25.Строфа. Функції строфи в поетичному тексті. Різновиди строф.

Строфа-фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об'єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками (закінчення римованого ряду, відносна змістовна завершеність тощо). Строфа є важливим композиційним елементом вірша, бо відтворює послідовність у розгортанні його теми.

Термін «строфа» виник в античній трагедії, означав відтинок пісні, що виконувався між двома поворотами в урочистій процесії хору (обидві однаково побудовані частини називалися строфою та антистрофою).

Класифікація строф здійснюється за кількістю рядків у них та за типом римування. Наймінімальнішою строфою вважається двовірш (дистих), максимальною — вісімнадцятивірш, де береться за основу схема римування.

У силабо-тонічній системі, крім двовіршів (дистихів), розрізняються тривірші (терцети, терцини), чотиривірші (катрени), п'ятивірші, шестивірші (секстини), восьмивірші (октави), дев'ятивірші (нони), десятивірші (децими) та інші. Існують також «тверді строфічні форми», що мають тільки їм властиву внутрішню конструкцію: сонет, тріолет, рондо, рондель, рубаї тощо.

Види римування:

• Суміжне аабб

• Перехресне абаб

• Кільцеве абба

26. Літературний процес. Внутрішні й зовнішні чинники його розвитку.

Літературний процес — це багатоманітне історико-мистецьке явище, яке характеризується змінами у стилях і напрямах художньої творчості, у виражально-зображувальній системі художніх засобів, у тематичній та жанровій своєрідності творів тощо. Обумовлюється літературний процес багатьма факторами мистецького і суспільного порядку, зокрема інтенсивністю літературного життя в тому чи іншому регіоні чи в певному культурному центрі країни.

Концепції розвитку української літератури Михайла Грушевського, Сергія Єфремова, Дмитра Чижевського, сучасних дослідників є близькими між собою. Їх можна звести до таких основних відтинків чи блоків:

• література часів Київської Русі (княжа доба);

• середньовіччя (давня українська література);

• становлення нової української літератури (кінець XVIII-поч. XIX ст.);

• перша та друга половина XIX ст.;

• окремо, правда, із деякими застереженнями, виділяється період кінця XIX-поч. XX ст.(величезний масив здобутків української літератури у XX ст. в материковій Україні та в діаспорі).

На розвиток літератури впливають соціально-економічні особливості суспільства. Економічні відносини можуть сприяти або завдавати шкоди мистецтву. Однак не можна прямо пов'язувати розвиток літератури з матеріальним виробництвом. Історія літератури знає приклади, коли в періоди занепаду соціально-економічних відносин з'являлися визначні художні твори. В період суспільно-політичної кризи в Росії (кінець XVIII — поч. XIX ст.) творили О. Пушкін, М. Лермонтов; епоха глибокої політичної кризи часів Олександра III (XIX ст.) була періодом розвитку творчості П. Чайковського, І. Левітана, В. Сурікова; у феодально-роздрібненій Німеччині другої половини XVIII ст. розвивалася творчість Гете і Шиллера; поразка української національної революції 1917—1920 рр. збіглася з творчістю П. Тичини, М. Рильського, Миколи Хвильового, М. Куліша, О. Довженка, Леся Курбаса. Як бачимо, зв'язок літератури з дійсністю не прямий, а складний, суперечливий. Вульгарні соціологи, зокрема В. Шулятиков, В. Фріче, В. Переверзєв та пролеткультівці перебільшували значення матеріальних факторів життя у розвитку літератури. Вони вважали, що мистецтво повністю залежить від матеріальної, суспільно-економічної дійсності і безпосередньо віддзеркалює її. Соціалістичні реалісти зосереджували основну увагу на суспільно-політичному змісті, недооцінюючи значення художньої форми твору. Керуючись вульгарно-соціологічним методом, В. Коряк виділив такі періоди в історії української літератури:

1) доба родового побуту;

2) доба раннього феодалізму;

3) українське середньовіччя;

4) доба торговельного капіталізму;

5) доба промислового капіталізму;

6) доба фінансового капіталізму.

Реакцією на вульгарний соціологізм була концепція мистецтва для мистецтва, згідно з якою мистецтво не залежить від дійсності і не зв'язане з нею. Теорія "чистого мистецтва" знайшла реалізацію у творах письменників "Молодої музи" і письменників-авангардистів.

Важливу роль у розвитку літератури відіграють внутрішні фактори, зокрема спадкоємність, взаємовпливи, традиції, новаторство.