2.2. Глобальний ринок інвестицій та специфіка його функціонування
У другій половині ХХ ст. почали формуватися передумови становлення глобального інвестиційного ринку, що обумовлювалось дією сприятливих політичних, інституціональних, економічних, науково-технологічних, інформаційних, соціокультурних факторів, кожен з яких може становити предмет окремих досліджень. Інвестиційні ресурси долучаються до постійного кругообігу, об’єднуються у глобальний світовий потік, синтезуючи національну та інтернаціональну виробничо-інвестиційну діяльність з діяльністю у світовій валютно-фінансовій сфері.
На країновому рівні важливе значення мають політико-економічні (політична стабільність та міра втручання уряду в економічні процеси в країні, наявність і додержання дво- і багатосторонніх міжнародних угод), ресурсно-економічні (наявність або брак природних ресурсів, демографічна ситуація, географічне положення) та загальноекономічні фактори (рівень та динаміка макроекономічних показників). На глобальні інвестиційні процеси впливають стан розвитку світової економіки, стан міжнародних факторних та інвестиційних ринків, стабільність світової валютної системи, розвиток міжнародної інвестиційної структури22.
Дедалі більшого динамізму розвитку інвестування додає інвестиційна інженерія, орієнтована на глобальні технології в сучасному інформсередовищі.
На наш погляд, глобальний інвестиційний ринок, що інтегрує національні та міжнародні ринки, може трактуватися, по-перше, як сегмент глобального ринку, що мобілізує природні, матеріальні, фінансові, людські ресурси розвитку (рис. 2.2). По-друге, глобальний ринок інвестицій в ідеалі має функціонувати як відносно самовідтворювальний механізм акумуляції й перерозподілу інвестиційних ресурсів, коли відбувається врівноваження їх глобального попиту і глобального пропонування.
Рис. 2.2. Формування глобальної ринку та його макросегментація
Серед об’єктів глобального інвестиційного ринку (транснаціональних фінансових і нефінансових корпорацій, держав, міжнародних організацій) за умов підвищення самодостатності ринку капіталу, за неадекватності міжнародно інституціоналізованих регулятивних впливів на нього виокремлюється група специфічних інвесторів — глобальних гравців (рис. 2.3). У найбільш загальному розумінні глобальний гравець — це економічний агент, що здійснює операції на глобальному ринку та водночас є його маркет-мейкером, тобто його діяльність визначає і кон’юнктуру цього ринку. На світовому фінансовому ринку глобальними гравцями є насамперед транснаціональні банки та інституціональні інвестори — резиденти розвинутих країн. Вони сьогодні фактично визначають поточні тенденції в динаміці та географічному розподілі міжнародних інвестицій, оскільки глобальний характер діяльності та адекватне інформаційно-аналітичне забезпечення надають змогу досить швидко ідентифікувати найбільш привабливі ринки та види операцій. Інвестиційна поведінка глобальних гравців орієнтує всіх інших інвесторів у аспектах прибутковості та надійності операцій на тих чи інших ринках.
Глобальні гравці виступають одночасно і як кредитори (інвестори) для економік країн, що розвиваються, і як фінансові спекулянти на глобальному ринку. Здійснюючи спекулятивні операції, вони дестабілізують макроекономічні показники, змушуючи уряди країн залучати через них зовнішні кредити або за допомогою високих відсоткових ставок залучати короткострокові портфельні іноземні інвестиції. У такий спосіб у глобальних гравців концентрується значна час- тка національних високоліквідних активів і зовнішніх боргових зобов’язань уряду чи корпорацій. Кризова зміна очікувань глобальних гравців супроводжується масовим продажем активів з наступною конвертацією коштів у іноземну валюту або припиненням боргового фінансування з їх боку, що стимулює національну валютну або боргову кризу.
Рис. 2.3. Глобальні гравці в моделі розвитку фінансової кризи
Загалом саме глобальні гравці заінтересовані в неврегульованій фінансовій глобалізації, яка перебуває під їхнім фактичним контролем. Стає очевидним, що на сьогодні відбувається лобіювання глобальними гравцями політики міжнародних фінансових організацій з лібералізації руху капіталу в країнах, що розвиваються, оскільки транснаціональні банки та інституціональні інвестори є резидентами здебільшого розвинутих країн, які мають переважне право голосу в більшості міжнародних фінансових організацій, зокрема в МВФ. Крім того, показово, що в поширенні інформаційної асиметрії і провокуванні сучасної фінансової кризи одну з ключових ролей відіграли найбільш впливові рейтингові агентства американського походження — «Fitch», «Moody’s» та «Standard and Poor’s», які, володіючи ексклюзивною інформацією і консультаційно супроводжуючи нові надприбуткові фінансові продукти, ігнорували принципи забезпечення стабільності, надійності і транспарентності фінансового ринку23.
