополонені. Потім був концтабір. Мати Секретюка отримала на нього похоронку, отримала і синів орден Вітчизняної війни 1-го ступеня. Але коли закінчилася війна, Секретюк повернувся додому. Його й інших полонених у квітні 1945 року з концтабору визволили радянські війська.

Багато років тому колишній командир 810 стр.полку І.С.Титов писав Секретюку: “За період бойових дій такого трагічного бою я не пригадував. Вся дивізія схиляла перед вами бойові прапори ”.

У пам’ять про полеглих десантників у с. Карнаухівка споруджено пам`ятник. У братській могилі поховано 70 воїнів.-визволителів.

А тим часом йшло форсування Дніпра в районі Аулів. Вночі з 21 на 22 жовтня на правий берег Дніпра висадилась 6 Орловська стрілецька дивізія. Бої по утриманню і розширенню плацдарму підтримувалися артилерією 109 гарматно-артилерійського полку і 437 винищувальним протитанковим полком. Вночі з 23 на 24 жовтня на Аульському плацдармі наступ вела 195 стр.дивізія, ії підтримували 52 окремий танковий полк І.Н.Шкадова і 17 полк повітряної армії генерал-лейтенанта В.А.Судця. Почався наступ

радянських військ на Дніпродзержинськ..

Оскільки основні оборонні споруди німців знаходилися на західній і південно-західній околицях міста та вздовж Дніпра, гвардії полковник Сучков, командир 195 Новомосковської стр. дивізії, прийняв рішення обійти і вдарити по місту з півдня і оволодіти ним. Бойовий порядок дивізії формувався в два ешелони. Почала вона наступ від Воскобойні вздовж залізниці. 24 жовтня передові загони підійшли до оборонних споруд німців. Ворог відкрив шалений вогонь.

В ночі фашистська оборона була прорвана з південно-західного боку міста. Було визволено с. Романково. 195 дивізія продовжувала наступ на Дніпродзержинськ. О 3-й години 25 жовтня батальйон 564 полку дивізії прорвав оборону противника, направився до Дніпродзержинська, а 604 полк вийшов до міста з півдня. Для німців виникла загроза оточення. Відступати вони могли лише на південний схід ,через станцію Баглій. Там і було вирішено завершити розгром німців. Вранці 25 жовтня радянські війська оволоділи ст. Баглій. О 4-ій годині ранку частини 46 армії почали наступ на місто, а опівдні того ж дня бої за місто були припинені . Місто було визволено.

Того ж дня 51 інженерно-саперна бригада та сапери 31 стрілецької дивізії почали розміновувати міські будівлі і заводські приміщення. За кілька днів ними було вилучено тисячі мін-сюрпризів та фугасів, які були залишені фашистами для знищення нашого міста.

Це, мабуть, сапери і завершили операцію по визволенню міста, коли підірвали фашистську свастику –символ могутності третього рейху в центрі Дніпродзержинська, поряд з театром.

У кінці жовтня 1943 року у братській могилі біля підніжжя пам’ятника “Прометей” мешканці визволеного міста поховали останки загиблих від рук окупантів учасників міської підпільної організації, а також офіцерів Червоної Армії, які загинули, визволяючи Дніпродзержинськ..

У місті знову починалося мирне життя.

“Генералу армии Малиновскому.

Войска 3-го Украинского фронта при решающем содействии с фланга войск 2-го Украинского фронта под командованием генерала армии Конева, продолжая успешные наступательные действия на правом берегу Днепра, сегодня, 25 октября, штурмом овладели областным центром Украины городом Днепропетровск и городом Днепродзержинск (Каменское) – важнейшими промышленными центрами юга нашей страны и крупными узлами обороны немцев в излучине реки Днепр.

В числе особо отличившихся:

.. - 353-я стрелковая дивизия генерал-майора Колчука;

• 437-ой истребительный противотанковый артиллерийский полк майора Бородько;

• 109–ый гвардейский пушечный артиллерийский полк майора Костенко;

• 51-я инженерно-саперная бригада полковника Визирова;

• 52-й отдельный танковый полк подполковника Шкадова...

В ознаменование одержанной победы соединениям и частям, отличившимся в боях за освобождение городов Днепропетровск и Днепродзержинск, присвоить наименование “Днепропетровских” и “Днепродзержинских”.

Впредь соединения и части именовать:

.. - 353-я Днепродзержинская стрелковая дивизия ...

• 437-ой Днепродзержинский истребительный противотанковый артиллерийский полк ...

• 109-ый Днепродзержинский гвардейский пушечный артиллерийский полк...

• 51-я Днепродзержинская инженерно-саперная бригада...

• 52-й Днепродзержинский отдельный танковый полк...

За отличные боевые действия объявляю благодарность всем руководимым вами войскам, участвовавшим в боях за освобождение Днепропетровска и Днепродзержинска.

Верховный Главнокомандующий

Маршал Советского Союза

И.Сталин

25 октября 1943 года (№ 36)”