Можливість проникати на лібералізовані національні фінансові ринки різко збільшує варіативність іноземного інвестування з перспективою одержання досить високої норми прибутку. Дальше швидке вилучення фінансових активів з національної економіки без значних втрат уможливлюється в лібералізованих економіках, де не існує обмежень на операції за рахунком руху капіталу. Мотивація глобальних гравців одержувати чимраз більші прибутки досягає глобального масштабу, оскільки кошти, що перебувають під їхнім контролем, часто перевищують обсяги офіційних валютних резервів та навіть розмір ВВП окремих країн. На суб’єктному рівні суперечності між їхніми комерційно-спекулятивними інтересами та інтересами держав щодо забезпечення контрольованого та безпечного розвитку стає ключовою у глобалізованій економічній системі.
Важливою в науковій площині і в практичному плані, особливо з регулятивного погляду, є структурна ідентифікація глобального інвестиційного ринку, і це досить складна проблема. З одного боку, цей ринок інтегрує сегменти не тільки грошового і кредитного ринків, але й ринків продукції, послуг, землі, природних ресурсів, перш за все внаслідок диференціації та диверсифікації інвестиційних інструментів у процесі зростаючої сек’юритизації. З другого боку, важливе значення має адекватне сучасним реаліям і перспективам розвитку макроекономічне позиціонування цього ринку, оскільки процеси глобального інвестування вирішальним чином впливають на секторальну структуру глобальної економіки (рис. 2.4).
Рис. 2.4. Позиціонування інвестиційного ринку в глобальній економічній системі
Фінансові ринки виконують важливу функцію в глобальній економічній системі, оскільки більшість ресурсів акумулюються на них для забезпечення інвестиційної діяльності фірм та урядів. У структурі фінансового ринку виділяють грошовий ринок та ринок капіталів.
Грошовий ринок — це інститут, через який індивідуальні та інституціональні суб’єкти з тимчасовими залишками коштів зустрічаються з позичальниками, що мають тимчасову нестачу коштів. Основними об’єктами цього ринку є короткострокові кредити (до одного року). Грошовий ринок також підтримує ресурси для спекулятивних операцій з цінними паперами та споживчими товарами.
Ринок капіталу являє собою інститут, що забезпечує здійснення довгострокових інвестицій фірм, урядів та домогосподарств. Фінансові інструменти на ринку капіталу є довгостроковими або безстроковими. У свою чергу, ринок капіталів поділяється на кредитний ринок та ринок цінних паперів з диференціацією останнього щодо домінування того чи іншого фінансового інструменту (ринок акцій, облігацій, деривативів).
Ринок цінних паперів відрізняється від інших ринків насамперед специфічним характером свого товару. Цінний папір — товар особливий. Це одночасно і титул власності, і боргове зобов’язання, і право на одержання доходу, і зобов’язання цей дохід виплачувати. Це товар, який, не маючи власної вартості (вартість цінного папера незначна), може продаватися за високу ринкову ціну. Цінний папір завжди є символом грошового капіталу або інших матеріальних цінностей. Тому його часто називають фондовою цінністю. Разом з тим цінний папір — це завжди визначений фондовий інструмент, за допомогою якого можна одержати доступ до реальних цінностей або забезпечити перехід (рух) цих цінностей від одного суб’єкта до іншого.
Слід особливо підкреслити, що саме ринок цінних паперів регулює стихійні процеси ринкової економіки. Це повною мірою стосується інвестування капіталу. Міграція капіталу відбувається через приплив його до місць необхідного застосування і відплив з тих галузей виробництва, де є його надлишок, а цінні папери є засобом, який забезпечує функціонування цього механізму. Вони адсорбують тимчасово вільний капітал, де б він не перебував, і через купівлю-продаж допомагають за умов надійного регулювання на національному і глобальному рівнях оптимізувати структуру суспільного виробництва.
Масштаби і динаміка прямих інвестицій залежать насамперед від процесів транснаціоналізації, оскільки виникнення і діяльність ТНК базуються на прямому іноземному інвестуванні з метою створення афілійованих підприємств, дочірніх компаній, асоційованих компаній, філій. Саме це визначає масштаби і динаміку глобальних інвестиційних трендів і процесів активізації міжнародного виробництва (табл. 2.1).
Загалом дослідження тенденцій і особливості розвитку структури глобального інвестиційного ринку дозволило виявити його сучасні як прогресивні, так і регресивні властивості. Маючи інтегративну природу, глобальний ринок інвестицій вирішально впливає на конкурентну внутрішню і міжнародну мотивацію суб’єктів бізнесу, сприяє динамізації інвестиційних циклів і відтворювальних процесів у цілому.
Таблиця 1.2